Тактичний ракетний комплекс 9К52 «Луна-М»

Ракетний комплекс 9К52 «Луна-М» став одним із найвідоміших радянських тактичних ракетних комплексів другої половини ХХ століття. Прийнятий на озброєння Радянської армії у 1964 році, він протягом кількох десятиліть використовувався у Сухопутних військах СРСР, постачався до армій союзних держав і брав участь у численних збройних конфліктах. У західній системі позначень комплекс відомий як FROG-7.

«Луна-М» була подальшим розвитком тактичного ракетного комплексу 2К6 «Луна». Головною відмінністю нової системи стали вдосконалена самохідна пускова установка 9П113 на колісному шасі ЗІЛ-135ЛМ та нова ракета 9М21. Комплекс призначався для ураження важливих об’єктів у тактичній та найближчій оперативній глибині противника — пунктів управління, вузлів зв’язку, складів, аеродромів, районів зосередження військ та інших цілей.

Розроблення 9К52 розпочалося на початку 1960-х років. Головним розробником виступав НДІ-1 Державного комітету Ради Міністрів СРСР з оборонної техніки, згодом пов’язаний із Московським інститутом теплотехніки. Роботами керував головний конструктор Микола Павлович Мазуров. Комплекс прийняли на озброєння 6 серпня 1964 року.

Основним бойовим засобом «Луни-М» була одноступенева твердопаливна балістична ракета 9М21. Вона належала до категорії некерованих ракет: після старту траєкторія польоту визначалася переважно початковими параметрами пуску та балістичними характеристиками. Залежно від модифікації ракета могла оснащуватися різними бойовими частинами, зокрема фугасними, осколково-фугасними, касетними та спеціальними. Наявність спеціальної бойової частини надавала комплексу особливого значення в умовах протистояння між військовими блоками періоду холодної війни.

Ракета 9М21 мала довжину близько 9 метрів, а її стартова маса перевищувала 2 тонни. Максимальна дальність стрільби різних варіантів становила приблизно 65–70 км. Через відсутність системи наведення точність комплексу була значно нижчою, ніж у наступних тактичних ракетних систем, зокрема 9К79 «Точка». Саме низька точність, обмежені можливості коригування польоту та моральне старіння поступово визначили подальшу долю «Луни-М».

Самохідна пускова установка 9П113 створювалася на спеціальному чотиривісному автомобільному шасі ЗІЛ-135ЛМ. Вона перевозила одну ракету у бойовому положенні та забезпечувала її підготовку до пуску. Конструкція передбачала піднімання ракети у вертикальне положення, встановлення машини на опори та виконання комплексу операцій перед стартом. Для транспортування боєприпасів використовувалася спеціальна транспортна машина 9Т29, яка перевозила три ракети 9М21.

Виробництво основних елементів комплексу було зосереджене переважно на підприємствах РРФСР. Ракети 9М21, зокрема, вироблялися на Воткінському машинобудівному заводі, пускові установки 9П113 — на заводі «Барикади» у Волгограді, а автомобільне шасі ЗІЛ-135ЛМ випускав Брянський автомобільний завод. Таким чином, безпосередньо розробником або основним виробником 9К52 «Луна-М» Україна не була. Водночас це не виключає можливого залучення окремих підприємств союзної промислової кооперації до виготовлення допоміжного обладнання чи компонентів, що потребує окремого архівного дослідження.

Поширення комплексу у світі

«Луна-М» стала однією з найбільш поширених радянських тактичних ракетних систем свого часу. Радянський Союз постачав її союзникам у країнах Варшавського договору, на Близькому Сході, у Північній Африці, Азії та на Кубі. Комплекси або ракети сімейства 9М21 використовувалися у різні роки арміями Польщі, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, Куби, Єгипту, Сирії, Іраку, Кувейту, Лівії, Північної Кореї, Ємену, Афганістану та інших держав. Після розпаду СРСР окремі комплекси залишилися також у Росії, Білорусі та Україні.

Варто враховувати, що склад операторів у різних довідниках може відрізнятися. В одних випадках ідеться про офіційні поставки повноцінних комплексів, в інших — про окремі пускові установки, ракети, захоплену техніку або модифіковані вироби. Тому належність конкретної держави до операторів «Луни-М» потребує розмежування за періодами та характером використання.

У 1970-х роках комплекс активно поширювався на Близькому Сході. За даними довідкових матеріалів SIPRI, ракети FROG-7 постачалися Єгипту у 1971 році, Сирії — у 1973 році, а Іраку — у 1975 році. Ці поставки стали основою для подальшого бойового застосування системи в арабо-ізраїльських війнах та інших конфліктах регіону.

Бойове застосування

Першим масштабним бойовим застосуванням 9К52 «Луна-М» стала арабо-ізраїльська війна 1973 року, відома як Війна Судного дня. Найбільш документованим є використання комплексу сирійськими військами. У жовтні 1973 року сирійські підрозділи здійснювали пуски ракет FROG-7 по цілях на півночі Ізраїлю, зокрема по військових об’єктах та районах розташування ізраїльських сил.

Американські військові матеріали наводять дані про серію сирійських пусків 6, 8 та 9 жовтня 1973 року. Частина ракет упала в районах цивільної забудови на півночі Ізраїлю. Зафіксоване застосування продемонструвало можливість використання «Луни-М» для завдання ударів на значній відстані, але водночас виявило її головний недолік — невисоку точність. Єгипетські війська також використовували ракети цього типу під час війни 1973 року.

Наступним великим конфліктом, у якому застосовувався FROG-7, стала ірано-іракська війна 1980–1988 років. Ірак використовував радянські ракети проти іранських військових цілей. У подальшому іракські фахівці розробили власну модифікацію на основі 9М21, відому як Al-Laith-90. Її дальність була збільшена приблизно до 90 км, а окремі варіанти отримали касетні бойові частини.

Іракські ракетні системи сімейства FROG-7 застосовувалися також під час війни в Перській затоці 1991 року. Відомо про використання модернізованих ракет Al-Laith-90 проти сил міжнародної коаліції. Один із зафіксованих епізодів пов’язаний із ураженням позиції сенегальського підрозділу багатонаціональних сил 21 лютого 1991 року.

У 2003 році, під час вторгнення коаліційних сил до Іраку, іракська сторона також використовувала старі тактичні ракетні системи. 7 квітня 2003 року район розташування штабу 2-ї бригади 3-ї піхотної дивізії США в Багдаді був уражений ракетою. У деяких джерелах її пов’язують із FROG-7, однак існує й інша версія — застосування іракської ракети Ababil-100. Тому цей конкретний удар не слід беззастережно приписувати 9К52 «Луна-М».

Важливе місце в історії бойового використання комплексу посідає Афганістан. У другій половині 1980-х років радянські війська застосовували FROG-7 проти позицій та районів, пов’язаних із афганськими моджахедами. Використовувалися ракети з фугасними та касетними бойовими частинами. Згодом Радянський Союз передав частину таких систем афганській армії, яка продовжила їх експлуатацію.

На території колишньої Югославії FROG-7 застосовувалися під час збройних конфліктів 1990-х років. Сербські сили використовували ракети по цілях у Хорватії та Боснії і Герцеговині. Зокрема, у відкритих джерелах згадуються пуски по району Ораш’є, Славонському Броду та інших населених пунктах і позиціях противника. Окремі епізоди потребують уточнення щодо кількості ракет, належності пускових установок та конкретних результатів ударів.

На Аравійському півострові «Луна-М» використовувалася в конфліктах, пов’язаних із Єменом. Північний Ємен отримував радянські FROG-7, а під час збройного протистояння з Південним Єменом у 1979 році комплекс застосовувався безпосередньо на полі бою. У XXI столітті старі єменські запаси ракетних систем опинилися в розпорядженні різних сторін громадянської війни. Зокрема, повідомлялося про використання FROG-7 силами, пов’язаними з хуситами, проти цілей у Ємені та прикордонних районах Саудівської Аравії.

У Сирії «Луна-М» експлуатувалася протягом тривалого часу. Після бойового застосування у війні 1973 року сирійська армія зберігала ці системи поряд із потужнішими комплексами «Ельбрус» — Scud. Під час громадянської війни в Сирії, що розпочалася у 2011 році, з’являлися повідомлення про використання урядовими силами старих тактичних ракетних систем, включно з FROG-7.

У Лівії ракети FROG-7 залишалися частиною арсеналів до періоду громадянської війни 2011 року. Під час міжнародної військової операції британська авіація завдавала ударів по пускових установках, які використовували сили Муаммара Каддафі. Це свідчило про те, що комплекс, створений ще в 1960-х роках, продовжував залишатися військовим чинником у локальних конфліктах навіть через десятиліття після прийняття на озброєння.

Таким чином, бойова географія «Луни-М» охопила Близький Схід, Афганістан, Балкани, Північну Африку та Аравійський півострів. Тривале використання системи пояснювалося її відносною простотою, мобільністю, наявністю запасів ракет та можливістю застосування різних бойових частин. Водночас низька точність і моральне старіння обмежували її ефективність порівняно з новішими керованими ракетними комплексами.

«Луна-М» та Україна

Безпосередньо розробником або основним виробником 9К52 «Луна-М» Україна не була. Основні роботи зі створення комплексу та серійного виготовлення його ключових елементів виконувалися за межами Української РСР. Проте історія «Луни-М» має безпосередній український вимір, пов’язаний із розміщенням радянських військ, експлуатацією комплексу, зберіганням ракет, ремонтом техніки та подальшою утилізацією.

У радянський період «Луна-М» входила до складу озброєння ракетних дивізіонів мотострілецьких і танкових дивізій. Такі підрозділи існували й у військових угрупованнях, дислокованих на території Української РСР. Після розпаду Радянського Союзу частина військового майна, що залишалася в Україні, перейшла у розпорядження незалежної держави.

У складі Збройних сил України 9К52 «Луна-М» ще тривалий час залишалася одним із успадкованих тактичних ракетних комплексів. За відкритими довідковими даними, у першій половині 2000-х років та ще в середині 2010-х років за Україною обліковувалося близько 50 таких комплексів. Однак цю цифру не слід автоматично ототожнювати з кількістю справних або боєготових пускових установок. Частина техніки вже мала значний термін експлуатації та потребувала ремонту, консервації або списання.

Особливий інтерес становлять українські документи щодо ракет 9М21. У державних переліках військового майна, оприлюднених у 2008 році, згадувалися 111 тактичних ракет 9М21 до комплексу 9К52. Місцями їх зберігання вказувалися, зокрема, військові частини у Лозовій Харківської області та Калинівці Вінницької області. Отже, Україна успадкувала не лише пускові установки, а й значний запас ракет та відповідних бойових частин.

Із комплексом пов’язана й історія українських арсеналів. Ракети «Луна-М» згадуються серед боєприпасів, які зберігалися на 61-му арсеналі в Лозовій. Пожежа та вибухи на території арсеналу в серпні 2008 року стали однією з наймасштабніших надзвичайних ситуацій на військових складах України того періоду. Водночас немає підстав стверджувати, що всі ракети 9М21, які перебували на українському обліку, зберігалися саме в Лозовій: документи вказують на декілька місць зберігання.

Український промисловий слід комплексу простежується і в роботі ремонтних підприємств. Зокрема, Шепетівський ремонтний завод був пов’язаний із ремонтом та технічним обслуговуванням різноманітної ракетної й артилерійської техніки, серед якої зазначалися пускові установки 9П113. Це означає, що після здобуття незалежності українські підприємства забезпечували експлуатаційний цикл частини успадкованої техніки. Водночас завод не був розробником 9К52 і не виробляв серійно радянську ракету 9М21.

Згодом в Україні розпочався процес поступового списання та утилізації ракетного озброєння радянського виробництва. Ракети 9М21 включалися до державних програм утилізації. Для фахівців це було складне технічне завдання, оскільки твердопаливні ракети вимагали спеціальних технологій безпечного розбирання та поводження з їхніми складовими. Українські науковці та фахівці цивільного захисту досліджували технології утилізації 9М21, зокрема питання безпечного демонтажу ракетних двигунів.

Отже, українська історія «Луни-М» пройшла кілька послідовних етапів: від експлуатації у складі радянських військ на території України до переходу техніки у власність незалежної держави, тривалого зберігання, ремонту, списання та утилізації.

9К52 «Луна-М» у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки, м.Луцьк

Значення комплексу в історії ракетного озброєння

Поява 9К52 «Луна-М» стала важливим етапом розвитку радянських тактичних ракетних військ. Комплекс забезпечив перехід від перших післявоєнних тактичних ракетних систем до мобільної зброї, здатної діяти у складі сухопутних військ та уражати цілі на відстані десятків кілометрів.

Водночас технічні обмеження системи — передусім невисока точність некерованої ракети — з часом стали очевидними. Наступне покоління радянських комплексів, насамперед 9К79 «Точка», забезпечило значно вищі можливості щодо точності та ефективності ураження цілей.

Для історії українських ракетних військ 9К52 «Луна-М» цікава передусім як частина великої спадщини Радянської армії, яка після 1991 року залишилася на території України. Її доля показує, наскільки масштабним було військово-ракетне майно, успадковане незалежною державою, і наскільки тривалим виявився процес його технічного обслуговування, переоцінки, скорочення та утилізації.

Окремі пускові установки та інші елементи комплексу зберігаються в музейних експозиціях. Вони вже не є бойовою технікою, але залишаються важливими матеріальними свідченнями епохи розвитку ракетного озброєння другої половини ХХ століття.

9К52 «Луна-М» у цифрах

Показник	Характеристика
Розробник	НДІ-1 / Московський інститут теплотехніки, СРСР
Прийняття на озброєння	1964 рік
Основна ракета	9М21
Тип ракети	Одноступенева твердопаливна некерована балістична ракета
Пускова установка	9П113
Транспортна машина	9Т29
Шасі пускової установки	ЗІЛ-135ЛМ
Максимальна дальність стрільби	Близько 65–70 км, залежно від модифікації
Західне позначення	FROG-7
Основне призначення	Ураження важливих об’єктів у тактичній та найближчій оперативній глибині
Основні етапи української історії	Експлуатація у складі радянських військ, успадкування Україною, зберігання, ремонт, списання та утилізація

Висновок. 9К52 «Луна-М» не була українською розробкою, однак посідає певне місце в історії України як частина радянської ракетної спадщини. Її експлуатація на українській території, передача до складу Збройних сил України, зберігання ракет на українських арсеналах, ремонт пускових установок та подальша утилізація є важливими складовими історії військово-технічної спадщини держави. Вивчення цієї історії дає змогу краще зрозуміти масштаби радянської ракетної інфраструктури, яка залишилася Україні після 1991 року, та особливості її подальшої долі.