Володимир Григорович Сергєєв – видатний конструктор систем керування ракетної техніки, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і Державних премій, доктор технічних наук, академік Національної академії наук України. Під його керівництвом і за його безпосередньою участю були створені чотири покоління високоефективних систем керування бойових ракет-носіїв, космічних апаратів і ракетно-космічного комплексу «Буран». Головними конструкторами цих ракет і космічних апаратів були відомі сьогодні легендарні особистості: Сергій Павлович Корольов, Михайло Кузьмич Янгель, Володимир Миколайович Челомей, Володимир Федорович Уткін, Михайло Федорович Решетньов, Дмитро Олексійович Полухін, В’ячеслав Михайлович Ковтуненко. Власне і сам Володимир Григорович Сергєєв також уже став людиною-легендою в когорті творців ракетно-космічної техніки.
Володимир Сергєєв народився 5 березня 1914 р. у Москві в родині робітника. В 1930 р. закінчив 7 класів, потім – фабрично-заводське училище. У вересні 1934 р. вступив до Московського інституту інженерів зв’язку (нині – Московський технічний університет зв’язку й інформатики), який закінчив у серпні 1940 р. У вересні-листопаді 1939 р. проходив службу в Червоній Армії командиром взводу зв’язку.
Як військовий зв’язківець пройшов фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни, радянсько-японської війни 1945 року, а також службу в лавах Радянської Армії до 1947 року. За мужність та відвагу за роки війни нагороджений чотирма бойовими орденами.
У березні 1947 р. був демобілізований, у червні того ж року прийшов у НДІ-885 Міністерства промисловості засобів зв’язку, де працював на посадах молодшого наукового співробітника, старшого інженера, керівника групи, начальника лабораторії, заступника начальника відділу, начальника лабораторій. На всіх цих щаблях службового зростання він працював під керівництвом видатних учених і конструкторів систем керування – Миколи Олексійовича Пілюгіна та Михайла Сергійовича Рязанського. Володимир Григорович безпосередньо взяв участь у створенні спеціальних електронних приладів для ракет і перших штучних супутників Землі. Ось лише окремі штрихи до його творчого портрету та визнання досягнень.
У грудні 1957 р. Володимира Сергєєва було удостоєно звання лауреата Ленінської премії. В списку лауреатів його прізвище стояло поруч із Сергієм Павловичем Корольовим. Це свідчення його великого особистого внеску у створення перших систем керування ракетно-космічної техніки.
24 жовтня 1960 р. на космодромі Байконур трапилася трагедія – вибух міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-16. Серед 74 осіб, що загинули, були головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення Митрофан Іванович Недєлін і головний конструктор системи керування ракети Борис Михайлович Конопльов. Продовжувати справу Бориса Конопльова було доручено Володимиру Сергєєву – він став головним конструктором КБ № 692 (що потім, у 1978 р., отримало назву НВО «Електроприлад»). На цій посаді В.Г. Сергєєв успішно пропрацював до 1986 р., забезпечивши здійснення низки відзначених державою проривних проектів ракетно-космічної галузі держави.
За видатні заслуги в технічному забезпеченні запуску першого у світі космічного корабля з людиною на борту 17 червня 1961 р. йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Модернізація системи керування та передача на озброєння МБР Р-16 у 1967 р. відзначені Державною премією СРСР. Система керування стратегічним ракетним комплексом другого покоління Р-36 із шахтним базуванням та система керування ракетним комплексом третього покоління СС-18 (що отримав назву «Сатана») забезпечували високу точність наведення на ціль, надійність, дистанційне перепрограмування системи, навіть в умовах польоту.
За видатні заслуги у створенні нової техніки В.Г. Сергєєву 12 серпня 1976 р. було повторно присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Більшості громадян України ім’я В.Г. Сергєєва ще мало відоме. Все зроблене ним мало гриф таємності. Як і те, що академік Володимир Григорович Сергєєв жив і працював у Харкові, де очолював суперзакрите конструкторське бюро, в якому працювало до 10 тисяч фахівців. Вони створювали ракети як бойову зброю і як засіб пізнання космосу, конструюючи для ракет одну із найважливіших їх складових – систему керування. Чверть століття Володимир Григорович Сергєєв був головним конструктором «технічних мізків» найгрізніших і найдосконаліших радянських ракет.
«Я призван делать оружие, а оно должно быть надежным», – саме так він визначив мету своєї діяльності. І саме так може звучати формула його успішної праці. Складовими цієї формули, без сумніву, є дуже висока відповідальність за результати діяльності багатьох колективів, які були ним інтегровані в роботу над унікальною зброєю, що створювалася вперше у світі. Складовою формули успіху академіка Сергєєва стала дуже висока вимогливість до себе і до всіх учасників творчого процесу, включаючи науковців, конструкторів, технологів, виробничників. Складовою формули успіху була також безкомпромісність у спілкуванні як з фахівцями, так і з керівництвом, коли мова йшла про забезпечення високої якості і надійності кінцевої продукції.
На схилі років Сергєєва несправедливо і боляче образили. Він керував усією розробкою, яка ось-ось мала завершитися, і мріяв запустити в небо керовану його системою керування могутню, двотисячотонну ракету комплексу «Енергія-Буран». Але успішні запуски спершу «Енергії», потім її разом із «Бураном» відбулися, на жаль, без нього. Наказом міністра загального машинобудування О. Бакланова 20 жовтня 1986 р. його було звільнено від обов’язків генерального директора і Головного конструктора НВО «Електроприлад». Це звільнення відбулося за відомим «добровільно-примусовим» принципом без належного урахування заслужених вищих нагород держави, 25 років, відданих без залишку побудованій ним по цеглинці унікальній ракетній фірмі. До останніх днів життя він працював науковим консультантом НВО «Електроприлад» (з 1992 р. – ВАТ «Хартрон»).
У 1999 р. Володимир Григорович Сергєєв став Почесним громадянином Харкова. В будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку. За чинним законодавством Радянського Союзу особі, двічі удостоєній почесного звання Героя, на його батьківщині мали встановити бюст. Але цього бюста Володимиру Сергєєву в Москві не було споруджено. І лише в незалежній Україні постановою Верховної Ради щодо відзначення 100-річчя з дня народження академіка НАН України Володимира Григоровича Сергєєва передбачено спорудження на його честь пам’ятника в місті Харкові.
Пішов з життя Володимир Григорович 29 квітня 2009 року. Похований на цинтарі № 2 у місті Харкові на алеї почесних громадян міста.
М.Ю. Ільченко, академік НАН України (З виступу на Наукових читаннях з циклу “Видатні конструктори України", 13.03.2014 р.)
Джерело: Київський політехнік
ххх
Більше про Володимира Григоровича Сергєєва ви можете дізнатись зі збірки «СЕРГЕЕВ Владимир Григорьевич – ГЛАВНЫЙ КОНСТРУКТОР СИСТЕМ УПРАВЛЕНИЯ», що було видано до 100-річчя з дня його народження ПАО «ХАРТРОН».
Виктор Сухоребрый, зав. кафедрой ЗАИ.
Огурцы
Все знают, хотя не все прочувствовали на себе, что СССР был страной дефицита. Если вам хотелось сыра, это в Москве и Киеве; сливочное масло, колбаса (варенка) – там же; сырокопченую колбасу можно было поймать (не всегда) в Днепре; заморские фрукты — в Москве и т.д.. Все это, конечно, в бесконечных очередях. Подарить любимой женщине на зимний день рождения цветы – фантастика. Сейчас это вспоминается как дурной сон. Но это было наяву. Когда, уже сейчас, зимой на рынке «на Жуках» я вижу приложенную к огурцам табличку с ценой и надписью «Змиев», сразу вспоминаю, что и во времена СССР в Змиеве выращивались дефицитные тепличные овощи. Более того, к этому выращиванию я странным образом очень плотно прикоснулся. Вообще, сотрудники «Хартрона» (тогда просто «ящика») довольно часто «прикасались» к сельскому хозяйству. Прополка, уборка урожая были нормальным делом для создателей «ракетного ядерного щита миролюбивого СССР» от агрессивного капитализма. Но только в качестве неквалифицированной рабочей силы. А я прикоснулся в качестве специалиста по системам автоматического регулирования.
Это было где-то в середине или конце 80-х прошлого столетия. Наш главный, В.Г. Сергеев отдыхал в каком-то крутом санатории, укрепляя потраченные на ракеты силы. В этом же санатории укреплял, ушедшее на высокую урожайность здоровье, директор Змиевского (тогда Готвальдовского) совхоза Притула (имя и отчество не помню). Совхоз обладал теплицами, которые обогревались горячей водой Змиевской ТЭЦ. Как снюхались Сергеев с Притулой, я не знаю. Знаю, что Притула пожаловался Сергееву, что урожай тепличных огурцов при обслуживании разворовывается. А все потому, что автоматика, регулирования температуры внутри теплиц, не обеспечивает требуемой стабильности и персоналу приходится входить внутрь теплиц, чтобы «помочь» автоматике. А раз вошли, потом выходят и не всегда порожняком, уменьшая при этом урожайность. Причем, входят – выходят не всегда для помощи автоматике, но под таким предлогом, и проконтролировать это весьма затруднительно. Вот если бы автоматика обеспечивала требования по стабильности температуры, теплицы можно было бы опечатать, и тогда некому было бы снижать урожайность. Выслушав Притулу, Сергеев пообещал ему, что пришлет специалистов, которые разберутся и не исключено, что даже помогут.
Сергеев вернулся и, не забыв обещания, решил послать одного теоретика и одного прибориста. Жребий пал на меня (теоретик) и Борю Кучера (приборист). Дали нам «бобик», так в народе прозвали УАЗ типа Виллис. Дело было в конце февраля или начале марта, еще лежал снег. Приехали. Нашли контору совхоза, в конторе кабинет директора, в кабинете – Притула. О нашем приезде он был предупрежден, встретил нас весьма радушно и сразу начал разговор по делу:
— Хлопцы, вы знаете, что у меня самый высокий урожай огурцов в СССР? А почему? – Я лучше всех охраняю урожай. А можно еще лучше.
И он рассказал, что, в отличие от других тепличных овощей, огурцы очень капризны к разбросам температуры. Для них оптимально выдерживать требуемую температуру с допуском не более плюс-минус один градус по Цельсию. Старая автоматика с этим не справляется, приходится ей помогать. Помогают люди. Они же уносят втихаря часть урожая. Чтобы уменьшить эти потери, Притула организовал продажу огурцов сотрудникам совхоза по льготной цене. Это немного помогает, но слабо. Надо обеспечить регулирование температуры в теплицах с малыми разбросами, чтобы необходимость человеческого вмешательства отпала. После такой беседы «вообще», он пригласил своего специалиста по автоматике и предложил нам пройти с ним и ознакомиться с системой на месте.
Специалист (имени не помню) оказался молодым парнем, выпускником ХПИ и мы быстро нашли общий язык. Сначала он ознакомил нас с документацией, а затем с теплицами и автоматикой в натуре. В процессе знакомства у нас возникали вопросы, и парень толково на них отвечал. Мы заметили, что основная труба теплоснабжения врезана не в оптимальном месте. Он подтвердил, что настаивает на переделке больше года, но руководство игнорирует его рекомендации. Кроме этой трубы, мы убедились, что промышленная аппаратура автоматики не в состоянии обеспечить необходимую точность регулирования. Нужна более современная приборная реализация.
Обо всем этом мы рассказали Притуле и добавили, что мы понимаем, как можно улучшить точность регулирования температуры в теплице и мы готовы провести эксперимент в следующем сезоне. Он внимательно выслушал, пообещал переделать трубу, и просил передать Сергееву, что он готов предоставить нам возможность провести эксперимент непосредственно на теплице. На обратном пути, понимая, что Сергеев даст команду «делать», мы с Борей обсудили план действий и наметили пути его реализации, включая человеческие ресурсы.
На следующий день, в присутствии наших руководителей, мы доложили Сергееву о визите и тех выводах, что образовались как следствие. В конце совещания Сергеев произнес что-то вроде «действуйте» а нашим руководителям велел создать необходимые условия и не мешать.
Нам с Борей традиционно предстояло решить две задачи:
· «что делать?»;
· «кто виноват?» или кто будет делать, а уж потом будет виноват.
По крупному, мы их решили так.
1. Необходимо сделать аппаратуру регулятора с расширенными по сравнению с промышленным регулятором возможностями. В то время уже появились транзисторные операционные усилители и мы решили наш регулятор сделать на базе этого усилителя. ТЗ на такой регулятор выдали Боре, и работа по приборной реализации регулятора закипела.
2. При заданной конструкции, и ее реализации температура в теплице зависит от подаваемого туда тепла и погоды (температуры «забортного» воздуха, облачности, ветра, влажности, осадков и пр.). Это понятно и не специалисту. А в какой степени зависит и как быстро меняется – в этом надо разобраться специалисту, и выбрать эффективный закон регулирования температуры. Чтобы с этим разобраться нужно специалиста, условно говоря, «держать в теплице». Требования к этому специалисту достаточно жесткие: а) он не должен быть загружен срочной работой «дома»; б) он должен быть толковым и самостоятельным, т.к. предстояло практически без нашей поддержки опреративно принимать технические решения и добиваться их реализации; в) он должен быть коммуникабельным, т.к. предстояло работать с незнакомыми и разными людьми «местного разлива». Повезло. Этим требованиям отвечал Анатолий Ощепков.
Пока теплицы еще не стали на профилактику, а прибористы работали над регулятором с повышенными возможностями, мы решили понаблюдать за динамикой температуры и ее зависимостью от влияющих факторов. Для этого мы с Толей Ощепковым поехали в Змиев, я представил его Притуле и договорился, что он останется в совхозе, объяснив, что он будет делать. Притула обещал не только не мешать, но и содействовать. И не соврал, даже переварил входную трубу подачи тепла. Таким образом, начало нового рабочего сезона теплиц мы встретили не только с новым регулятором, но и смогли выбрать его настройки не с «потолка», а опираясь на собранную Толей информацию. На протяжении всего нового сезона Толя почти не уезжал из Змиева, следя за работой и корректируя настройки системы, которая помогла существенно поднять урожай. Поэтому Притула к Новому году прислал нам в подарок немного свежих огурцов. В конце рабочего сезона наш регулятор вместе с инструкцией по эксплуатации был официально передан Змиевскому совхозу. Мы радовались, что нам задача стабилизации температуры в теплице оказалась «по плечу» так же, как и задача стабилизации угловых и линейных координат межконтинентальных баллистических ракет. Но радость оказалась «со слезами на глазах». Не учли, что наш регулятор, повысив урожайность, тем самым существенно снизил уровень жизни обслуживающего персонала. Персонал не мог смириться с этим. К новому рабочему сезону регулятор был аккуратно и грамотно демонтирован. Вернее не демонтирован – он остался на месте, но в нерабочем состоянии. Наиболее ценные элементы регулятора исчезли. Так был восстановлен жизненный уровень обслуживающего персонала.