13 липня 1955 року постановою Ради Міністрів СРСР на озброєння Радянської Армії був прийнятий оперативно-тактичний ракетний комплекс із балістичною ракетою Р-11. Ця подія стала однією з найважливіших в історії післявоєнного ракетобудування. Саме Р-11 відкрила новий етап розвитку оперативно-тактичних ракет, стала першою радянською балістичною ракетою на довгозберігальних компонентах рідкого палива та поклала початок всесвітньо відомому сімейству ракет, яке в країнах НАТО отримало назву Scud.
Водночас ця історія має безпосередній український вимір. Українські конструктори відіграли ключову роль у створенні комплексу, а Україна стала одним із перших регіонів, де нові ракети надійшли на озброєння бойових частин.
Від німецького досвіду до власної ракетної школи
Після завершення Другої світової війни радянські спеціалісти отримали доступ до німецьких ракетних технологій. Проте вже на початку 1950-х років перед конструкторами постало принципово нове завдання — створити не копію ракети Фау-2, а принципово новий мобільний оперативно-тактичний комплекс.
Розроблення Р-11 розпочалося у 1951 році в ОКБ-1 під керівництвом Сергія Корольова. При проєктуванні використовувалися окремі технічні рішення німецької зенітної ракети Wasserfall, однак більшість конструктивних вузлів була створена заново.
Найважливішими нововведеннями стали застосування несучих паливних баків, нової компонувальної схеми, автономної інерціальної системи керування та двигуна, який працював на довгозберігальних компонентах рідкого палива. Це дозволило суттєво скоротити час підготовки до запуску, підвищити мобільність комплексу та його бойову готовність.
Перший успішний запуск відбувся у квітні 1953 року. Після завершення випробувань 13 липня 1955 року комплекс офіційно був прийнятий на озброєння.
Українці серед творців ракети
Історія Р-11 нерозривно пов’язана з видатними українськими конструкторами.
Керівником робіт був уродженець Житомира Сергій Павлович Корольов, який визначив загальну концепцію створення нового покоління балістичних ракет.
Особливе місце займає Михайло Кузьмич Янгель. У період створення Р-11 він працював заступником Сергія Корольова і відповідав за низку найважливіших технічних напрямів. Саме Р-11 стала єдиною радянською ракетою, у документації якої офіційно зазначалися два генеральні конструктори — Сергій Корольов і Михайло Янгель. Уже через кілька років Янгель очолив ОКБ-586 у Дніпропетровську (сьогодні — КБ «Південне»), яке стало одним із провідних світових центрів створення стратегічних ракетних комплексів.
Безпосереднім головним конструктором Р-11 був Віктор Петрович Макєєв. Саме він завершив роботи над ракетою, а згодом створив її морський варіант — Р-11ФМ, що став першою радянською балістичною ракетою для підводних човнів.
ПУ 8У218 з ракетною частиною Р-11М (без ГЧ). Музей Війска Польского, Варшава.
Перша ракета нового покоління
На відміну від своїх попередників, Р-11 стала справжнім технологічним проривом.
Комплекс мав стартову масу близько 5,4 тонни, довжину понад 10 метрів і залежно від модифікації забезпечував дальність польоту від 170 до 270 кілометрів.
Серед головних технічних переваг були:
- використання довгозберігальних компонентів рідкого палива;
- автономна інерціальна система наведення;
- мобільна пускова установка;
- значне скорочення часу бойової підготовки;
- можливість застосування як звичайної, так і спеціальної (ядерної) бойової частини.
Саме ці технічні рішення стали основою для розвитку наступних поколінь оперативно-тактичних ракет.
Ракета Р-11 в походному положені на полігоні Капустин Яр
Україна серед перших отримала нову ракету
Важливою сторінкою історії Р-11 стало її бойове освоєння саме на території України.
Одним із перших ракетних з’єднань, що отримало новий комплекс, стала 77-ма інженерна бригада Резерву Верховного Головного Командування. Після формування у 1953 році вона була передислокована до селища Нові Білокоровичі Житомирської області, де стала однією з перших військових частин Радянської Армії, повністю оснащених ракетами Р-11.
Особовий склад бригади проходив підготовку на полігоні Капустін Яр, брав участь у державних випробуваннях, освоював експлуатацію нової техніки та здійснював навчально-бойові пуски. Після передачі ракетних частин до складу Сухопутних військ у 1958 році бригада була реорганізована у 23-тю ракетну бригаду.
Ще одним важливим з’єднанням стала 159-та ракетна бригада, яка після формування була передислокована до Кіровограда (нині Кропивницький) у складі Київського військового округу. До початку 1960-х років вона експлуатувала комплекси Р-11М, а пізніше отримала нові ракети Р-17.
Таким чином, саме Україна стала одним із перших центрів експлуатації нової ракетної техніки, а українські військові зробили значний внесок у відпрацювання методики бойового застосування оперативно-тактичних ракет.
Початок знаменитого сімейства Scud
Р-11 стала родоначальницею наймасовішого у світі сімейства оперативно-тактичних балістичних ракет.
На її основі були створені модернізована Р-11М, морська Р-11ФМ, а також знамениті комплекси Р-17 («Scud-B»), які протягом кількох десятиліть перебували на озброєнні десятків держав світу та застосовувалися у багатьох воєнних конфліктах другої половини ХХ століття.
Саме технічні рішення, вперше реалізовані у Р-11, визначили розвиток оперативно-тактичного ракетного озброєння на десятиліття вперед.
Фундамент українського ракетобудування
Для України значення Р-11 виходить далеко за межі історії окремого зразка озброєння.
Досвід, накопичений під час її створення та експлуатації, став фундаментом для становлення дніпровської школи ракетобудування. Уже в середині 1950-х років Михайло Янгель очолив Особливе конструкторське бюро №586 у Дніпропетровську, де були створені легендарні ракети Р-12, Р-14, Р-16, Р-36 та інші комплекси, що забезпечили світове визнання української ракетно-космічної галузі.
Саме тому дата 13 липня 1955 року є важливою не лише для історії військової техніки, а й для історії української науки, промисловості та інженерної думки. Ракета Р-11 стала тією технологічною сходинкою, з якої розпочався шлях до створення потужної української школи ракетобудування, чиї досягнення й сьогодні залишаються вагомою частиною світової історії освоєння космосу та розвитку ракетної техніки.
Спасибо за прекрасный материал.