Чому і як виник Музей космосу в Переяславі?

Музей космосу безумовно має одну із найцікавіших експозицій в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» (далі НІЕЗ «Переяслав»). Наразі він є одним із 13 тематичних музеїв, що розташовані на території переяславського скансена – Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Утім, слід визнати, що створення подібного закладу в Переяславі не було закономірним явищем. Попри те, що історія міста пов’язана із великою кількістю подій та особистостей, її досить складно поєднати із космонавтикою. Саме тому варто звернути увагу на чинники, які вплинули на формування ідеї відкриття Музею космосу, а також розглянути основні етапи його створення.

Прагнення до пізнання навколишнього світу завжди було рисою, притаманною людині. Осягнувши в певній мірі закономірності власного буття, людство поступово звернуло свій погляд до позаземного простору. Спершу намагалося вивчати його дистанційно, а згодом — прагнуло особистої присутності в ньому. Більшість колег М. І. Сікорського – тогочасного директора Переяслав-Хмельницького державного історичного музею (далі ПХДІМ), на базі якого пізніше виник заповідник – вважали, що саме цю тенденцію він намагався втілити, створюючи в межах етнографічного комплексу українського села другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Музей світопізнання та мирного освоєння космосу (з 2003 р. — Музей космосу). Проте, ймовірно, ідея започаткування останнього все ж виникла з інших причин, а вже потім опосередковано забезпечила реалізацію згаданої концепції.

Упродовж тривалого періоду панувала думка, що задум створити такий музей виник у М. І. Сікорського під впливом його товариша С. В. Малашенка, доктора технічних наук, провідного співробітника Інституту механіки АН УРСР. Лише в 2019 р. було з’ясовано, що вперше інформацію про наміри створити цю експозицію він озвучив у квітні 1977 р. під час візиту до Переяслава льотчика-космонавта О. О. Губарєва. Хоча окремі дані свідчать про те, що плани щодо її створення існували раніше. За спогадами музейників, уже в середині 1970-их рр. було розіслано листи-звернення до різних установ та організацій, які мали стосунок до космічної галузі.

І.С. Малашенко, С.В. Малашенко, М.І. Сікорський, Є.М. Лов’ягіна. Кінець 1970-их – початок 1980-их рр.

Також варто розуміти, що для 1960–1970-их рр. створення такого музею є цілком закономірним, навіть трендовим явищем. Цей період ознаменувався формуванням розгалуженої мережі музеїв космонавтики, що було зумовлено значним суспільним резонансом, викликаним досягненнями в цій сфері, загальною популярністю галузі та її активним просуванням радянською ідеологією. Тому потенційне створення такого музею зручно лягало в одну із концептуальних ліній музею просто неба – у певній мірі відобразити шлях розвитку людства: від найдавніших часів до новітніх наукових досягнень. Пізніше було заплановано створити цілий комплекс, до складу якого мали входити: Музей космосу, Музей М. М. Бенардоса (відкритий у 1981 р.) та Музей історії науки та техніки (створити який так і не вдалося). Отже, М. І. Сікорський, очевидно, мав думки про відкриття експозиції, де планувалося в певній мірі відобразити досягнення космонавтики, але все ж основним поштовхом до реалізації цих задумів міг стати вже згаданий візит О. О. Губарєва.

Як місце для нового музею було обрано приміщення церкви св. Параскеви 1891 р., перевезеної із с. В’юнище Переяслав-Хмельницького р-ну (нині затоплене водами Канівського водосховища). У 1971 р. перед затопленням села вона була перевезена на територію Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, а в 1973 р. встановлена. Наразі питання такого вибору викликає багато дискусій. Проте варто розуміти суспільно-політичну ситуацію 1970-их рр. та ставлення радянської влади до церкви й релігії в цілому. Тоді це було цілком закономірне рішення. У розглянутому випадку використання культової споруди для розгортання експозиції, присвяченої одній із ключових тем тогочасної ідеології, очевидно, мало вирішальне значення для збереження будівлі та забезпечення її подальшого існування. Окрім того, із позиції музейного прагматизму, зважаючи на відкритий внутрішній простір церкви та значну її висоту, споруда сприймалася як ідеальне місце для створення майбутньої експозиції, у якій було передбачено розміщення великогабаритних предметів. Варто також зважати й на першочергову концепцію, яка передбачала показ особливостей розвитку світоглядних уявлень, формування моделей будови Всесвіту в різних суспільствах, відображення теоретичних розробок, що стали підґрунтям для практичного освоєння космосу та власне продемонструвати досягнення космонавтики. На думку тогочасних музейників, церква була ідеальним місцем для її реалізації. Зважаючи на це, було вирішено назвати нову експозицію Музей світопізнання та мирного освоєння космосу. На нашу думку, таку специфіку визначила невпевненість у можливості накопичити велику кількість предметів, безпосередньо пов’язаних із космосом.

Фрагмент експозиції Музею світопізнання та мирного освоєння космосу. Початок 1980-их рр. Автор І. Козій.

Початок роботи зі створення нової експозиції музею розпочалася в 1977 р. За сприяння С. В. Малашенка співробітники ПХДІМ розпочали пошукові експедиції з метою збирання майбутніх експонатів. Останній сприяв налагодженню зав’язків між М.І. Сікорським та директором Інституту проблем механіки АН СРСР, академіком О.Ю. Ішлінським, який забезпечив комунікацію з керівником Центру підготовки космонавтів імені Ю. О. Гагаріна (далі – ЦПК) Г. Т. Береговим та космонавтом П. Р. Поповичем. Усі вони зголосилися допомогти у створенні музею. Відтоді музейники здійснили декілька поїздок до м. Москва. Зокрема, наприкінці серпня 1977 р. працівники заповідника Г. І. Козій та Н. В. Грукач відвідали Зоряне містечко в Підмосков’ї, де зустрілися із Г. Т. Береговим, мали перемовини з керівництвом павільйону «Космос» Виставки досягнень народного господарства СРСР, відвідали НВП «Звєзда». У результаті цих візитів було отримано фотографії та книги з автографами Г. Т. Берегового, зразки їжі космонавтів та домовлено про передачу великої кількості буклетів про космонавтику, костюма водяного охолодження, гермошолома космонавта П. Р. Поповича з космічного корабля (далі КК) «Союз-14», рятувального скафандру типу «Сокол-К (СК-11)» космонавта В. Д. Зудова та скафандру для виходу у відкритий космос типу «Яструб». Ще один візит до ЦПК Г. І. Козій здійснила в жовтні 1977 р.

У подальшому активну пошукову роботу проведено музейником Є. М. Лов’ягіною. Саме вона забезпечила надходження до експозиції великої кількості цікавих предметів (як на етапі створення музею, так і після його відкриття). Наразі відомо про низку її експедицій: зима 1978 р. (м. Москва) (?); 1979 р. (м. Москва) (?); березень – квітень 1980 р. (м. Москва), жовтень 1981 р. (м. Київ), липень 1982 р. (м. Москва); травень, листопад 1983 р. (м. Київ); 1985 р. (м. Москва) (?); серпень 1986 р. (м. Москва). Окрім цього, їй довелося готувати велику кількість листів до керівництва різних наукових та виробничих організацій із проханням про передачу до музею речей, пов’язаних із космічною галуззю. Завдяки Є. М. Лов’ягіній у музеї з’явилися фотоматеріали, присвячені 20-ій річниці польоту Ю. О. Гагаріна та міжнародним польотам, орбітальний (побутовий) відсік КК «Союз», ракетний двигун РД-219, автоматична іоносферна лабораторія «Янтар-1», вертикальний космічний зонд (1980 р.); макет метеорологічної ракети М-130, макет орбітальної станції майбутнього та парашути космонавтів (1983 р.) тощо.

Макет автоматичного самохідного апарату «Луноход-1». Середина 1980-их рр.

Завдяки інтенсивній пошуковій роботі основу експозиції було сформовано ще до кінця 1978 року. При цьому від раніше згаданої концепції музейники відійшли, зосередившись виключно на тематиці освоєння космосу. Хоча залишили попередньо заплановану назву та все ж встановили в центрі приміщення маятник Фуко, виготовлений в Інституті механіки АН УРСР. Відкриття Музею світопізнання та мирного освоєння космосу відбулося 27 березня 1979 р. Зауважимо, що навіть рік для цієї події було обрано з ідеологічних міркувань, оскільки тоді відзначали 325-ту річницю сумнозвісної Переяславської ради.

Вже на базі нового експозиційного простору було сформовано окремий науковий сектор, який очолив Є. М. Харін (травень 1978 р. – жовтень 1981 р.). Відтоді процес надходження нових предметів до музею став перманентним, щоправда мав різну інтенсивність. Продовжили надходили книги з автографами космонавтів, світлини, листівки тощо. У 1981 р. співробітники Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона передали апарат для зварювання в космосі «Вулкан».

Макет стартової позиції космодрому «Байконур». 1990 р. Автор І. Козій.

У жовтня 1981 р. сектор очолив Л.І. Кірпікін (залишив посаду в жовтні 2000 р.). Він провів активну роботу з пошуку нових предметів для експозиції: листопад 1981 р. (м. Київ); квітень 1984 р. (м. Київ); січень 1985 р. (м. Київ); січень 1986 р. (м. Київ); березень 1986 р. (м. Москва); квітень, грудень 1986 р. (м. Київ); грудень 1986 р. (м. Москва); травень, червень, серпень 1994 р. (м. Київ). Унаслідок попередніх домовленостей у 1981р. та 1982 р. в Інституті механіки АН УРСР було отримано велику кількість вимірювальних приладів та іншого обладнання (вольтметри, амперметри, трансформатори тощо). У 1982 р. до музею передано електронний мікроскоп УЕМВ-100. Під час однієї з поїздок 1986 р. до м. Москва Л. І. Кірпікін домовився про передачу їжі космонавтів, карт території УРСР, зроблених на основі супутникових знімків, особистих речей О. Ю. Ішлінського. Також він відвідав полковника медичної служби ЦПК В.О. Голубчикова та отримав диплом про нагородження останнього, різні світлини та годинник космонавта О.О. Губарєва з дарчим написом. Зважаючи на загальну тенденцію, спрямовану на пошук нових предметів та розширення тематичного наповнення експозиції, серію експедицій здійснила Н.В. Філоненко, що займала посаду старшого наукового співробітника музею упродовж листопада 1984 р. – вересня 1994 р.: січень 1985 р. (м. Київ); лютий 1986 р. (м. Київ); квітень 1986 р. (м. Київ); листопад 1987 р. (м. Київ); вересень 1988 р. (м. Київ). Завдяки їй експозиція доповнилася низкою цікавих експонатів.

М.І. Сікорський особисто долучався до експедиційної діяльності, спрямованої на пошук предметів для музею. Навесні 1983 р. він здійснив візит до м. Москва для участі у Всесоюзній нараді працівників культури. Під час останньої він зустрівся із Д.А. Громницьким – вихідцем із м. Переяслав-Хмельницький, який особисто познайомив директора зі своїм родичем та товаришем Г.Т. Береговим. Зустріч із космонавтом відбулась наступного дня в Зоряному містечку, на квартирі останнього. Тоді було отримано нові експонати для музею: шинель, кітель, штани, кашкет та валіза Г.Т. Берегового.

Улітку 1985 р. співробітниця заповідника Л.О. Годліна декілька разів відвідала згаданого вище В.О. Голубчикова (зустрічі відбулися на квартирі останнього). Він передав предмети, пов’язані із медичними експериментами в космосі. Тоді ж вона спілкувалася із В.М. Кубасовим, який подарував музею велику кількість листівок, марок та значків, а також їжу космонавтів.

У другій половині 1980-их рр. відбулося розширення музею, зокрема, було створено експозиції робочих кабінетів академіків С.П. Корольова та О.Ю. Ішлінського. Останні було наповнено експонатами, зібраними впродовж 1983–1986 рр.

У 1986 р. до музею було передано бінокуляр, астрономічну трубу «АТ-1», аерофотоапарат серії НАФА, а також кілька зразків різних приладів і обладнання. Ці експонати надійшли з Астрономічної обсерваторії Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка за сприяння відомого вченого К.І. Чурюмова. А навесні 1987 р. експозицію поповнив унікальний предмет – діючий макет стартової позиції космодрому «Байконур». У 1991 р. до музею з Української сільськогосподарської академії було передано електронно-обчислювальну машину «Мінськ-32».

А.М. Кириченко та О.Т. Шостак біля станції супутникового зв’язку «Епіграма». 2008 р.

У червні 1995 р. на посаду старшого наукового співробітника Музею світопізнання та мирного освоєння космосу було призначено А. М. Кириченка (працював до 2009 р.), а в жовтні 2000 р. він очолив заклад. Під час його керівництва, у 2003 р., було змінено назву експозиції. Відтоді вона має назву Музей космосу. Упродовж 2002–2003 рр. А.М. Кириченко домовився про передачу лопатевих коліс насоса паливної системи ракети та предметів, пов’язаних із електрозварюванням у космосі: світлини, книги, журнали про зварювальні експерименти та електронно-променеву гармату. Тоді ж Д.А. Громницький подарував музею багато речей із власної колекції. У квітні 2008 р. О. Т. Шостак передав до експозиції станцію супутникового зв’язку «Епіграма» (перший діючий зразок із порядковим номером «1»), розроблену в 1985 р. Київським НВП «Символ».

У травні 2009 р. Музей космосу очолив С.М. Вовкодав – автор цієї статті. Зважаючи на певну кризу надходжень нових музейних предметів (зокрема, оригіналів та макетів космічних апаратів або ж їх складових, приладів, устаткування тощо), що тривала з середини 1990-их рр., з цього часу основну діяльність спрямовано на реекспозицію вже існуючих розділів. За рахунок наявних у фондовому зібранні НІЕЗ «Переяслав» предметів було розширено тематичне спрямування експозиції та здійснено її упорядкування. Відвідувачі музею отримали змогу ознайомитися з низкою цікавих експонатів, зібраних ще впродовж 1980–1990-их рр., але раніше не представлених публіці. На основі нових надходжень було сформовано окремий розділ, присвячений сучасним досягненням космічної галузі України. Основу його експозиції становлять література та фотоматеріали.

С. М. Вовкодав, Л. К. Каденюк, О. О. Базалук в експозиції Музею космосу. 2011 р. Автор Т. Дудка.

Упродовж всього часу свого існування музей користувався шаленою популярністю серед відвідувачів та слугував локацією, що притягувала відомих діячів у сфері космонавтики. Зокрема, його відвідали: В.М. Кубасов (травень 1981 р.) та М.М. Рукавишников (?), П.Р. Попович (?), В.О. Шаталов (?), Л.К. Каденюк (лютий 2011 р.), О.О. Леонов (жовтень 2012 р.), К.І. Чурюмов (квітень 2015 р.), делегація Ради ветеранів космодрому «Байконур» (жовтень 2015 р.), дружина Л.К. Каденюка Віра Каденюк та його син Дмитро (квітень 2019 р.), делегація ГО «Київська організація ветеранів ракетних та космічних військ» (жовтень 2022 р.) тощо.

Ветерани космодрому «Байконур» біля Музею космосу. 2015 р. Автор С. Вовкодав.

Члени Київської організації ветеранів ракетних та космічних військ в Музеї космосу. Жовтень 2022 р. Автор О.І.Пересадько

Сьогодні Музей космосу став платформою для реалізації низки науково-освітніх проєктів, декількох медійних проєктів. Його співробітники є організаторами та співорганізаторами численних наукових та науково-освітніх заходів: круглий стіл «Космічна Україна. Переяславщина» (2011 р.), круглий стіл «Клим Чурюмов – людина сторіччя» (2015 р.), «GIS-Fest Ukraine 2015». І-ий ярмарок «Географічно-інформаційна Україна» (2015 р.), круглий стіл «Космос кличе нас» (2018 р.), круглий стіл «Космос на варті безпеки людини: аерокосмічні зондування регіону» (10 квітня 2019 р.), круглий стіл «Музей космосу – 40 років поступу» (17 жовтня 2019 р.), круглий стіл «Фактор простору в історичних дослідженнях» (2018 р.), І та ІІ Всеукраїнські наукові конференції «Фактор простору в історичних дослідженнях» (2019–2020 р.), ІІІ, ІV, V, VI Міжнародні наукові конференції «Фактор простору в історичних дослідженнях» (2021–2024 рр.). У 2020 р. співробітниками музею започатковано випуск щорічного наукового журналу «Простір в історичних дослідженнях». Наразі опубліковано 5 номерів видання.

Фрагмент експозиції Музею космосу. 2019 р. Автор С. Вовкодав.

Нині експозиція музею презентує вітчизняну історію освоєння космосу, демонструє предмети, які використовувались під час різних етапів космічних польотів, макети космічних апаратів, окремі складові космічних кораблів та ракет-носіїв, декілька типів спеціального спорядження, харчові продукти космонавтів, обладнання, призначене для підготовки та супроводу польотів, підтримки зв’язку, особисті речі космонавтів тощо. До початку повномасштабного вторгнення в музеї експонувалося понад 450 експонатів, після – експозицію частково згорнуто, але загалом музей відкритий для відвідувачів. Він продовжує користуватися популярністю та є одним із найвідвідуваніших музеїв НІЕЗ «Переяслав».

Сергій Вовкодав, старший науковий співробітник Музею космосу НІЕЗ «Переяслав»