9К76 «Темп-С» — радянський мобільний оперативно-тактичний ракетний комплекс фронтового рівня, створений у 1960-х роках для ураження важливих об’єктів на значній відстані від лінії фронту. У західній системі позначень комплекс отримав індекс SS-12 Scaleboard, а в документах, пов’язаних із Договором про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, фігурував як ОТР-22. «Темп-С» став одним із важливих етапів розвитку радянських твердопаливних балістичних ракет і протягом понад двох десятиліть залишався одним із засобів ракетного озброєння Сухопутних військ СРСР.
Рішення про створення нового комплексу було прийнято постановою Ради Міністрів СРСР № 934-405 від 5 вересня 1962 року. Розробку доручили НДІ-1, головним конструктором якого був Олександр Давидович Надірадзе. Новий комплекс мав розвинути досвід, отриманий під час створення попереднього 9К71 «Темп», але забезпечити більшу дальність, вищу мобільність, підвищену готовність до застосування та використання твердого ракетного палива. Після реорганізації НДІ-1 у 1967 році він став Московським інститутом теплотехніки — одним із провідних радянських центрів розробки ракетної техніки.
Створення 9К76 було результатом роботи широкої кооперації підприємств і науково-дослідних організацій. Систему управління розробляли в НДІ-592, роботи над твердим ракетним паливом проводилися в НДІ-125 під керівництвом Бориса Петровича Жукова, самохідну пускову установку створювали конструктори Волгоградського заводу «Барикади» у взаємодії з іншими підприємствами. Серійне виробництво ракет було освоєне на Воткінському машинобудівному заводі.
Особливе значення для створення «Темп-С» мав розвиток технологій твердого ракетного палива. Для 9М76 був розроблений великий моноблочний заряд сумішевого твердого палива. Корпуси ракетних двигунів виготовлялися зі склотканини методом намотування. Важливу роль у виробничій кооперації відіграв Павлоградський хімічний завод в Українській РСР. У 1963–1964 роках там було освоєно дослідне виробництво ракетних зарядів, а з 1965 року розпочалося їх серійне виготовлення. Корпуси двигунів першого і другого ступенів вироблялися на Петропавловському заводі важкого машинобудування. Цей епізод є важливою сторінкою історії української промислової участі у створенні радянської ракетної техніки та водночас одним із прикладів того, як підприємства України були включені до складної міжреспубліканської кооперації ракетно-промислового комплексу СРСР.
Льотно-конструкторські випробування ракети розпочалися 1964 року на полігоні Капустін Яр. Перший пуск 9М76 відбувся 14 березня 1964 року. Ракета подолала близько 580 км. Початковий етап випробувань був непростим: із перших п’яти пусків два завершилися аварійно. Водночас п’ятий пуск, проведений 18 липня 1964 року, продемонстрував можливість досягнення дальності близько 850 км. Загалом під час випробувань було проведено 29 льотних пусків ракети, а також комплексні перевірки самохідної пускової установки, наземного обладнання та всіх елементів системи.
29 грудня 1965 року постановою Ради Міністрів СРСР № 1139-382 комплекс 9К76 із ракетою 9М76Б був прийнятий на озброєння. Серійне виробництво самохідних пускових установок розпочалося 1966 року на заводі «Барикади», ракет — того самого року на Воткінському машинобудівному заводі. За довідковими даними, загалом було виготовлено понад 1200 ракет та понад 180 самохідних пускових установок.
Основою комплексу була двоступенева балістична ракета 9М76 із твердопаливними ракетними двигунами. Її довжина становила близько 12,4 м, діаметр корпусу — приблизно 1,01 м, стартова маса — близько 9,3 т. Маса палива становила приблизно 6,9 т. Ракета складалася з головної частини, приладового відсіку, другого та першого ступенів. Використання твердого палива було принциповою перевагою порівняно з попередніми рідиннопаливними системами, оскільки воно спрощувало експлуатацію, транспортування та тривале зберігання ракети.
«Темп-С» отримав автономну інерціальну систему управління з гіростабілізованою платформою. Після запуску ракета не потребувала постійного командного наведення із землі. Необхідні параметри польоту вводилися до системи управління перед стартом. На активній ділянці траєкторії керування здійснювалося за допомогою поворотних сопел двигуна, а стабілізація польоту забезпечувалася системою управління та аеродинамічними елементами.
Дальність польоту залежала від конкретної модифікації та режиму застосування. Під час випробувань були досягнуті дальності 580 і 850 км, а штатні можливості комплексу зазвичай оцінюються приблизно у 800–900 км. Мінімальна дальність становила орієнтовно 220–300 км. Час переведення комплексу з похідного положення у готовність до пуску оцінювався приблизно у 25–30 хвилин. Для мобільного комплексу фронтового рівня така характеристика мала принципове значення: після виконання завдання пускова установка могла змінити позицію, що підвищувало живучість підрозділу.
До складу 9К76 входила ціла система бойових і допоміжних машин. Головним елементом була самохідна пускова установка 9П120. Крім неї, комплекс включав транспортні засоби для перевезення ракет, кран 9Т35, контрольно-перевірочне та пускове обладнання, засоби технічного обслуговування, машини топогеодезичної прив’язки та інші спеціальні засоби. Таким чином, ракетний комплекс являв собою не просто пускову машину з ракетою, а складну автономну систему, здатну діяти у складі ракетного підрозділу в польових умовах.
Самохідна пускова установка 9П120 забезпечувала транспортування ракети, її підготовку та запуск. Комплекс від самого початку проектувався з урахуванням необхідності оперативного переміщення. Його основні елементи могли перевозитися автомобільним, залізничним, водним і повітряним транспортом. Це давало можливість швидко перекидати ракетні частини між театрами воєнних дій і створювати загрозу для об’єктів на великій глибині оборони противника.
Призначення «Темп-С» відповідало рівню фронтової операції. Комплекс міг використовуватися для ураження командних пунктів, вузлів управління, аеродромів, складів, великих військових об’єктів та інших важливих цілей в оперативній глибині. Водночас основне значення «Темп-С» у радянській військовій доктрині було пов’язане з можливістю застосування спеціальних бойових частин.
Ракета 9М76 могла оснащуватися ядерною бойовою частиною. У відкритих джерелах згадуються, зокрема, бойові частини АА-19 потужністю близько 300 кт та АА-81 потужністю близько 500 кт, які застосовувалися в різні періоди експлуатації комплексу. Окремі джерела також згадують можливість оснащення ракети хімічною бойовою частиною. Ці характеристики слід розглядати виключно в історичному контексті — як складову системи ракетно-ядерного протистояння періоду Холодної війни.
Після прийняття на озброєння «Темп-С» почав надходити до ракетних частин. Спочатку окремі підрозділи перебували у складі Ракетних військ стратегічного призначення, однак у 1968 році комплекси були передані до Сухопутних військ. Така організаційна зміна відповідала їхньому призначенню як оперативного засобу ураження в інтересах фронтів.
Історія експлуатації «Темп-С» безпосередньо пов’язана і з територією України. У першій половині 1960-х років тут дислокувалися ракетні частини, які згодом були переозброєні або передислоковані у зв’язку з переходом на нові комплекси. Одним із найбільш показових прикладів був 84-й ракетний полк, який до 1965 року дислокувався в Криму, в районі села Перевальне поблизу Сімферополя. До цього полк був озброєний ракетним комплексом Р-5М. У 1965 році його зняли з бойового чергування та передислокували до військового містечка Ємільчине Житомирської області. Саме там підрозділ розпочав переозброєння на новий мобільний ракетний комплекс 9К76 «Темп-С», завершивши цей процес у 1967 році.
Однак перебування 84-го ракетного полку в Ємільчиному було нетривалим. Уже в 1966 році техніку та частину особового складу почали передислоковувати до району Чити, у військове містечко Дров’яна. Таким чином, Ємільчине стало одним із пунктів, безпосередньо пов’язаних із переозброєнням радянської ракетної частини на «Темп-С», але не місцем її багаторічної експлуатації.
Кримський напрямок в історії «Темп-С» також заслуговує окремої уваги. У 1967 році на базі особового складу та матеріальної частини, що залишилися після передислокації 84-го ракетного полку, був сформований 844-й окремий ракетний дивізіон. Його розмістили у військовому містечку поблизу Білогірська. Таким чином, Білогірськ став одним із пунктів дислокації ракетного підрозділу, пов’язаного з експлуатацією комплексу «Темп-С». Історія цього формування показує, що Крим був не лише місцем базування окремих ракетних частин у попередній період, а й територією, де продовжувала існувати інфраструктура радянських ракетних військ після організаційних змін середини 1960-х років.
Ще одна важлива сторінка пов’язана із Закарпаттям. 101-й ракетний полк у попередній період своєї історії дислокувався у Сваляві, а з 1965 року — у Мукачеві. Проте ці населені пункти не слід безпосередньо визначати як тривалі місця базування вже переозброєного на «Темп-С» полку. У 1965 році 101-й полк був знятий із бойового чергування, а 30 травня 1967 року передислокований до Сари-Озека в Казахській РСР. Саме після передислокації він був переозброєний на 9К76 «Темп-С». У 1968 році полк передали до Сухопутних військ, а 1969 року на його базі сформували 126-ту ракетну бригаду. Тому Сваляву і Мукачево доцільно згадувати як важливі пункти попередньої дислокації 101-го ракетного полку, але не як його тривалі бази вже в період експлуатації «Темп-С».
Таким чином, історія комплексу 9К76 на території сучасної України має кілька вимірів. Це і промислова участь українських підприємств, передусім Павлоградського хімічного заводу, і функціонування ракетної інфраструктури в Криму, на Житомирщині та Закарпатті, і доля конкретних військових частин, які в різні роки проходили через українські гарнізони, переозброювалися та передислоковувалися до інших регіонів Радянського Союзу.
Перший публічний показ самохідних пускових установок «Темп-С» відбувся 7 листопада 1967 року на військовому параді в Москві. У наступні роки комплекс став одним із важливих елементів радянської системи ракетного озброєння на європейському театрі. Його дальність і мобільність мали особливе значення в умовах протистояння між СРСР і країнами НАТО.
У 1983 році ракетні бригади, озброєні «Темп-С», були розгорнуті у складі радянських військ у Східній Німеччині та Чехословаччині. Це відбувалося на тлі загострення ракетного протистояння в Європі після розміщення американських ракет середньої дальності, зокрема балістичних MGM-31C «Pershing II» та наземних крилатих ракет BGM-109G. У цей період «Темп-С» розглядався вже не просто як фронтовий ракетний комплекс, а як один із чинників стратегічного військово-політичного балансу в Європі.
У середині 1960-х років також опрацьовувався варіант «Темп-СМ», який мав забезпечувати збільшену дальність — до приблизно 1100 км — та підвищену точність. Однак ця розробка не стала серійним комплексом, а основним бойовим засобом залишався штатний 9К76.
Важливою рисою «Темп-С» було те, що його розвиток відбувався одночасно за кількома напрямами: вдосконалювалися тверді ракетні палива, двигуни, системи управління, наземне обладнання, засоби навігаційної та топогеодезичної підготовки, технології зберігання і транспортування. У результаті було створено комплекс, який поєднав значну для свого часу дальність із мобільністю та відносно коротким часом підготовки до застосування.
Завершення історії «Темп-С» було пов’язане з міжнародними домовленостями у сфері контролю над озброєннями. 8 грудня 1987 року США та СРСР підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності — РСМД. Документ передбачав ліквідацію наземних балістичних і крилатих ракет дальністю від 500 до 5500 км. Під дію договору потрапили і радянські ракети SS-12, до яких належав «Темп-С».
Ліквідація комплексів розпочалася 1988 року. За даними, наведеними у відкритих документах щодо виконання Договору РСМД, Радянський Союз знищив 718 ракет SS-12. Першу ракету 9М76 було ліквідовано 1 серпня 1988 року, а останню з ракет, заявлених до знищення в рамках договору, — 25 липня 1989 року. Таким чином завершилася історія одного з наймасовіших радянських мобільних ракетних комплексів свого покоління.
Для історії ракетно-космічної України 9К76 «Темп-С» становить інтерес не лише як зразок військової техніки Холодної війни. Його історія демонструє масштаб науково-технічної та промислової кооперації, в якій українські підприємства відігравали помітну роль. Павлоградський хімічний завод, ракетні та військові об’єкти, гарнізони в Криму, на Житомирщині й Закарпатті були частиною великої системи, що забезпечувала створення, виробництво, експлуатацію та обслуговування ракетної техніки.
Саме тому «Темп-С» займає певне місце в історії української ракетної спадщини. За конструкцією це був продукт радянської конструкторської школи, але його створення та експлуатація спиралися на працю підприємств, фахівців і військових, значна частина яких була пов’язана з Україною. Досвід, накопичений українськими підприємствами у виробництві твердих ракетних палив та інших компонентів ракетної техніки, згодом став частиною промислової спадщини незалежної України.
Історія 9К76 «Темп-С» показує, наскільки складною була ракетна галузь другої половини ХХ століття. За зовні компактною самохідною пусковою установкою стояла величезна система науки, конструкторських розробок, хімічної промисловості, машинобудування, електроніки, систем управління, військової логістики та підготовки особового складу. Збереження пам’яті про ці технології, підприємства і людей є важливою частиною завдання з вивчення історії ракетно-космічної України.
Отправить ответ