3 серпня 1935 року у місті Ровеньки Луганської області народився Шонін Георгій Степанович, український радянський льотчик-космонавт, Герой Радянського Союзу, Генерал-лейтенант авіації.
Георгій Шонін народився в сім’ї працівника фельдзв’язку Степана Васильовича Шоніна і домогосподарки Софії Володимирівни Пустирської. Невдовзі родина переїхала до Балти Одеської області. З початком війни батько пішов на фронт та не повернувся. Евакуюватись не вдалося, родина пережила фашистську окупацію.
В 1949 році, закінчивши семирічку, вступив до Одеської спеціальної школи військово-повітряних сил. В серпні 1952 року спецшкола припинила своє існування, і доучуватися довелося у уславленому авіаційному училищі Єйську Краснодарського краю. Потім Георгій був направлений до Військово-морського авіаційного училища початкового навчання, а в 1954 році – до Військово-морського училище. Закінчивши його у 1957 році, лейтенант Шонін був направлений на Балтику. Незабаром було нове призначення – у Заполяр’ї. Там він зустрів своїх друзів Одеською спецшколою, познайомився і потоваришував із Юрієм Гагаріним.
Навіть до загону космонавтів вони зараховані одним наказом Головкому ВПС 7 березня 1960 року. Ось що згадував про Шоніна Юрій Гагарін: «В общении прост. Волевой, прямой, честный. Что думает — в себе не таит. Если не нравится, рубит напрямую. Уважают его у нас. Летал хорошо и в простых и в сложных условиях, а случится другому тяжело, последнюю рубашку отдаст..».
У червні 1962 року трапилося непередбачене. Підготовка до групового польоту завершилася, майбутні космонавти очікували лише на виготовлення двох кораблів, Але Шоніна підвело здоров’я. Після тренування на центрифузі у Шоніна виявилися збої в кардіограмі, і його відсторонили від підготовки. За нього заступився генерал-лейтенант Молчанов, головний терапевт, котрий уважно вислухавши серце Георгія, виніс вердикт: «Не мучте хлопця! Відправте його краще на місяць кудись відпочити. Він просто перетреновався!» Тільки в 1965 році він був визнаний повністю здоровим.
Первый отряд космонавтов на отдыхе в Сочи вместе с Главным Конструктором Сергеем Королёвым. Стоят: Шонин, Нелюбов, Титов, Быковский. Сидят: Николаев, Гагарин, Королёв, Попович.
Георгій Шонін мав летіти командиром екіпажу одного з «Сходів». Але Держкомісія політ скасувала, вважаючи, що нічого він не дасть науці, а незабаром і всю програму «Схід» закрито. Якийсь час Георгій Шонін готувався за програмою «Алмаз», він був дублером Володимира Шаталова.
11 жовтня — 16 жовтня 1969 брав участь в космічному польоті як командир корабля «Союз-6» (бортінженер — Валерій Кубасов). Тривалість польоту склала 4 доби 22 години 42 хвилини 47 секунд. Це був перший груповий політ трьох космічних кораблів, під час якого проводилося їх маневрування — також у космосі знаходились у той самий час «Союз-7» і «Союз-8». Під час польоту вперше у світі були здійснені експерименти з проведення зварювальних робіт в космосі на апаратурі, розробленій в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона (установка «Вулкан»). Також був проведений експеримент «Факел» з виявлення запусків балістичних ракет.
Шонін став 17-м радянським космонавтом і 39-м космонавтом світу.
Г.Шонин і В.Кубасов
Марка СРСР із зображенням екіпажу корабля «Союз-6».
22 жовтня 1969 року за успішний політ Шоніну надано звання Героя Радянського Союзу.
Невдовзі після польоту Георгій Шонін відвідав рідне місто Балта, прилетівши туди гелікоптером 27 грудня 1969 року. Незабаром в будівлі шахово-шашкового клубу Балти (нині Будинок дитячої творчості) з’явився музей (музейна кімната) космонавтики, до якого потрапив скафандр Шоніна. В тому ж клубі проводились шахово-шашкові турніри його імені. Зараз музею немає (з 2005-го).
Свою чергову відпустку він провів в Одесі, тут почав працювати над книгою, присвяченою друзям, які загинули під час освоєння космосу.
Рішенням сесії Одеської міської ради від 7 січня 1970 року Георгію Степановичу Шонину за заслуги в освоєнні космосу та участь у військово-патріотичному вихованні молоді надано звання Почесного громадянина Одеси.
Одразу після польоту та невеликого відпочинку Шонін розпочав підготовку за новою програмою польотів на орбітальну станцію (надалі «Салют»). Як одному з досвідчених космонавтів Георгію Шонину доручили очолити перший екіпаж, до якого увійшли Олексій Єлісєєв, який двічі літав і Микола Рукавишніков, який не мав досвіду космічних польотів. 5 лютого 1971 року пішла для Георгія смуга невдач. І, як наслідок – усунення від підготовки. Наслідував психологічний зрив, в результаті тривале печіння в госпіталі.
Георгія Шоніна призначили на нельотну посаду начальника відділу Центру підготовки космонавтів. а у квітні 1974 року його зняли з посади інструктора. Георгій Шонін знайшов у собі сили розпочати «нове» життя. Ініціатива, рішучість, відповідальність за доручену справу виявилися в екстремальній ситуації, і це не могло залишитися непоміченим. Почалося сходження на нову висоту.
У січні 1976 року Шонін призначений відразу начальником управління ЦПК, і тепер на нього лягла відповідальність за всю тренувальну базу Центру. У жовтні 1977 року Георгію Шонину надали звання «генерал-майор» — рідкісний випадок, якщо зважити на посаду начальника управління ЦПК полковницька.
У 1976 році побачила світ книга «Найперші». Георгій Степанович зробив унікальний крок у розсекреченні радянського космосу. У книзі «Найперші» він розповів про нелітаючих космонавтів першого загону. Називаючи лише за іменами, він розповів про те, як трагічно склалися їхні долі. Довгі роки ця згадка залишалася єдиною. В 1977 році книга була удостоєна премії Миколи Островського.
Захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук.
У 1979 відрахований із загону космонавтів та направлений до Одеського військового округу заступником командувача 5-ї повітряної армії. Займався освоєнням нових зразків авіаційної техніки, організацією бойового навчання особового складу.
У 1979–1980 — заступник командувача 5-ю повітряною армією Одеського військового округу. У 1980–1983 — заступник командувача ВПС Одеського військового округу.
У 1983–1988 — начальник управління Апарату начальника озброєнь ВПС, займався питаннями дослідного будівництва і серійних замовлень.
У 1988–1990 — начальник 30-го Центрального НДІ авіаційної і космічної техніки Міністерства оборони СРСР.
У 1990 звільнений в запас.
Георгій Шонін захоплювався малюванням, він вирощував кілька десятків сортів колекційних троянд, любив займатися теслярською справою.
Серед нагород українського космонавта — орден Леніна, орден Жовтневої Революції, орден Трудового Червоного Прапора, орден Червоної Зірки, радянські та іноземні медалі.
Почесний громадянин міста Ровеньки, Одеса, Балта, Калуга, Гагарін, Вологда, Караганда (Казахстан).
Автор книг «Самые первые» («Найперші») (1976) про членів першого загону космонавтів, яким не довелося брати участь в космічних польотах, «Пам’ять серця» (2001).
Помер 6 квітня 1997 року у Зоряному містечку від серцевого нападу.
Похований на кладовище села Леоніха Щолківского району Московскої області.
Імям Шоніна названі вулиця у місті Балта, Сніжне.
Отправить ответ