Зазначимо, що розглядуваному періоду передував етап формування ракетної техніки України, її інституалізації, створення структур, необхідних для нормального функціонування ракетної галузі (1951—1957). Ядром ракетної галузі стали Дніпропетровський центр в складі ОКБ-586 (надалі КБ «Південне») як головної ланки і машинобудівного заводу № 586 (Південний машинобудівний завод, або Південмаш) та Сектор проблем технічної механіки (в подальшому Інститут технічної механіки НАН України) як теоретична база. Саме Конструкторським бюро ОКБ-586 (КБ «Південне») та Дніпропетровським машинобудівним заводом №586 у співпраці з багатьма організаціями СРСР створено чотири покоління бойових балістичних ракет (1957—1990), які ставилися на озброєння ракетних військ стратегічного призначення СРСР і були основою радянського ядерно-ракетного щита.
22 червня 1957 р. здійснено успішний пуск ракети Р-12, розробленої в КБ «Південне» та виготовленої на Південмаші, з полігону Капустін Яр в Астраханській області. В жовтні 1958 р. на заводі № 586 розпочато її серійне виробництво, а 4 березня 1959 р. вона була прийнята на озброєння і на бойовому чергуванні перебувала до 1988 р. Тим самим було перервано монополію ОКБ-1 С.П. Корольова в радянській ракетній техніці.
Предтечею ОКБ-586, створеного в квітні 1954 р., був відділ головного конструктора Дніпропетровського машинобудівного заводу № 586, реорганізований в середині 1952 року в СКБ з обслуговування серійного виробництва на заводі корольовських ракет Р-1 і Р-2, прийнятих на озброєння відповідно в 1950 і 1951 рр. [2, 3, 4]. Однак така робота не влаштовувала колектив СКБ заводу, який вже тоді налічував близько 100 молодих інженерів і техніків, які спеціалізувалися в галузі ракетної техніки. Тому наприкінці 1952 р. головний конструктор заводу В.С. Будник прийняв рішення розпочати розробку власної ракети середньої дальності Р-12 на висококиплячих компонентах палива. Це рішення було пов’язане з тим, що замовники військового відомства вимагали нову бойову ракету з більш високими характеристиками, оскільки ракети Р-1 і Р-2 через невелику дальність і ефективність не були стратегічною зброєю, хоча і несли досить серйозну загрозу для американських військових баз, розташованих поблизу кордонів СРСР в Європі та Азії. Доречно нагадати, що на початку 50-х рр. США і Радянський Союз досягли певних успіхів у створенні одного з ключових компонентів стратегічних озброєнь — ядерних зарядів і мали в своїх арсеналах атомні бомби та водневі, що тільки з’явилися. Однак, щодо засобів доставки їх у потрібні точки сторони були в нерівному положенні. Якщо США, що мали військові бази в Англії, Італії, Туреччині, Південній Кореї і Японії, могли використовувати бомбардувальну авіацію для нанесення ядерних ударів по Радянському Союзу, то СРСР не мав тоді ні відповідних баз, ні бомбардувальників типу В-29. Тому керівництвом країни було прийнято рішення використовувати потенціал ракетної техніки як єдину можливість для досягнення паритету в стратегічних ядерних озброєннях. Вся відповідальність за рішення цього завдання спочатку лягла на ОКБ-1 С.П. Корольова.
Однак незабаром радянське керівництво дійшло висновку, що не можна довіряти ракетне озброєння країни одній організації і одній людині, навіть настільки авторитетній, як С.П. Корольов. Тому 13 лютого 1953 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову, якою СКБ заводу № 586 доручалася розробка нової бойової ракети Р-12 середнього радіусу дії.
Постанова Ради Міністрів СРСР №442-212 «Про план дослідно-конструкторських робіт по ракетах дальньої дії на 1953-1955 рр. « [5, с. 312-316]:
13 лютого 1953 р. Цілком таємно. Особливої важливості.
Рада Міністрів Союзу РСР постановляє:
1. Зобов’язати Міністерство озброєння (т. Устинова) розробити спільно з Міністерством промисловості засобів зв’язку, Міністерством суднобудівної промисловості, Міністерством машинобудування і приладобудування, Міністерством електропромисловості, Міністерством сільськогосподарського машинобудування та іншими суміжними міністерствами, виготовити і пред’явити на залікових (спільні Військового міністерства СРСР і міністерства озброєння) випробуваннях наступні зразки ракет дальньої дії з комплектом наземного обладнання для них:
а) в жовтні 1953 року партію ракет далекого дії Р-5 в кількості 10 штук з наступними основними характеристиками:
найбільша прицільна дальність польоту — 1200 км;
максимальне відхилення від цілі на найбільшій прицільної дальності польоту: по дальності — ± 6 км (1 Вд не більше 1,5 км), в бічному напрямку — ± 5 км (1 Вд НЕ більше 1,25 км);
загальна довжина ракети не більше — 22 м; стартова вага ракети не більше — 30 т; вага вибухової речовини — 1000 кг; паливо: окислювач — рідкий кисень, пальне — етиловий спирт (або його замінники);
тяга двигуна біля землі — 43 т; система керування — радіотехнічна. Затвердити головним виконавцем розробки ракети дальньої дії Р-5 — НДІ-88 Міністерства озброєння, головний конструктор т. Корольов С.П., заступник головного конструктора т. Мишин В.П., директор НДІ-88 Янгель М.К.
б) в березні 1954 р. партію ракет далекої дії Р-11 …;
в) в серпні 1955 р партію ракет далекого дії Р-12, в кількості 10 штук, з наступними характеристиками:
найбільша прицільна дальність польоту — 1500 км;
максимальне відхилення від цілі на найбільшій прицільній дальності польоту: по дальності — ± 6 км (1 Вд не більше 1,5 км),
в бічному напрямку — ± 5 км (1 СБ не більше 1,25 км);
загальна довжина ракети не більше — 25 м; стартова вага ракети не більше — 35 т; вага вибухової речовини не менше — 1000 кг;
паливо: окислювач — азотна кислота з оксидами азоту, пальне — гас; тяга двигуна біля землі — 50 т; система керування — радіотехнічна перешкодозахищеність.
Затвердити головним виконавцем розробки ракети далекої дії Р-12 завод № 586 Міністерства озброєння, головний конструктор — т. Будник В.С., заступник головного конструктора — т. Шнякін Н.С., директор заводу № 586 — т. Смірнов Л.В.
За участю НДІ-88 Міністерства озброєння, директор НДІ-88 — Янгель М.К., начальник ОКБ — т. Корольов С.П.
Голова Ради Міністрів Союзу РСР Й. Сталін
Керуючий справами Ради Міністрів РСР М. Помазаєв
Для успішного виконання завдання з розробки ракети Р-12 В.С. Будник звернувся до уряду з пропозицією організувати на базі заводського СКБ автономне
ОКБ зі створення власних бойових ракет на висококиплячому (довгозбережуваному) паливі зі збереженням на ньому робіт із супроводу серійного випуску корольовських ракет. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 10 квітня 1954 р. таке КБ було створено — ОКБ- 586, і його головним конструктором 9 липня став М.К. Янгель [6, 7], першим заступником — В.С. Будник [8, 9], головним конструктором заводу № 586 —
Н.С. Шнякін [10], одночасно очоливши на ньому серійний напрямок робіт.
М.К. Янгель відразу ж вирішив сформувати в Україні мережу організацій, працюючих на основі тісної кооперації з ОКБ-586 як підприємств-суміжників ракетно-космічної техніки.
Ними стали ЦКБ київського заводу «Арсенал», підрозділи Київського радіозаводу і ВО «Київприлад», ОКБ-692 в Харкові (згодом — «Електроприладобудування», потім — «Хартрон»), Павлоградський хімічний і механічний заводи та ін. Безпосередньою підготовкою кадрів для нової галузі займалися Дніпропетровський університет і Харківський авіаційний інститут.
Зміцнювалися й зв’язки ОКБ-586 з провідними організаціями ракетного комплексу Російської Федерації. Це, перш за все, НДІ-88 з ОКБ-1 С.П. Корольова (надалі — Центральний науково-дослідний інститут машинобудування, ЦНДІМАШ), ОКБ-456 В.П. Глушка (нині — НВО «Енергомаш ім. академіка В.П. Глушка»), ОКБ-154 (нині — КБ Хімавтоматика), СКБ-385 (нині — ГРЦ ім. академіка В.П. Макєєва), НДІ-9 (нині — Федеральний науково-виробничий центр «Алтай») та ін.
З приходом в ОКБ-586 М.К. Янгеля роботи в ньому отримали потужний імпульс і наповнилися новим змістом. Ознайомившись з ескізним проектом ракети Р-12, порівнявши бойові характеристики ракет Р-12 і Р-5М, що розроблялися в ОКБ-1, М.К. Янгель вирішив скорегувати його, оскільки вважав, що Р-12 повинна перевершувати за тактико-технічними характеристиками ракету Р-5М. До переходу в ОКБ-586 він очолював в НДІ-88 розробку попередньої схеми Р-12, і в квітні 1953 р технічна документація по ній була передана заводу № 586. При обіцяній високій боєготовності ракети М.К. Янгель запропонував: забезпечити дальність її польоту 2000— 2100 км; ввести автономну бортову систему управління в ній замість складної системи наземної корекції траєкторії польоту; застосувати термоядерний заряд, а не ядерний, як в Р-5М; використовувати висококиплячі компоненти в ракетному паливі. До цього часу дослідження показали, що використання висококиплячих окислювачів, хоча і призводить до деякого зниження питомої тяги двигуна, дає низку переваг, головними з яких є можливість тривалого зберігання ракети в заправленому стані без втрати палива через випаровування і скорочення часу підготовки ракети до пуску. При цьому доводилося вирішувати питання вибору конструкційних матеріалів та забезпечення їх стійкості до агресивного середовища, стабільності компонентів палива при тривалому знаходженні в баках та ін. (С.П. Корольов вважав використання висококиплячого палива в ракетах великої дальності недоцільним і безперспективним, однак практика засвідчила про інше).
Новий ескізний проект Р-12 було завершено в березні 1955 р. і схвалено Міністерством Збройних сил СРСР і Міністерством оборонної промисловості СРСР. У серпні розробку двигуна для Р-12 з використанням висококиплячого палива було доручено ОКБ-456 В.П. Глушка. З урахуванням внесених М.К. Янгелем енергоексплуатаційних характеристик ракети Р-12, двигун 8Д59 допрацювали в ОКБ-456 і передали в серійне виробництво. Відповідно до нової постанови Ради Міністрів СРСР від 13 серпня 1953 рік, було внесено також низку змін у саму ракету.
З постанови Ради Міністрів СРСР № 1501-839 «Про спорядження ракети Р-12 спеціальним зарядом і поліпшення її основних тактико-технічних даних» [5, с. 493-496]:
Москва, Кремль 13 серпня 1955 р. Цілком таємно. Особлива папка. Зберігати нарівні з шифром.
Про спорядження ракети Р-12 спеціальним зарядом і поліпшення її основних тактико-технічних даних.
З метою спорядження ракети Р-12, що розробляється на висококиплячому окислювачі, спеціальним зарядом і поліпшення її основних тактико-технічних характеристик на часткову зміну постанови Ради Міністрів СРСР від 13 лютого 1953 р № 442-212 Рада Міністрів Союзу РСР постановляє:
1. Прийняти пропозиції Міністерства оборонної промисловості, Міністерства радіотехнічної промисловості, Міністерства середнього машинобудування і Міністерства оборони СРСР: про додаткову розробку для ракети Р-12 бойової частини зі спеціальним зарядом збільшеної ефективності ударного і дистанційного підриву;
про збільшення максимальної прицільної дальності ракети Р-12 з 1500 км до 2000 км;
про застосування в ракеті Р-12 автономної системи управління, що забезпечує максимальне відхилення від цілі при пусках на найбільшу прицільну дальність по дальності ± 5 км і в бічному напрямку ± 4 км, з допустимим відхиленням окремих виробів не більше 10% в межах по дальності ± 7 км і в бічному напрямку ± 6 км.
На часткову зміну та доповнення постанови Ради Міністрів СРСР від 13 лютого 1953 р № 442-212 затвердити:
т. Янгеля М.К. — головним конструктором виробу в цілому (ОКБ-586 Міністерства оборонної промисловості);
т. Будника В.С. — заступником головного конструктора виробу в цілому (ОКБ-586 Міністерства оборонної промисловості); т. Гінзбурга А.М. — заступником головного конструктора системи керування (СКБ-897 Міністерства радіотехнічної промисловості); т. Каткова Г.Ф. — головним конструктором бортового електроустаткування (СКБ-699 Міністерства електротехнічної промисловості).
Зобов’язати Міністерство оборони СРСР:
а) підготувати станом на 1 квітня 1956 р Державний центральний полігон для льотно-конструкторського відпрацювання виробів Р-12 на повну дальність.
Заст. Голови Ради Міністрів Союзу РСР М. Пурвухін.
Заст. Керуючого справами
Ради Міністрів СРСР М. Сміртюков.
Головні виконавці ракети Р-12:
Ракети в цілому — ОКБ-586 і Південний машинобудівний завод № 586 (Дніпропетровськ);
по двигуну — ОКБ-456 (Московська обл.);
по системі керування — НДІ-885 (Москва);
по гіроскопічних приладах — ОКБ-10 (Красноярськ-26, нині Желєзногорськ Красноярського краю);
по стартовій позиції — ДСКБ спеціального машинобудування (Москва).
Основні тактико-технічні характеристики ракети Р-12:
Діаметр корпусу — 1652 мм, по стабілізаторах — 2652 мм;
Довжина з головною частиною — 22768 мм;
Стартова маса ракети — 41920 кг;
Дальність стрільби — 2080 км;
Вага, що підлягає закиданню — 1400—1600
кг;
Головна частина — термоядерна, моноблочна, потужність — 1 Мт або 2,3 Мт;
Паливо — ТМ-185 (суміш вуглеводнів, близька до скипидару);
Робоча рідина — продукт 030 (80% пероксиду водню);
Окислювач — АК-27І;
Пускове паливо — ТГ- 02.
У створенні ракет Р-12 брали участь низка інститутів і установ АН УРСР та інших організацій УРСР.
Для прискорення виготовлення ракет заводу № 586 було передано експериментальне виробництво ОКБ-586, внаслідок чого завод став не тільки виробником серійних виробів, а й учасником спільної з КБ розробки та доведення дослідних зразків у цехах, на випробувальній станції та полігонах.
Серійне виробництво Р-12 відбувалося на чотирьох заводах СРСР — в Дніпропетровську, Омську, Пермі і Оренбурзі, всього їх було виготовлено понад 2300.
Наявність на бойовому посту ракет Р-12 (з 1959 р.) і Р-5М (з 1956 р.) стало підставою для створення в грудні 1959 р. в складі Радянської армії нового виду Збройних сил СРСР — Ракетних військ стратегічного призначення. Очолив їх заступник міністра оборони СРСР, головний маршал артилерії М.І. Нєдєлін.
Ракета Р-12 стала першою радянською стратегічної бойовою ракетою на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. Для запуску двигуна застосовувалося пускове паливо ТГ-02, самозаймисте з окислювачем АК-27І. Сам двигун був першим вітчизняним рідинним ракетним чотирикамерним двигуном РД-214 розробки ОКБ-456 (головний конструктор В.П. Глушко). Документація на систему керування Р-12 розроблялася в СКБ харківського заводу «Комунар», створеного 1 січня 1952 року для забезпечення конструкторського супроводу серійного виробництва на заводі приладів і систем управління розробки НДІ-885 [11]. В КБ Київського радіозаводу по документації харківського СКБ виготовлялася автономна система керування ракети Р-12. Розробкою системи прицілювання займалися в ЦКБ заводу «Арсенал» в Києві під керівництвом головного конструктора С.П. Парнякова [12].
Зі створенням ракети Р-12 в Дніпропетровську розпочався новий етап у ракетно-космічній техніці України. Вона стала першою бойовою ракетою першого покоління ракет, що розроблялися в ОКБ-586 і виготовлялися на заводі № 586. Її випуск сповістив про народження в Дніпропетровську нового ракетно-космічного центру СРСР, який працював в єдиному військово-промисловому комплексі, яскравим свідченням чого є перелік тих організацій з різних куточків Радянського Союзу, з якими в кооперації створювалися і тиражувалися ці високотехнологічні вироби.
В.П.Горбулін, Ю.О.Храмов
Джерело: Історія ракетно-космічної науки і техніки України / ДУ «Інститут дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України». – К.: Фенікс, 2021. – 456 с. Відповідальний редактор — В.П.Горбулін, академік НАН України, перший віце-президент НАН України.
Очень полный и интересный материал.Спасибо.