Після Другої Світової війни Радянський Союз відразу вступив у війну іншу — холодну. Основною її зброєю стали Ракетні війська стратегічного призначення (РВСП).
У 1960-2002 pp. на території України дислокувався один із найпотужніших підрозділів РВСП — 43 Червонопрапорна ракетна армія (43 РА, в/ч 35564), частини якої керувалися з міста Вінниця.
У різний час існування 43 РА до її складу входило близько 10 ракетних дивізій: 19 рд (м. Хмельницький), 32 рд (м. Постави), 33 рд (м. Мозир), 35 рд (м. Орджонікідзе), 37 гвардійська рд (м. Луцьк), 43 гвардійська рд (м. Ромни), 44 рд (м. Коломия), 46 рд (м. Первомайськ), 49 гвардійська рд (м. Ліда), 50 рд (м. Білокоровичі), 80-й учбовий центр РВСП (м. Котовськ), ремонтний завод, два арсенали, два об’єкти “С”, база ліквідації, санаторій “Фрунзенське”. У складі дивізій були 54 ракетні полки, близько двохсот частин спеціального, технічного і тилового забезпечення, більше 60-ти тисяч особового складу. На озброєнні стояли різні ракети: від відомих на Кубі Р-12, і до знаменитих «Тополь».
Це десятки полків від Західної України та Білорусії до Північної Осетії та Алтаю. Це сотні ракет із боєголовками у кілька десятків Хіросим кожна. Це десятки тисяч людей, об’єднаних єдиною метою: за командою запустити ракети та… та все.
Перший етап (1960-1968)
Формування і постановка на бойове чергування з’єднань і частин ракет середньої дальності (РСД) з груповими стартами наземного і шахтного базування, озброєних ракетами першого покоління Р-5М (за класифікацією НАТО – SS-3), Р-12 і Р-12У (SS-4), Р-14 і Р-14У (SS-5), які були здатні вирішувати стратегічні завдання у військово-географічних районах. На цьому етапі створена система організації безперервного несення бойового чергування.
Згідно з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року, 24 квітня 1960 року було прийняте рішення про створення перших оперативних об’єднань ракет середньої дальності на заході СРСР з одночасним скороченням управлінь повітряних армій дальньої авіації, що підлягали переформуванню.
Згідно з директивами Генерального штабу Збройних Сил СРСР від 30 червня 1960 року і Головного штабу Ракетних військ від 18 липня 1960 року на базі 43-ї повітряної армії Дальньої авіації до 1 вересня 1960 року була сформована 43-та ракетна армія. Штаб армії розмістився у місті Вінниця, війська армії дислокувалися на території 20-ти областей трьох союзних республік СРСР (Української РСР, Російської РФСР, Білоруської РСР).
При створенні 43 РА до її складу увійшли:
- Управління армії — м. Вінниця;
- 19-та ракетна дивізія — м. Гайсин, Вінницька область (після передислокована у м. Хмельницький);
- 37-а гвардійська ракетна дивізія — м. Луцьк, Волинська область;
- 46-а ракетна дивізія — м. Первомайськ, Миколаївська область;
- 50-а ракетна дивізія — смт Нові Білокоровичі, Житомирська область;
- 35-а ракетна дивізія — м. Орджонікідзе, Північно-Осетинська АРСР, РРФСР;
- 43-та гвардійська ракетна дивізія — м. Ромни, Сумська область;
- 44-а ракетна дивізія — м. Коломия, Івано-Франківська область;
- 60-й окремий ракетний полк — п. Пултівці, Вінницька область.
Наприкінці 1960 року для бойового забезпечення 43 РА сформована 15-та окрема змішана авіаційна ескадрилья в с. Калинівка. Одночасно з 15 озае була сформована 8-ма окрема рота аеродромно-технічного забезпечення.
Загалом із 1960 року йшло постійне формування, розформування, переформування на нові структури, штати, зміни місць дислокації підрозділів та частин армії.
На будівництво одного ракетного комплексу на той час витрачалося 12-18 місяців. Як правило, будівництво починалося з БСП, сховищ для ракет, головних частин та компонентів ракетного палива. Водночас будувалися казарми для солдатів та сержантів, об’єкти культпобуту. Будівництво БСП із наземними пусковими установками було закінчено до кінця 1962 — початку 1963 року. Одночасно з будівництвом БСП із наземними ПУ велася підготовка та розпочалося будівництво шахтних ПУ з комплексом підземних та наземних споруд технічних позицій.
У дивізіонах та полках організується бойове чергування. Вводиться система тренувань по лінії командних пунктів усіх ланок, починають проводитись командно-штабні навчання, військові ігри.
Проводились навчально-бойові пуски ракет. З 1960 по 1972 в армії було проведено 451 пуск ракет, в основному з полігону Капустін Яр. Влітку 1961 року з району м. Воркута було здійснено пуск ракети Р-12 з ядерною головною частиною, а в 1962 — пуск ракети Р-14 з району п. Олов’яна Читинської області. У пусках брали участь бойові розрахунки армії.
Говорячи про період розвитку Вінницької ракетної армії, необхідно відзначити те, що будівництво нових ракетних комплексів в Україні дуже вплинув на розвиток тих областей, де велися ці роботи. У цих областях з’явилися нові житлові містечка з сучасними будинками, школами, клубами, дитячими садками. Вони стали краще забезпечуватись електроенергією, водою. було побудовано багато ґрунтових, бетонних та шосейних доріг, а також мостів.
На озброєнні семи дивізій армії були ракети Р-5М, Р-12, Р-14.
Ракета Р-12
Р-12 було прийнято на озброєння у 1959-му році. Дальність пуску — 2200 км, можливе кругове відхилення (КВО) — 2,5 км, бойова частина — ядерна боєголовка, еквівалент 1Мт.
Спочатку Р-12 можна було запускати лише з наземної пускової установки (ПУ). З 1963 року з’являється модифікація Р-12У з шахтним способом запуску.
Організаційно полки Р-12 складалися з дивізіонів наземного чи шахтного пуску, які дислокувалися на відстані один від одного. У кожному дивізіоні було чотири стартові позиції. Полки Р-12 43-ї ракетної армії могли складатися з:
- двох дивізіонів наземного запуску;
- трьох дивізіонів наземного запуску;
- двох дивізіонів наземного та одного дивізіону шахтного запуску.
Також на озброєнні армії була ракета Р-14.
Ракети Р-14У на параді
Ракета Р-14 приймається на озброєння в 1961 р. Бойова частина (БЧ) — ядерна боєголовка, еквівалент 1Мт «легкої» БЧ та 2,3 Мт «важкої» БЧ. Дальність стрілянини 4500 км із «легкою» БЧ або 3500 км із «важкою» БЧ. КВО — 2 км. Спосіб запуску — наземна ПУ, 1963-го року на озброєння приймається варіант ракети з шахтним способом запуску — Р-14У.
Організаційно полки Р-14 аналогічно Р-12 складалися з дивізіонів наземного або шахтного пуску, які дислокувалися на відстані один від одного. У кожному дивізіоні наземного пуску було чотири, а шахтного — три стартові позиції. Полки Р-14 43 РА могли складатися з:
- трьох дивізіонів наземного запуску;
- трьох дивізіонів шахтного запуску;
- двох дивізіонів шахтного та одного наземного запуску.
Крім Р-12 і Р-14 спочатку на озброєнні 43-ї ракетної армії (43РА) знаходилося два полки з ракетами Р-5М. Вони простояли на озброєнні до 1965-66 рр., а потім полки були переозброєні ракетами «Темп-С» і передані у підпорядкування Сухопутних військ.
Ракета Р-5М
Найбільшої на цьому етапі потужності 43 РА сягає 1967-68 рр. На той час усі дивізіони її полків заступають на бойове чергування. У 1968-му році на озброєнні 43 РА знаходиться 224 ПУ Р-12, з них 48 шахтних ПУ (ШПУ) та 50 ПУ Р-14, з них 24 ШПУ.
З цієї кількості 204 ПУ ракет Р-12 (з них 40 ШПУ) і 41 ПУ ракет Р-14 (з них 15 ШПУ) знаходяться на території України, решта — у Північній Осетії.
У 1967 році 43 РА була визнана найкращою в РВСП за підсумками навчального року.
Слід визнати, що дальність пуску ракет Р-12 і Р-14 не дозволяла 43 армії бути по-справжньому стратегічною. Цю ситуацію буде виправлено пізніше, з оснащенням армії міжконтинентальними балістичними ракетами сімейства УР-100.
Другий етап (1968-1974)
Розгортання угруповання ракетних полків, озброєних міжконтинентальними балістичними ракетами (МБР) другого покоління УР-100 і РС-10 (SS-11), з окремими стартами (ОС), оснащених моноблочними головними частинами. На цьому етапі у РВСП запроваджена система надійної експлуатації ракетного озброєння.
1968-го року 43 РА мала на озброєнні 224 пускові установки (ПУ) ракет Р-12 і 50 ПУ Р-14, що дозволяло ефективно знищувати цілі в Європі та Туреччині. Наступним логічним кроком була постановка на озброєння армії засобів ураження з міжконтинентальною дальністю.
Такими засобами стали міжконтинентальні балістичні ракети сімейства УР-100. Їх отримають дві дивізії 43 РА, і саме ці ракети залишаться її основним озброєнням аж до розформування.
Підготовка армії до прийняття на озброєння нової ракети розпочалася ще 1966-го року, перші полки заступили на бойове чергування 1969-го.
Шахтна пускова установка ракети УР-100
Ракета УР-100 приймається на озброєння 1967 року. Дальність пуску – 10 000 км. Бойова частина (БЧ) – ядерна боєголовка еквівалентом 0.5 Мт. Кругове можливе відхилення – 1.4 км. Ракета могла застосовуватися і з «важкою» БЧ еквівалентом 1.1 Мт. І тут дальність пуску знижувалася до 5000 км.
У процесі експлуатації ракети модернізувалися у варіант УР-100М (інша назва УР-100УТТХ). Модернізація стосувалася оснащення ракет комплексом подолання протиракетної оборони (ПРО) та підвищення експлуатаційних характеристик.
У 1974-му році на озброєння приймається ракета УР-100У з головною частиною, що розділяється. Дальність пуску – 10500 км, БЧ – три боєголовки по 0.35 Мт. КВО — 1 км. Ракети УР-100У змінювали на озброєнні УР-100 та УР-100М.
Організаційно полк, озброєний ракетами сімейства УР-100, складався із десяти шахтних пускових установок (ШПУ), рознесених на значну відстань одна від одної. Старт проводився за командою з командного пункту полку.
Ракети УР-100 надходили на озброєння двох дивізій 43 РА: 19-ї (Хмельницький) та 46-ї (Первомайськ Миколаївської області). Полки УР-100 43 РА могли «з’являтися на світ» наступним чином:
- формуванням спочатку з ракетами УР-100;
- переозброєнням з ракет Р-5М та Р-12;
- переведенням з інших військових з’єднань і переозброєнням на УР-100.
Таким чином, кількість ракет Р-12, які перебували на озброєнні 43РА порівняно з 1968 роком, дещо знижується.
1975-го року на озброєння РВСН приймається ракета УР-100Н.
Ракета УР-100Н
Дальність стрілянини ракети УР-100Н становить 10 000 км. Бойова частина – шість боєголовок індивідуального наведення по 0.5 Мт кожна. КВО — 1 км. Також існував і варіант із моноблочною бойовою частиною еквівалентом 2.5 — 5 Мт. У 1979 році береться на озброєння більш досконалий варіант УР-100Н УТТХ (інша назва УР-100НУ) тільки з шістьма боєголовками.
У 43 РА всі полки, озброєні ракетами УР-100 попередніх версій, поступово переозброювалися на УР-100Н і УР-100Н УТТХ.
ШПУ з ракетою УР-100Н
1970-го року до складу 43 РА входить 33-я ракетна дивізія (Білорусь). Вона буде першою дивізією у СРСР, яка отримає ракетні комплекси РСД-10 «Піонер».
У 1979-му році 43-а ракетна армія має на озброєнні 180 шпу УР-100У і УР-100Н, 27 ПУ РСД-10, 184 ПУ Р-12 (в т. ч. 40 шпу), 50 ПУ Р-14 (в т. ч. 4).
З цієї кількості на території Української РСР знаходилися всі УР-100У та УР-100Н, 164 ПУ Р-12 (у т. ч. 32 ШПУ), та 41 ПУ ракет Р-14 (у т. ч. 15 ШПУ).
Подальший розвиток засобів ураження полягав у заміні ракет середньої дальності Р-12 і Р-14 на більш досконалі РСД-10 «Піонер». Також з 1975 року велися розробки міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) на самохідному шасі, майбутнього «Тополя», та універсальної МБР, майбутньої РТ-23.
Третій етап (1974-1987)
Оснащення військ ракетними комплексами МБР третього покоління РС-18 (SS-19) з головними частинами індивідуального наведення (РГЧ ІН), що розділяються, і засобами подолання ПРО з уніфікованими командними пунктами (УКП) шахтного типу; прийняття на озброєння першого рухливого ґрунтового ракетного комплексу з твердопаливною ракетою середньої дальності РСД-10 “Піонер”(SS-20). На цьому етапі створювалася єдина система бойового чергування і підготовки військ, удосконалювалася система експлуатації ракетного озброєння.
З розвитком засобів розвідки та поразки цілей ракети стаціонарного базування, такі як Р-12 та Р-14, стали морально старіти. Їхні місця дислокації легко виявлялися із супутника, а великий час підготовки залишав мало шансів зробити пуск до поразки позиції противником. Недоліком була і низька точність, що змушувало використовувати потужну бойову частину. Відповіддю радянських конструкторів на проблему стало прийняття на озброєння ракетного комплексу РСД-10 «Піонер». 43 РА отримала такі комплекси першою.
Розвивалися і засоби поразки противника міжконтинентальної дальності. Так, ракетні частини, озброєні ракетами УР-100У, отримували ракети УР-100Н або УР-100Н УТТХ, деякі полки змінили УР-100 більш досконалу ракету РТ-23 УТТХ.
Ракетні полки РСД-10 змінювали на бойовому чергуванні полки ракет Р-12 та Р-14. З’являлися вони в 43-й ракетній армії (43 РА) одним із можливих варіантів:
- переозброєнням полків Р-12 і Р-14 ракетами РСД-10;
- формуванням нових полків РСД-10.
Деякі полки Р-12 і Р-14 знімалися з бойового чергування і виводилися зі складу 43 РА у зв’язку з передислокацією на територію РРФСР. Там вони переозброювалися на «Піонери» та «Тополь».
30 квітня 1975 р. 43 РА нагороджена орденом Червоного Прапора.
РСД-10
РСД-10 є рухомим ґрунтовим ракетним комплексом. Дальність стрілянини — 5000 км. Бойова частина (БЧ) – три боєголовки еквівалентом 0.15 Мт кожна. Кругове можливе відхилення (КВО) – 0.55 км.
Полки РСД-10 зазвичай складалися з трьох дивізіонів по три (до 1977 по дві) ракети. Зустрічались і полки, що були оснащені шістьма ракетами. Базувалися полки у позиційних районах. Місцем постійної дислокації всіх дивізіонів полку була операційна ракетна база, а у разі потреби дивізіони розосереджувалися в межах позиційного району.
Зміни у міжконтинентальних засобах поразки пов’язані з використанням у 1989-му року ракети РТ-23 УТТХ.
Транспортно-пусковий контейнер РТ-23 УТТХ у музеї
Період з 1980 по 1987 роки характеризується плановою заміною Р-12 і Р-14 на РСД-10. 1981-го зі складу 43 РА виводиться дивізія з Північної Осетії, і у її віданні залишаються формування, дислоковані в Українській та Білоруській РСР.
Четвертий етап (1987-1991)
Переоснащення військ стаціонарними і мобільними ракетними комплексами з твердопаливними МБР четвертого покоління РС-22 (SS 24) і РС-12М “Тополя” (SS-25); ліквідація в 1988 – 1991 рр. ракет середньої дальності Р-12 (SS-4) і РСД-10 “Піонер” (SS-20) за Договором про ракети середньої і меншої дальності (РСМД).
8 грудня 1987 року підписується Договір про ліквідацію ракет меншої та середньої дальності (РСМД). Він передбачає поступову ліквідацію всіх ракет Р-12, Р-14 та РСД-10. У зв’язку з реалізацією цього договору полки РСД-10, дислоковані в Білорусії, до кінця 1989 року переозброїть на міжконтинентальні РТ-2ПМ «Тополь». Українські полки РСД-10 у 1990-91 pp. розформують або переозброїть та передислокують з України, вивівши з підпорядкування 43 РА.
У 1989-му році до складу 43 РА входять 140 ШПУ ракет УР-100Н/УР-100Н УТТХ, 40 ШПУ ракет РТ-23 УТТХ, 27 ПУ РТ-2ПМ «Тополь», 135 ПУ РСД-10 «Піонер», 24 ПУ Р-12 (в т. ч. 8 ШПУ).
З цієї кількості на території Української РСР знаходяться всі ракети УР-100 та РТ-23, 117 ПУ РСД-10 та всі ПУ Р-12.
На території Білоруської РСР знаходяться всі ПУ РТ-2ПМ «Тополь» та 18 ПУ РСД-10.
Дальність стрілянини ракетами РТ-23 УТТХ становить 10 000 км. БЧ – десять боєголовок еквівалентом 0.4 Мт кожна. КВО — 0.5 км.
Ракетами РТ-23 УТТХ переозброювалися полки ракет сімейства УР-100. Базування РТ-23 УТТХ аналогічне УР-100 — десять ракет, розосереджених у шахтних пускових установках (ШПУ), що залишилися від УР-100 і модифікованих відповідним чином.
З 1988 року на озброєння полків 43 РА, дислокованих у Білорусії, надходять ракети РТ-2ПМ, більш відомі як «Тополь».
Після 1989-го року розпочнеться ліквідація ракет меншої та середньої дальності, передача дивізій з 50-ї ракетної армії, проте головною подією у житті 43-ї ракетної армії стане розвал Радянського Союзу.
У 1990-й рік 43 РА вступила маючи на озброєнні ракети УР-100Н, УР-100Н УТТХ, РТ-23 УТТХ, РТ-2ПМ «Тополь», РСД-10 «Піонер», Р-12. Поступово ця різноманітність скорочувалася.
Пускові установки полку РСД-10 «Піонер» перед знищенням
Виконання договору про знищення ракет меншої та середньої дальності (РСМД) почалося ще на початку 1988 року, але до 90-го його результати стали видно особливо чітко. Договір передбачав знищення всіх ракет Р-12 і РСД-10 «Піонер». Р-14 були зняті з озброєння 43 РА раніше, а Р-12 і так йшли зі сцени як застарілі. У зв’язку зі знищенням ракет РСД-10, їх полки чекало розформування чи переведення в східні райони СРСР і переозброєння на інші типи ракет, переважно РТ-2ПМ «Тополь». Це більше стосується частин дислокованих в Україні. Білоруські ж полки в більшості змінили «Піонери» на «Тополя» без передислокації.
У 1988-1991 pp. було знято з бойового чергування 22 ракетних полки, озброєних комплексами РСД-10 «Піонер» (SS-20) і Р-12 (SS-4), підготовлено до відправки та доставлено до місць ліквідації – Капустін Яр, Сарни та Лісова – 179 ракет, кількох сотень для РСД-10 «Піонер» (SS-20).
У зв’язку з розформуванням у 1990 році 50-ї ракетної армії, до складу 43 РА передаються дві її дивізії, розташовані в Білорусії, і озброєні РТ-2ПМ «Тополь».
Дивізіон РТ-2ПМ «Тополь» на марші
Дальність стрілянини РТ-2ПМ «Тополь» — 10500 км. Бойова частина (БЧ) – ядерна боєголовка еквівалентом 0.55 Мт. Кругове можливе відхилення — 900 м-коду.
Базування частин РТ-2ПМ аналогічне базування полків РСД-10, тому «Тополь» і базувалися на тих самих ракетних операційних базах, де раніше стояли «Піонери». Полк РТ-2ПМ складається з трьох вогневих дивізіонів по три пускові установки (ПУ) у кожному.
Крім зміни РСД-10 на РТ-2ПМ, у 43-й ракетній армії йшов плановий процес заміни ракет сімейства УР-100 на РТ-23 УТТХ. 1990-го року РТ-23 УТТХ мав отримати 355-й ракетний полк 46-ї дивізії, проте замість 10 пускових установок УР-100 на бойове чергування заступило лише 6 ПУ РТ-23 УТТХ.
Таким чином, у період з червня 1990-го по березень 1993-го на бойовому чергуванні у складі 43 РА налічувалося п’ять дивізій, з них дві (19-а та 46-а) в Україні мали на озброєнні УР-100Н, УР-100Н, УР-100Н УТТХ, та РТ-23 УТТХ, а три (32-а, 33-а та 49-а) у Білорусії мали на озброєнні РТ-2ПМ «Тополь». Інші дивізії, озброєні РСД-10, у цей час розформовувалися.
31 березня 1990 року розформовано 44-ту ракетну дивізію (м.Коломия)
30 квітня 1991 року розформовано 50-ту ракетну дивізію (смт Білокоровичі).
Кількість ПУ в українських полках з 1991-го не змінювалася до самого кінця і становила 130 ПУ УР-100Н/УР-100 УТТХ, і 46 ПУ РТ-23 УТТХ.
Період кінця 80-х — початку 90-х років був багатий на події, так чи інакше пов’язані з історією 43 РА. 1987-го року було підписано договір про знищення ракет середньої та меншої дальності, 1990-го було розформовано сусідню 50-ту ракетну армію, а головне — тріщала по швах країна, яку 43 РА була покликана захищати. З розвалом СРСР та проголошенням Україною без’ядерного статусу дні 43-ї армії були пораховані.
П`ятий етап (1991-2002)
Підтримка ракетних комплексів МБР РС-18 (SS-19), РС- 22 (SS-24) і РС-12 “Тополя” у боєготовому (у подальшому – тільки у технічно справному) стані, ліквідація ракетних комплексів, розміщених на території України, з розформуванням ракетних дивізій і управління 43-ї ракетної армії.
Згідно з прийнятою Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларацією про державний суверенітет України і проголошенням наміру стати в майбутньому нейтральною державою, дотримуючись трьох без’ядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї, заявою від 24 жовтня 1991 року “Про без’ядерний статус України” і підписаним Міністром закордонних справ України 23 травня 1992 року Лісабонським протоколом до Договору між СРСР і США, практично з 1993 року розпочався процес ліквідації ракетно-ядерної зброї в Україні.
31 грудня 1992 року розформовано 43-ту гвардійську ракетну дивізію (м.Ромни).
У березні 1993 року білоруські дивізії виводяться з її підпорядкування.
31 грудня 1993 року розформовано 37-ту гвардійську ракетну дивізію (м.Луцьк).
Станом на 1 січня 1994 р. в складі 43 РА лишалося дві ракетні дивізії — 19 рд (м.Хмельницький) і 46 рд (м.Первомайськ). На бойовому чергуванні та у спеціальних сховищах 1058-ї та 1509-ї ремонтно-технічних баз знаходилося 1272 ядерні бойові блоки. Весь цей «стратегічний арсенал» 43 РА в період з 1994 по 1996 роки було знято з ракет та вивезено на територію Росії. 1 липня 1996 року Президент України Л.Д. Кучма заявив про повне виведення ядерної зброї з території країни, що визначило без’ядерний статус України.
8 травня 1996-го року 43 РА розформована як бойова одиниця, і її особовий склад займається ліквідацією ракет та пускових установок.
Після підриву шахтно-пускової установки для міжконтинентальних ракет американські гості, українські високопосадовці та преса оточила шахту. Деражнянський район Хмельницької області, 23 жовтня 1996 року.
30 жовтня 2001 року вибухом була знищена остання шахтна пускова установка міжконтинентальної балістичної ракети РС-22 (SS-24).
До 2002 року усі основні заходи щодо ракетно-ядерного роззброєння в Україні були виконані і 20 серпня 2002 року, попрощавшись з Бойовим Прапором, Вінницька 43-тя Червонопрапорна ракетна армія припинила своє існування, посівши гідне місце в історії РВСП.
Командувач 43 армії генерал Володимир Михтюк прощається з правпором армії
Ритуал прощання з головним символом — прапором армії, відбувався 16 липня 2002 року.
— На той час штаб армії знаходився у приміщенні біля педагогічного університету, — згадує колишній заступник командувача 43-ю полковник Владислав Філатов, — Ми помінялися приміщенням з Повітряними силами. Спочатку було урочисте шикування у дворі. Разом з діючими на той час офіцерами управління у стрій стали ветерани, яких запросили на подію. Після того піднялися на другий поверх і там продовжили ритуал. По черзі ставали на коліно і торкалися губами полотнища. Першим зробив це командувач генерал Володимир Михтюк. Після завершення ритуалу прощання офіцерів управління знамено винесли у двір. Там з прапором прощалися ветерани.
Останні з могікан 43-ї вінницької ракетної: в центрі командувач генерал Володимир Михтюк і його заступники Фото з архіву Владислава Філатова, 2002 рік.
Командувачі армією
Тупіков Георгій Миколайович, генерал-полковник авіації (1960—1962).
Данкевич Павло Борисович, генерал-лейтенант авіації (1962—1963).
Шевцов Олександр Григорович, генерал-лейтенант (1963—1966).
Григор’єв Михайло Григорович, генерал-полковник (1966—1968).
Мельохін Олексій Дмитрович, генерал-лейтенант (1968—1974).
Забєгайлов Юрій Петрович, генерал-лейтенант (1974—1975).
Недєлін Вадим Серафимович, генерал-полковник (1975—1982).
Волков Олександр Петрович, генерал-полковник (1982—1987).
Кирилін Валерій Васильович, генерал-лейтенант (1987—1991).
Михтюк Володимир Олексійович, генерал-полковник (1991—2002).
***
Центральну бойову стартову позицію уніфікованого командного пункту 309-го ракетного полку 46-ї ракетної дивізії 43-ї ракетної армії з надземним обладнанням і допоміжними механізмами ракетного комплексу «ОС» (одиночний старт) збережено в робочому стані й переобладнано в музей Ракетних військ стратегічного призначення.
Сьогодні про 43 Червонопрапорну ракетну армію нагадують музей Ракетних військ стратегічного призначення у с.Побугське Кіровоградської області, і безліч закинутих та зруйнованих об’єктів на місцях дислокації її частин.
Шахтна пускова установка РТ-23 УТТХ у музеї РВСН, с.Побугське, Кіровоградська область.
Занедбана шахтна пускова установка Р-12, околиці Вінниці.
Залишки командного пункту
За матераліами блогу komariv та публікаціями ЗМІ