Білий Володимир Якович — науковець, військовий лікар, начальник медичної служби на Байконурі, заступник міністра охорони здоров’я України, перший заступник міністра оборони України, генерал-лейтенант медичної служби.
Володимир Якович Білий народився 27 листопада 1944 року в селищі Катик Сталінської області Української РСР (нині — місто Шахтарськ Донецької області України).
Свій життєвий шлях він присвятив служінню людям, медицині, військовій справі та державі, ставши однією з найавторитетніших постатей у сфері військової медицини, хірургії та охорони здоров’я України.
У 1967 році Володимир Якович закінчив Ленінградську військово-медичну академію — один із найпрестижніших військово-медичних навчальних закладів того часу (нині — Військово-медична академія імені С. М. Кірова). Після завершення навчання за розподілом був направлений для проходження служби на Байконур до Ракетних військ стратегічного призначення — у центр стратегічної ракетної могутності та космічних звершень.
Саме на Байконурі розпочався його шлях як військового лікаря та організатора медичного забезпечення ракетно-космічної галузі. Тут він пройшов професійний шлях від начальника медичного пункту полку до начальника медичної служби з’єднання, забезпечуючи охорону здоров’я військовослужбовців, які виконували надзвичайно відповідальні завдання у сфері стратегічної оборони та освоєння космосу. Служба на Байконурі стала важливим етапом формування його як військового медика високого рівня, здатного поєднувати клінічну практику, організаційний талант і стратегічне мислення.
З 1972 по 1988 рік Володимир Якович працював у Військово-медичній академії, де послідовно обіймав посади ординатора хірургічної клініки, викладача, старшого викладача кафедри хірургії. Цей період став часом його становлення як ученого світового рівня.
У 1974 році захистив кандидатську дисертацію на тему, присвячену патогенезу та лікуванню опікового шоку при великих глибоких опіках, а у 1987 році — докторську дисертацію, у якій дослідив патофізіологічні аспекти та шляхи патогенетичної терапії гострого розлитого перитоніту. Його наукові роботи стали вагомим внеском у розвиток військової та клінічної хірургії. Своїм головним наставником Володимир Якович завжди вважав видатного хірурга, професора Михайла Івановича Литкіна.
У 1988 році був призначений головним хірургом Київського військового округу, де відповідав за організацію хірургічної допомоги на одному з найважливіших стратегічних напрямків.
Після відновлення незалежності України Володимир Якович став одним із фундаторів сучасної військової медицини української держави. З 1991 року — головний хірург Збройних Сил України, а з 1994 року — начальник Головного військово-медичного управління — начальник медичної служби Збройних Сил України.
На цих посадах він відіграв визначну роль у формуванні системи військово-медичного забезпечення незалежної України, реформуванні медичної служби, розвитку військової хірургії, медичної науки та підготовці кадрів.
Його педагогічна діяльність також стала вагомою частиною служіння державі. З 1996 року він працював професором кафедри хірургії та опікових хвороб Київської медичної академії післядипломної освіти, а з 2002 року — професором кафедри хірургії Української військово-медичної академії. Під його керівництвом підготовлено нове покоління українських науковців — захищено 2 докторські та 10 кандидатських дисертацій.
У 2003 році генерал-лейтенант медичної служби Володимир Білий завершив активну військову службу та був переведений у запас, однак продовжив працювати на благо держави вже на найвищому рівні державного управління.
З 2003 року він обіймав посаду заступника Міністра охорони здоров’я України, а з жовтня 2004 по лютий 2005 року — першого заступника Міністра оборони України з гуманітарної політики та зв’язків із Верховною Радою України.
На всіх посадах Володимир Якович демонстрував виняткову компетентність, державницьке мислення, високий професіоналізм і відданість українському народові.
Він є автором близько 200 наукових праць, зокрема 3 монографій, головним редактором українського журналу малоінвазивної та ендоскопічної хірургії, членом редколегій провідних медичних видань та колегії Міністерства охорони здоров’я України.
Його заслуги відзначені високими державними та професійними нагородами, серед яких звання «Відмінник охорони здоров’я СРСР» (1983), орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), численні медалі та почесні відзнаки.
З дня заснування Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ Володимир Якович Білий є її активним членом, залишаючись відданим ветеранському братерству, збереженню історії Ракетних військ, розвитку патріотичних традицій та підтримці поколінь захисників держави.
Його життєвий шлях — це приклад бездоганного служіння Батьківщині, поєднання військової честі, наукової глибини, лікарського гуманізму та державної відповідальності.
Ім’я Володимира Яковича Білого назавжди вписане в історію військової медицини, ракетно-космічної галузі та державотворення України як символ професіоналізму, честі, інтелекту та відданості народові.
_____________________________________________________________________________________________________________
Лукашев Володимир Анатолійович – Народний артист України, професор, художній керівник Національної філармонії України.
Володимир Анатолійович Лукашев народився 7 травня 1936 року в Харкові.
В 1955 році закінчив харківську спеціальну музичну школу по класу сольного співу та хорового диригування. 1960 році закінчив Харківську державну консерваторію як концертно-камерний співак. В 1964 закінчив Харківський театральний інститут (режисерське відділення).
По закінченні інституту працював у Харківському інституті мистецтв ім. Котляревського на посадах викладача і режисера-постановника кафедри оперної підготовки, пізніше — доцент, завідувач кафедри, з 1972 року — проректор.
В 1968 році розпочав роботу в Харківському оперному театрі як режисер-постановник, з 1973 по 1988 роки — головний режисер, художній керівник.
Роботу в театрі поєднував з викладацькою діяльністю. Під його керівництвом здійснили дипломні роботи більше 70 випускників оперної студії консерваторії та 40 випускників режисерського факультету інституту культури.
За особистий вагомий внесок у розвиток національного музично-театрального мистецтва присвоєно почесне звання «Народний артист України» (1985).
З 1989 року — перший проректор Харківського державного інституту культури. Протягом 5 років був заступником голови Харківської міжзональної Спілки театральних діячів України.
У 1996 році запрошений на посаду Генерального директора-художнього керівника Національної філармонії України. Під його керівництвом проведено реконструкцію та реставрацію історичної будівлі філармонії.
З 1999 року — професор кафедри музичної режисури Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеню та ІІ ступеню, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню, медаллю «За доблесний труд», Почесними грамотами Верховної ради України та Кабінету міністрів України, іншими нагородами.
З червня 2015 року Лукашев Володимир Анатолійович є активним членом громадської організації «Київська організація ветеранів Ракетних та космічних військ». Він бере активну участь у громадській діяльності організації, сприяє зміцненню культурних зв’язків та популяризації українського мистецтва серед ветеранів, молоді та широкої громадськості.
За його ініціативи та безпосередньої участі організовано низку спільних культурно-просвітницьких заходів Національної філармонії України та ветеранської організації. Зокрема, неодноразово проводилися творчі поїздки до міста Умань, де в Національному дендрологічному парку «Софіївка» відбувалися концертні виступи національних та академічних колективів філармонії для ветеранів, мешканців міста та відвідувачів парку.
Також проводилися культурно-просвітницькі заходи у селі Нові Петрівці після відвідування Національного музею-заповідника української військової звитяги, де концерти колективів філармонії мали великий успіх серед ветеранів, учнів середніх шкіл та місцевих жителів і сприяли популяризації української культури, історичної пам’яті та патріотичного виховання.
Володимир Анатолійович користується заслуженим авторитетом серед колег, діячів культури та членів ветеранської організації, активно підтримує культурні ініціативи, спрямовані на духовне збагачення суспільства та збереження історичної пам’яті.
_____________________________________________________________________________________________________________
Бобков Валентин Констянтинович — ветеран Ракетних військ стратегічного призначення та ракетно-космічної галузі.
Валентин Костянтинович Бобков народився 16 грудня 1938 року в селищі Червоноармійське Чапаєвського району Самарської області.
Після закінчення у 1957 році середньої школи в місті Абдуліно Оренбурзької області вступив до Пермського військового авіаційно-технічного училища з озброєння. Отримавши фахову військово-технічну підготовку, був направлений для подальшого проходження служби до Ракетних військ стратегічного призначення в місто Гусєв Калінінградської області (військова частина 43150), де розпочав службу на посаді техніка батареї заправки.
У серпні 1961 року Валентина Костянтиновича було переведено на посаду старшого техніка електро-вогневого відділення стартової батареї, що стало важливим етапом його професійного зростання як військового спеціаліста у сфері бойового забезпечення ракетних комплексів.
У березні–квітні 1963 року брав безпосередню участь у проведенні пусків ракети 8К63 на полігоні «Макат» у східному Казахстані, виконуючи відповідальні завдання в умовах практичного застосування стратегічної ракетної техніки. Цей період служби став вагомим внеском у зміцнення обороноздатності держави та розвиток ракетного щита країни.
Прагнучи до подальшого професійного вдосконалення, у серпні 1965 року вступив до Ризького вищого командно-інженерного училища. Після успішного завершення навчання у липні 1970 року був направлений до військового представництва 1362 у місті Києві на виробниче об’єднання «Завод «Арсенал», де обійняв посаду молодшого військового представника.
У Києві Валентин Костянтинович присвятив себе надзвичайно важливій та високотехнологічній сфері — контролю за розробкою, дослідним і серійним виробництвом автоматичних систем прицілювання для балістичних ракет. Його діяльність була безпосередньо пов’язана із забезпеченням високої якості, точності та надійності стратегічного озброєння.
У 1974 році йому було присвоєно військове звання майора. У 1977 році призначений військовим представником — керівником дільниці, а в жовтні 1984 року — керівником групи. На цих відповідальних посадах Валентин Костянтинович багаторазово брав участь у пусконалагоджувальних роботах, регламентних перевірках, державних випробуваннях систем прицілювання, а також координував взаємодію із суміжними та головними підприємствами оборонно-промислового комплексу.
Його багаторічна служба стала прикладом високого професіоналізму, технічної компетентності, відповідальності та відданості справі розвитку ракетно-космічної галузі.
У вересні 1985 року Валентин Костянтинович був звільнений із лав Збройних Сил, завершивши військову кар’єру з честю та вагомими професійними здобутками.
З дня заснування Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ Валентин Костянтинович Бобков є її активним членом. Як член ради організації, він брав безпосередню участь у становленні та розвитку ветеранського руху, сприяв збереженню історичної пам’яті про службу ракетників, підтримував ветеранське братерство та активно долучався до громадської діяльності.
Своїм життєвим шляхом, сумлінною військовою службою, професійною діяльністю в оборонній промисловості та активною громадською позицією Валентин Костянтинович Бобков заслужив глибоку повагу серед ветеранів, колег і всіх, хто присвятив життя служінню Батьківщині.
Його біографія є прикладом вірності військовому обов’язку, технічної майстерності, патріотизму та відданості традиціям Ракетних військ і ракетно-космічної галузі.
_____________________________________________________________________________________________________________