37-ма гвардійська ракетна Севастопольська орденів Леніна і Кутузова дивізія (37 гв. РД, в/ч 43195) — військове з’єднання в складі 43-ї ракетної армії РВСП Збройних сил СРСР.
Історія дивізії розпочинається у 1942 році коли була сформована 22-а інженерна бригада РВГК. 4 червня того самого року бригада увійшла до складу 1-ї винищувальної дивізії 57-ї армії Південно-Західного фронту. У складі дивізії бригада хоробро билася під м. Куп’янськом Харківської області.
Пізніше бригада брала участь в обороні Сталінграда, визволенні Донбасу й Криму, Південної Прусії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 березня 1943 року за стійкість, мужність і героїзм особового складу в боях на Сталінградському фронті бригаду нагороджено орденом Леніна.
Наказом наркома оборони від 30 червня 1943 року № 238 за відвагу у боях за Вітчизну, за стійкість, мужність, дисциплінованість і організованість, за героїзм особового складу бригаді присвоєно звання «Гвардійської». З часом за бойові дії по звільненню м. Севастополя наказом ВГК від 24 травня 1944 року № 0136 бригаді присвоєно почесне найменування «Севастопольська».
Наприкінці війни указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1945 року за відмінні бойові дії при ліквідації угруповання німецько-фашистських військ південно-західніше м. Кенігсберга бригаду нагороджено орденом Кутузова II ступеня.
По війні згідно з наказом Наркома оборони бригада з 11 липня 1945 року реорганізована у 33-тю гвардійську легку артилерійську бригаду, а потім, відповідно до директив Генерального штабу, переформована спочатку у кадровий важкий мінометний полк, відтак у 43-тю важку мінометну бригаду.
З початком формування з’єднань міжконтинентальних балістичних ракет згідно з директивою заступника Міністра оборони СРСР від 1 серпня 1959 року № 760038 на базі 43-ї важкої мінометної Севастопольської орденів Леніна і Кутузова бригади була сформована 22-га інженерна бригада РВГК зі збереженням за нею усіх почесних найменувань і нагород.
Спочатку бригада розташовувалася в с. Мишанка Гомельської області Білорусії. У листопаді 1959 р. переведена в м. Луцьк Волинської області.
Відповідно до директиви Міністра оборони СРСР від 25 травня 1960 року № орг/9/59003 22-га інженерна бригада переформована у 37-му гвардійську ракетну Севастопольську орденів Леніна і Кутузова дивізію із дислокацією управління дивізії у місті Луцьку Волинської області.
Установлене наказом Міністра оборони СРСР від 27 вересня 1949 року № 164 свято дня 43-ї важкої мінометної бригади було збережене і за 37-ю ракетною дивізією.
За період існування дивізія була озброєна двома типами ракетних комплексів: з 1960 по 1984 рік – ракетними комплексами з ракетами Р-12 (56 ракет), з 1982 по 1991 рік – рухомим ґрунтовим ракетним комплексом «Піонер» (45 ракет).
До складу дивізії входило п’ять ракетних полків:
— 103 ракетний полк, в/ч 32155 (Червоноград, Львівська область);
— 351 ракетний полк, в/ч 42683 (Броди, Львівська область);
— 576 ракетний полк, в/ч 43180 (Луцьк, Волинська область);
— 577 ракетний полк, в/ч 32187 (Луцьк, Волинська область);
— 615 гвардійський ракетний полк, в/ч 43178 (Славута, Хмельницька область).
Частини спеціальних військ та тилу:
— 309 окрема вертолітна ескадрилья, в/ч 01268;
— 330 ремонтно-технічна база (надана 103-му ракетному полку);
— 944 ремонтно-технічна база (надана 351-му ракетному полку);
— 988 ремонтно-технічна база (надана 615-му ракетному полку);
— 1026 ремонтно-технічна база (надана 576-му ракетному полку);
— 103 ремонтно-технічна база (надана 577-му ракетному полку);
— 3501 технічна ракетна база;
— N-ський окремий інженерно-саперний батальйон (в/ч 01284);
— 740 вузол зв’язку (в/ч 34500).
Командири дивізії
— генерал-майор Фадєєв Валентин Іларіонович (30 грудня 1959—1965)
— генерал-майор Воробйов Костянтин Михайлович (1965—1970)
— генерал-майор Дегтеренко Павло Григорович (1970—1973)
— генерал-майор Герасимов Володимир Іванович (серпень 1973 — лютий 1976)
— генерал-майор Баранов Володимир Лукич (лютий 1976 — серпень 1981)
— генерал-майор Похмурий Павло Іванович (серпень 1981 — 15 грудня 1986)
— генерал-майор Юдін Микола Володимирович (15 грудня 1986—1992)
З 1989 року у дивізії розпочаті заходи по зняттю ракетних полків з бойового чергування та їх розформуванню згідно із досягнутими домовленостями між СРСР і США. Ракети ліквідовували методом пусків чи шляхом підриву під безпосереднім контролем інспекційних груп.
Девізія передана до складу ЗС України. Розформована 30 грудня 1992 року згідно з директивою Генерального штабу ЗС України № 115/1/025 від 1 серпня 1992 р.
Дивізія пройшла славний героїчний шлях, демонструючи на всіх перевірках і під час ліквідаційних заходів високий рівень бойової готовності та організованості.
Прапор 37 ракетної дивізії
Рухомий ґрунтовий ракетний комплекс «Піонер» (складався на озброєнні 37-ї ракетної дивізії з 1981 по 1992 рр.)
Командування 37-ї ракетної дивізії в період розформування дивізії (у центрі командир дивізії генерал-майор Юдін Н.В.)