Наум Ісакович Ур’єв (24 вересня 1926 — 5 грудня 2016) — видатний учений і конструктор у галузі радіотехнічних систем ракетно-космічної техніки, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, один із фахівців, які зробили вагомий внесок у становлення вітчизняної школи ракетної радіоелектроніки. Значна частина його професійної діяльності була пов’язана з Конструкторським бюро «Південне», де він працював над системами управління, радіокерування та радіотехнічного захисту ракет.
Народився Наум Ісакович Ур’єв 24 вересня 1926 року в місті Мстиславлі Могильовської області. Після закінчення школи вступив до Московського вищого технічного училища імені М. Е. Баумана, де навчався на факультеті приладобудування за спеціальністю «Електромеханічні прилади». У 1949 році закінчив училище з відзнакою, здобувши фундаментальну інженерну підготовку, яка визначила подальший напрям його професійної діяльності.
Перші роки роботи Ур’єва були безпосередньо пов’язані з ракетною технікою. У 1949–1952 роках він працював інженером, старшим інженером СКБ-385 у Златоусті Челябінської області. Згодом став старшим інженером філії № 1 НДІ-88 в Осташкові Калінінської області.
У 1955 році Наум Ур’єв розпочав роботу в КБ «Південне», з яким його професійне життя було пов’язане протягом кількох десятиліть. Тут він послідовно обіймав посади начальника групи, начальника відділу та начальника лабораторії.
Одним із перших його помітних технічних досягнень стала розробка у 1955 році швидкодійного електронного осцилографа, призначеного для спостереження короткочасних процесів. Надалі його діяльність охоплювала широкий спектр проблем ракетної радіоелектроніки.
У 1949–1963 роках Наум Ур’єв брав участь у створенні та вдосконаленні систем управління і радіокерування ракет СС-1, СС-2, СС-3 та СС-7. Важливе місце в його роботі посідали питання контролю параметрів ракет під час льотних випробувань.
У 1957–1959 роках він розробив бортові аналізатори спектра, призначені для вимірювання високочастотних вібрацій під час льотних випробувань ракет СС-4, СС-5 та СС-7. Ці роботи мали важливе значення для підвищення інформативності випробувань та оцінювання поведінки ракетних конструкцій у польоті.
Особливе місце в діяльності Наума Ур’єва посідала обчислювальна техніка. У 1959–1962 роках він організував у КБ «Південне» один із найпотужніших на той час в Україні за технічним оснащенням обчислювальних центрів. Створення потужної обчислювальної бази стало важливим кроком у розвитку методів розрахунку, моделювання та інформаційного забезпечення складних завдань ракетобудування.
Найбільш значущим напрямом його подальшої діяльності стали роботи, пов’язані із захистом бойових блоків ракет від засобів протиракетної оборони. У 1963–1991 роках Наум Ісакович здійснював науково-технічне керівництво розробленням семи комплексів радіотехнічного захисту бойових блоків ракет від систем ПРО, у тому числі із застосуванням елементів космічного базування.
Цей напрям вимагав поєднання фундаментальних наукових знань, інженерного досвіду та розуміння перспектив розвитку радіоелектронних систем. Роботи Ур’єва були пов’язані з одним із найскладніших завдань ракетної техніки того часу — забезпеченням ефективності ракетних систем в умовах розвитку засобів виявлення, супроводження та перехоплення цілей.
Поряд із конструкторською діяльністю Наум Ур’єв багато років займався науково-педагогічною роботою. З 1957 до 1999 року він працював на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського державного університету: був старшим викладачем, доцентом, професором. За роки викладацької діяльності він підготував не одне покоління фахівців для радіотехнічної та ракетно-космічної галузей.
У 1960 році Наум Ісакович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, у 1963 році йому було присвоєно звання доцента, а в 1969 році він став доктором технічних наук. У 1970 році отримав звання професора.
Він також активно займався популяризацією наукових і технічних знань, був лектором товариства «Знання».
З 1994 року Ур’єв очолював Дніпропетровську філію Київської міжрегіональної академії управління персоналом. У 1997 році став академіком і почесним професором Міжнародної кадрової академії.
Науковий доробок ученого є надзвичайно значним. Наум Ісакович Ур’єв є автором близько 370 наукових і технічних праць та 56 винаходів, 32 з яких були впроваджені у виробництво ракет. Його праці охоплювали проблематику ракетної техніки, радіотехнічних систем, управління, вимірювальної апаратури, обчислювальних технологій та систем подолання протиракетної оборони.
За багаторічну плідну працю та вагомий внесок у розвиток ракетної техніки Наум Ісакович Ур’єв був відзначений державними нагородами. Серед них — ордени Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», медалі «За трудову доблесть» та «За доблесну працю».
Його професійний шлях є прикладом поєднання конструкторської, наукової та педагогічної діяльності. Ур’єв належав до покоління інженерів і науковців, які стояли біля витоків розвитку складних радіоелектронних систем ракетної техніки та формування в Україні потужної школи ракетно-космічного приладобудування.
Особливістю його діяльності було прагнення поєднувати практичні конструкторські рішення з фундаментальними науковими дослідженнями та підготовкою молодих спеціалістів. Саме завдяки таким фахівцям формувалася професійна школа, яка забезпечувала розвиток українського ракетобудування, радіоелектроніки та обчислювальної техніки.
Наум Ісакович Ур’єв пішов із життя 5 грудня 2016 року.
Пам’ять про нього зберігається в історії вітчизняного ракетобудування, у наукових працях, технічних розробках та професійних традиціях фахівців, для яких розвиток ракетно-космічної техніки став справою життя.
Для Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ постать Наума Ісаковича Ур’єва є прикладом служіння науці, техніці та розвитку ракетно-космічної галузі, а його життєвий і професійний шлях — важливою сторінкою історії покоління творців ракетно-космічної техніки.
Отправить ответ