У 1966 році при Академії наук СРСР було створено Раду з міжнародного співробітництва в області дослідження та використання космічного простору у мирних цілях – «Інтеркосмос». У 1976 році прийнято рішення щодо розширення програми – виконання перших у світі міжнародних пілотованих космічних польотів у 1978-1983 рр. Серед дев’яти колишніх соціалістичних країн – учасників програми, була і Монгольська Народна Республіка. Історично склалося так, що Монголія, займаючись, переважно, кочовим тваринництвом, мала обмаль досвідчених науково-технічних фахівців. На відміну від інших країн, де відбір кандидатів в космонавти здійснювався тільки серед військових льотчиків, в МНР до нього долучилися і цивільні фахівці.
18 березня 1978 р. рішенням спеціальної комісії, затвердженим урядом МНР, із чотирьох кандидатів були остаточно відібрані двоє: Жугдердемидійн Гуррагчаа і Майдаржавин Ганзоріг. Перший був військовим інженером, у 1977 р. закінчив Військово-повітряну інженерну академію ім. М.Є. Жуковського у Москві, другий – цивільним інженером-теплоенергетиком, у 1975 р. закінчив Київський політехнічний інститут.
Народився Майдаржавин Ганзоріг (Ганхуяг) 5 лютого 1949 року у сім’ї монгольських кочівників, в якій було ще 2 сина та 5 дочок. У 1955 році його батько Б. Майдаржав став керівником виробничо-кооперативної спілки, а потім – головою сомона (міста) Цецерлег, куди з юрти переселилася вся його сім’я. У 1958 році розпочав навчання в 10-річній середній школі. Із спогадів молодшого брата Тумурбатара: «… Він вчився відмінно. Старанно займався математикою та фізикою. Брав участь у шкільній, регіональній та державних олімпіадах з математики і щоразу займав призові місця. … Він був талановитим хлопчиком: полюбляв малювати, захоплювався спортом, грав на музичних інструментах». Але тут стався переломний момент у його житті…
Після школи, у вересні 1968 року, Ганзоріг поступив на підготовчий факультет Іркутського державного університету. Із його студентської характеристики: «…прибув на факультет з незадовільними знаннями з природничих дисциплін та дуже слабкими з російської мови. … Володіє дуже гарними здібностями та може навчатися тільки на «відмінно». Дуже допитливий, вміє застосовувати теоретичні знання на практиці…».
Після року підготовки, у вересні 1969 року, за розподілом, був направлений для подальшого навчання до Київського політехнічного інституту. Був зарахований в групу автоматизації теплоенергетичних процесів (АТЕП-167) теплоенергетичного факультету. Тут його здібності почали розвиватися у новому напрямку.
Своїми спогадами поділилась Наталія Іванівна Педос (Сташейко), яка тоді була старостою цієї групи. «Наша група була інтернаціональною: 12 студентів із В’єтнаму, 4 – з Монголії та 9 — «наших». Серед монголів особливо виділявся Ганзоріг, якого ми всі називали зменшеним іменем — Гана. Це був веселий, компанійський хлопець, який цікавився майже всім – від наших національних звичаїв до кожного слова та виразу, що було почуто на вулиці… Він завжди пригощав нас привезеними з дому національними продуктами, про які ми взагалі нічого не знали та ніколи не куштували».
Студенти КПІ
Після закінчення КПІ з дипломом інженера-теплоенергетика у 1975 році Ганзоріг поїхав на батьківщину та, за розпорядженням монгольського уряду, став працювати інженером з автоматизації на тепловій електроцентралі №1 в столиці Монголії – м. Улан-Батор. Тут він вніс ряд новаторських пропозицій для забезпечення більш ефективної роботи енергетичної галузі країни.
Інженер-теплоенергетик
З 1977 року в Монголії розпочався відбір кандидатів для космічного польоту в рамках програми «Інтеркосмос». В ньому прийняли участь як військові, так і цивільні фахівці. Серед цивільних спочатку відібрали 13 осіб за станом здоров’я та рівнем знань. З їх числа потім було відібрано тільки двох, яких направили для роботи у відділ космічних досліджень фізико-технологічного інституту АН Монголії. Це були випускники КПІ, одногрупники Майдаржавин Ганзоріг та Бегзсурен Церендоржийн.
Ганзоріг з 1978 року стає науковим співробітником відділу космічних досліджень Монгольської Академії наук, призивається на військову службу у Збройні Сили Монголії та наприкінці січня направляється до Москви для більш глибокого медичного обстеження.
У збройних силах МНР
Після відбору кандидатом від МНР для космічного польоту, у жовтні 1978 року Ганзоріг призначається в дублюючий екіпаж космічного корабля «Союз-39» та розпочинає заняття у Центрі підготовки космонавтів ім. Ю.О. Гагаріна. Наталія Іванівна згадує: «Після випуску з інституту ми вже не сподівалися зустрітися з нашими іноземними друзями… Аж раптом влітку 1980 року я отримала листа. Конверт був підписаний знайомим гарним, рівненьким почерком Гани. Більш за все мене здивувала зворотна адреса: «Московська обл., Зоряне містечко». Гана повідомив, що проходить навчання у Центрі підготовки космонавтів. Мене це дуже здивувало – який може бути зв’язок між інженером-теплоенергетиком та космонавтом? Між нами розпочалося листування і тільки після спільного радянсько-монгольського космічного польоту Гана сповістив, що був у складі дублюючого екіпажу у якості космонавта-дослідника».
У Центрi пiдготовкикосмонавтiв
Політ космічного корабля «Союз-39» та орбітальної станції «Салют-6» відбувся з 22-го по 30-те березня 1981 року. Основний екіпаж — Володимир Джанібеков та Жугдердемидийн Гуррагчаа, дублюючий – Володимир Ляхов та Майдаржавин Ганзоріг. Перевагу на політ було віддано монгольському військовому, хоча Ганзоріг, за рівнем своїх знань, більше був готовий до проведення запланованих наукових експериментів на орбіті. І це він довів у майбутньому….
Проводи основного екiпажу Гуррагча Ганзорiг та Джанiбеков, Байконур
Дублюючий екiпаж
Під час польоту було виконано 25 різноманітних експериментів – найбільша кількість в одному польоті за всю програму «Інтеркосмос». Серед них — «Біосфера-Мон» та «Ердем», геофізичні дослідження території Монголії. Справа у тому, що площа монгольської території майже у 3 рази перевищує територію України. Гори та височини, малонаселені степи, величезна пустеля Гобі – все це утруднювало наземні дослідження Монголії. Із космосу велись спостереження та фотографування її території з метою вивчення геологічних об’єктів та стану пасовиськ, визначення водних ресурсів, виявлення районів, перспективних для пошуку корисних копалин. Під час експерименту «Улан-Батор» досліджувалось забруднення атмосфери над столицею Монголії.
Хоча Ганзорігу не довелося взяти участь в космічному польоті, але він пройшов повну теоретичну та практичну підготовку до виконання експериментів на орбіті. Йому було присвоєно звання «Льотчик-космонавт МНР» і вже після польоту саме йому довелося обробляти результати космічних експериментів на Землі та проводити подальші наукові дослідження в інтересах своєї Батьківщини. У травні 1981 року він призначається старшим науковим співробітником сектора космонавтики Монгольського фізико-технологічного інституту (МФТІ), а з листопада їде до Москви та починає працювати над кандидатською дисертацією на тему «Дистанційне зондування Землі із космосу» в Інституті космічних досліджень Академії наук СРСР. Приймає участь в експерименті з вивчення стану трав’яної рослинності Монголії за результатами спектроскопічних спостережень із космосу. У 1984 році, після успішного захисту дисертації на тему «Оцінка можливості вивчення стану рослинності польової зони Монголії засобами аерокосмічного зондування», йому присвоєний вчений ступінь кандидата технічних наук. У квітні 1984 р. разом з послом Монголії в СРСР відвідує Київський політехнічний інститут як почесний гість.
Пiсля польоту
З керiвником МНР Цеденбалом
Почесний гiсть КПI, 1984 р.
З 1984 по 1990 роки завідує Науково-методичною лабораторією обробки аерокосмічної інформації МФТІ. У 1990 році призначається директором Монгольського інституту інформатики та дистанційного зондування Землі. Очолює монгольську Міжнародну робочу групу з дистанційного зондування «Інтеркосмос». Він розробив та очолив реалізацію міжнародного проекту «ГеоМон-90», метою якого було одночасне вивчення динаміки геосистем на повітряному, космічному і наземному рівнях.
В рамках монголо-японського проекту «Гурван-Гол» (1989-1993 рр..), Ганзоріг працював в монгольській частині з обробки, використання та геофізичного спостереження за аерокосмічною інформацією і публікував дослідні звіти і статті про можливості використання геопросторових систем для археологічних досліджень.
Його наукові досягнення оцінили у світі. У 1997 році Майдаржавин Ганзоріг був нагороджений золотою медаллю імені Осборна Мейтленда Міллера, яка присуджується Американським географічним товариством кращому вченому світу в області картографії. Медаль засновано у 1968 році і до 2019 року нею нагороджено у світі всього 8 вчених. Ганзоріг став третім… У 2006 році йому присвоєне звання «Залужений діяч науки Монголії», а у 2011 році – найвище державне звання «Герой праці Монголії».
Герой праці Монголії
Директором Інституту інформатики він працював 24 роки – до виходу на пенсію у березні 2014-го. Але продовжив і далі там працювати на посаді провідного наукового співробітника та тематичного керівника інституту.
Майдаржавин Ганзоріг опублікував книгу «Супутники та пристрої дистанційного зондування Землі» і понад 170 наукових статей міжнародного рівня. Співавтор Монгольської енциклопедії в галузі космічних наук. Опублікував сотні спрощених наукових статей та інтерв’ю в соціальних мережах, газетах, журналах і книгах. Член конференції Монгольської академії наук, член Національної інженерної академії, заступник голови Ради з академічних ступенів Університету науки і технологій. Доктор технічних наук, професор Улан-Монгольського університету, де з 1984 року читав лекції зі спеціальних тем і курсів. Під його керівництвом були захищені 3 кандидатські та 3 магістерські дисертації. Його спільна робота над «Методологією обробки даних з декількох джерел» посіла друге місце при нагородженні Монгольською науковою премією 2005 року.
Але раптом…. Наталія Іванівна згадує: «… 4 липня 2021 року із Монголії мені прийшла шокуюча звістка – не стало нашого Гани… Я відразу сповістила всім друзям у В’єтнам, по Україні. Ми всі дуже любили Гану за його щирість, відкритість, широту душі, тому всі були дуже засмучені його раптовою смертю. Але пам’ять про нашого відвертого, відданого друга, про роки спільного навчання та приємного спілкування з ним назавжди залишилась з нами!».
Сергій Грачов, завідувач відділу історії авіації і космонавтики ДПМ ім. Бориса Патона
Гергана Іванова, м.н.с. відділу історії авіації і космонавтики ДПМ ім. Бориса Патона
Опубліковано «Київський політехнік» № 13-14 від 5.04.2024 р.
Отправить ответ