14 вересня 1959 року увійшло в історію світової космонавтики як день, коли створений людиною космічний апарат уперше досяг поверхні іншого небесного тіла. Цього дня автоматична міжпланетна станція «Луна-2» здійснила жорстке зіткнення з поверхнею Місяця, відкривши нову сторінку в дослідженні космічного простору.
Запуск «Луни-2» відбувся 12 вересня 1959 року з космодрому Байконур за допомогою ракети-носія «Восток-Л». Попередні спроби відправити до Місяця апарат цієї серії завершилися невдачами, однак конструктори продовжували вдосконалювати систему та готувати новий пуск. Успішний старт відбувся о 09:39:42 за московським часом. Приблизно через 38 годин польоту станція досягла своєї мети.
О 00:02:24 14 вересня «Луна-2» зіткнулася з місячною поверхнею в районі Моря Дощів, поблизу кратерів Архімед, Арістилл та Автолік. За сучасними координатами місце падіння розташоване приблизно на 29,1° північної широти та поблизу нульового меридіана Місяця. Швидкість зіткнення становила близько 3,3 км/с. На відміну від пізніших місячних апаратів, «Луна-2» не мала можливості здійснити м’яку посадку — її головним завданням було саме досягнення поверхні Місяця.
Разом із станцією до Місяця були доставлені металеві вимпели. Два сферичні вимпели складалися з багатьох п’ятикутних елементів із символікою СРСР. Їхнє призначення було не лише символічним: вони мали засвідчити факт досягнення земним апаратом поверхні Місяця. Таким чином, «Луна-2» стала першим створеним людиною об’єктом, який досяг іншого небесного тіла.
Важливим був і науковий результат експедиції. Під час польоту апарат проводив дослідження міжпланетного простору та Місяця. Отримані дані, зокрема, підтвердили відсутність у Місяця глобального магнітного поля та радіаційних поясів, подібних до земних. Дослідження «Луни-2» також були пов’язані з вивченням сонячного вітру.
Для історії української ракетно-космічної науки ця подія має особливе значення. Безпосередньо станція «Луна-2» створювалася в ОКБ-1 під керівництвом Сергія Павловича Корольова, а її ракета-носій належала до сімейства Р-7. Проте постать самого Корольова нерозривно пов’язана з Україною: майбутній головний конструктор народився в Житомирі, а в молоді роки навчався в Київському політехнічному інституті. Саме тому історія перших місячних польотів є також частиною історії української інженерної та ракетно-космічної традиції.
Є й безпосередніший український географічний зв’язок. Контроль польоту «Луни-2» здійснювався з території Криму — із пункту далекого космічного зв’язку поблизу Симеїза, на горі Кішка. У вересні 1959 року цей пункт забезпечував телеконтроль руху та стану автоматичної міжпланетної станції й приймав наукову інформацію з неї. Симеїзький пункт став одним із перших у світі спеціалізованих засобів спостереження за місячними космічними апаратами.
Таким чином, у вересні 1959 року в реалізації першого успішного польоту до поверхні Місяця поєдналися праця конструкторів і вчених, ракетна техніка, системи радіоуправління та наземна інфраструктура далекого космічного зв’язку. Важливою ланкою цієї інфраструктури був кримський пункт біля Симеїза, а серед ключових постатей проєкту — Сергій Корольов, життєвий і професійний шлях якого значною мірою пов’язаний з Україною.
Досягнення «Луни-2» стало лише початком. Уже 4 жовтня 1959 року наступна автоматична станція — «Луна-3» — здійснила обліт Місяця та вперше передала на Землю зображення його зворотного боку. Саме ці перші місячні експедиції започаткували систематичне дослідження природного супутника Землі автоматичними космічними апаратами.
Для ракетно-космічної історії цей день залишається одним із фундаментальних: 14 вересня 1959 року людина вперше досягла іншого небесного тіла за допомогою створеного нею космічного апарата. Цей крок став результатом складної роботи багатьох поколінь учених, конструкторів, інженерів, військових фахівців і операторів наземних комплексів — тієї великої школи ракетно-космічної техніки, частиною якої була й Україна.
Отправить ответ