Білий Володимир Якович — науковець, військовий лікар, начальник медичної служби на Байконурі, заступник міністра охорони здоров’я України, перший заступник міністра оборони України, генерал-лейтенант медичної служби.
Володимир Якович Білий народився 27 листопада 1944 року у селищі Катик Сталінської області Української РСР, нині місто Шахтарськ Донецької області України.
В 1967 році закінчив Ленінградську Військово-медичну академію (ВМА, нині Військово-медична академія імені С. М. Кірова). За розподілом був направлений на Байконур до Ракетних військ стратегічного призначення, де пройшов трудовий шлях від начальника медпункту полку до начальника медичної служби з’єднання.
З 1972 по 1988 рік працював у Військово-медичній академії: ординатор хірургічної клініки, викладач та старший викладач кафедри хірургії. З 1988 року був головним хірургом Київського військового округу. 1974 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Патогенез та лікування опікового шоку при великих глибоких опіках». У 1987 році захистив докторську дисертацію на тему «Патофізіологічні аспекти та шляхи патогенетичної терапії гострого розлитого перитоніту: (Клініко-експериментальні дослідження)». Своїм головним учителем вважає хірурга, професора Михайла Івановича Литкіна.
Після розпаду СРСР з 1991 року — головний хірург Збройних сил України. З 1994 року — начальник Головного військово-медичного управління — начальник медичної служби ЗСУ. Одночасно з 1996 року Володимир Білий працював професором кафедри хірургії та опікових хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти та професором кафедри хірургії (з 2002 року) Української військово-медичної академії (УВМА). Під його керівництвом захищено 2 докторські та 10 кандидатських дисертацій.
З 2003 року перебуває у запасі. З цього року був заступником міністра Міністерства охорони здоров’я України. З жовтня 2004 по лютий 2005 року Володимир Якович Білий був першим заступником Міністра оборони України з гуманітарної політики та зв’язків із Верховною Радою України. З 2005 року – професор кафедри військової хірургії УВМА.
Також був головним редактором українського журналу малоінвазивної та ендоскопічної хірургії з 1996 року, членом редколегії журналу «Військова медицина України» та членом колегії МОЗ України.
Автор близько 200 наукових праць, у тому числі 3 монографій.
«Відмінник охорони здоров’я СРСР» (1983), нагороджений українським орденом «За заслуги» 3-го ступеня (1998) та багатьма медалями СРСР.
_______________________________________________________________________________________________________________
Лукашев Володимир Анатолійович – Народний артист України, професор, художній керівник Національної філармонії України.
Володимир Анатолійович Лукашев народився 7 травня 1936 року в Харкові.
В 1955 році закінчив харківську спеціальну музичну школу по класу сольного співу та хорового диригування. 1960 році закінчив Харківську державну консерваторію як концертно-камерний співак. В 1964 закінчив Харківський театральний інститут (режисерське відділення).
По закінченні інституту працював у Харківському інституті мистецтв ім. Котляревського на посадах викладача і режисера-постановника кафедри оперної підготовки, пізніше — доцент, завідувач кафедри, з 1972 року — проректор.
В 1968 році розпочав роботу в Харківському оперному театрі як режисер-постановник, з 1973 по 1988 роки — головний режисер, художній керівник.
Роботу в театрі поєднував з викладацькою діяльністю. Під його керівництвом здійснили дипломні роботи більше 70 випускників оперної студії консерваторії та 40 випускників режисерського факультету інституту культури.
За особистий вагомий внесок у розвиток національного музично-театрального мистецтва присвоєно почесне звання «Народний артист України» (1985).
З 1989 року — перший проректор Харківського державного інституту культури. Протягом 5 років був заступником голови Харківської міжзональної Спілки театральних діячів України.
У 1996 році запрошений на посаду Генерального директора-художнього керівника Національної філармонії України. Під його керівництвом проведено реконструкцію та реставрацію історичної будівлі філармонії.
З 1999 року — професор кафедри музичної режисури Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеню та ІІ ступеню, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню, медаллю «За доблесний труд», Почесними грамотами Верховної ради України та Кабінету міністрів України, іншими нагородами.
_____________________________________________________________________________________________________________
Бобков Валентин Констянтинович — ветеран ракетних військ та ракетно-космічної галузі.
Валентин Костянтинович Бобков народився 16 грудня 1938 року у смт Червоноармійське Чапаєвського району Самарської області.
У 1957 році, після закінчення середньої школи в місті Абдуліно Оренбурзької області, вступив до Пермського військового авіаційно-технічного училища з озброєння, після закінчення якого був направлений для проходження подальшої служби в Ракетні війська стратегічного призначення в місто Гусєв Калінінградської області (в/ч 43150) на посаду техніка в батарею заправки.
В серпні 1961 року був переведений посаду старшого техніка електро-вогневого відділення стартової батареї. У березні-квітні 1963 року брав участь у пусках ракети 8К63 на полігоні «Макат» у східному Казахстані.
У серпні 1965 року вступив до Ризького вищого командно-інженерного училища. Після закінчення училища в липні 1970 року був направлений для проходження подальшої служби у військове представництво 1362 в місто Київ на ВО «Завод «Арсенал» на посаду молодшого військового представника. Займався контролем розробки, а також дослідного та серійного виробництва автоматичних систем прицілювання балістичних ракет.
У 1974 році отримав звання майора. В 1977 році призначений військовим представником — керівником дільниці, а у жовтні 1984 року призначений керівником групи. За час служби у військовому представництві багаторазово брав участь у пусконалагоджувальних, регламентних та державних випробуваннях систем прицілювання, а також брав участь у роботах із суміжними та головними організаціями. Звільнений із Збройних Сил у вересні 1985 року.
_______________________________________________________________________________________________________________