Щоб пам’ятали: Гудименко Анатолій Іванович

Гудименко Анатолій Іванович (1926–1994) — конструктор, один із визначних фахівців у галузі ракетної техніки, начальник КБ — головний конструктор виробничого об’єднання «Київський радіозавод».

---

Анатолій Іванович Гудименко народився 10 квітня 1926 року в селищі Пришиб Запорізької області — у час, коли майбутня космічна ера ще навіть не проглядалася за горизонтом історії.

Його молодість припала на роки війни: у 1944–1951 роках він служив в армії, був учасником Другої світової війни, за що відзначений бойовими нагородами. Це покоління не лише захистило світ, а й заклало фундамент технологічного прориву, який визначив обличчя другої половини ХХ століття.

У 1956 році Гудименко закінчив Харківський авіаційний інститут — один із ключових центрів підготовки інженерних кадрів для ракетно-космічної галузі. Саме звідси почався його шлях у велику науку і оборонну індустрію.

Професійну діяльність розпочав у Харкові, у СКБ-897 заводу «Комунар». Уже в 1959 році очолив теоретичний відділ, а з 1964 року став головним інженером — першим заступником головного конструктора ОКБ-692 (у майбутньому — НВО «Електроніка»). Це був час стрімкого розвитку ракетних технологій, коли кожне інженерне рішення мало стратегічне значення.

Гудименко брав безпосередню участь у створенні систем керування для ракетних комплексів Р-16 (8К64), Р-36 (8К67), бойового залізничного ракетного комплексу РТ-23УТТХ, а також апаратури перевірки головних блоків та низки інших високотехнологічних систем. Його робота була частиною масштабного науково-технічного змагання, що визначало баланс сил у світі.

Упродовж 1967–1988 років він очолював конструкторське бюро — як головний конструктор виробничого об’єднання «Київський радіозавод». Саме під його керівництвом створювалися системи управління для ракет-носіїв «Циклон» (11К68), стратегічних бойових ракет, космічних комплексів 11К65 («Космос») та 11К25 («Енергія — Буран»).

Окремою сторінкою його діяльності стали розробки для космічної інфраструктури: апаратура стикування «Ігла» і «Курс», системи управління для космічних кораблів «Союз» і «Прогрес», а також орбітальної станції «Мир». Це були технології, що забезпечували не лише запуск, а й повноцінне функціонування людини в космосі.

Кандидат технічних наук, лауреат Ленінської премії, Гудименко належав до тієї плеяди інженерів, чиї імена рідко звучали публічно, але без яких неможливо уявити ані ракетний щит, ані космічні досягнення своєї епохи.

Пішов із життя 10 жовтня 1994 року. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.

***

Из книги «Ордена Ленина и ордена Трудового Красного знамени «Киевский радиозавод» (г.Киев, 2011 г.):

В состав «Киевского радиозавода» входило Конструкторское бюро (КБ КРЗ) — достаточно мощный инженерный коллектив, способный решать самые сложные научные и производственные задачи. Его наличие позволяло многим разработчикам сложных систем (конструкторским бюро, институтам) успешно и в сжатые сроки вести освоение и производство новых образцов ракетно-космической техники.

Долгое время, с 1967 по 1988 годы, КБ возглавлял талантливый инженер, участник Великой Отечественной войны, лауреат Ленинской премии, кандидат технических наук Анатолий Иванович Гудименко, который оставил заметный след в становлении и развитии Конструкторского бюро, ставшего признанной организацией в Министерстве, и оказал существенное влияние на все дела развития предприятия, представляя «во внешнем мире» научно-технический авторитет «Киевского радиозавода».

Анатолий Иванович был яркой личностью, он принадлежит к плеяде талантливых главных конструкторов. Его жизнь со всеми ее радостями и бедами — это история целого поколения, прошедшего войну и нелегкую послевоенную службу. Потом яростная учеба, чтобы не отстать от молодых, окончание института с отличием и безоглядная работа со всеми жизненными испытаниями.

Слева направо: Д.Г.Топчий, А.И.Гудименко, космонавт В.И.Севастьянов, М.Н.Харченко, И.И.Газнюк на Киевском радиозаводе

Характер Анатолия Ивановича формировался в годы Великой Отечественной войны и долгое время службы в армии до 1951 года, а также в напряженных и опасных работах по ракетной технике в первые годы ее становления. Добрый по натуре, он много видел бед и несправедливости, что не могло не наложить отпечаток на некоторые черты его характера. Он не стеснялся подвергнуть резкой критике то или иное событие, будь это коллегия у Министра или совещание более низкого уровня. Многие его любили, некоторые побаивались. Министр знал возможности Анатолия Ивановича и обращался к нему, если были ответственные решения и задания.

А.И.Гудименко, как правило, так же, как и Д.Г.Топчий, придерживались важного правила — предоставлять достаточную свободу в действиях своим заместителям. Они были выше мелочной опеки. Да и жизнь заставляла так действовать: объем вопросов был достаточно велик. Видимо, эта черта присуща руководителям высокого личного авторитета.