11 серпня 1962 року світова космонавтика зробила ще один визначальний крок уперед. Саме цього дня з космодрому Байконур стартував космічний корабель «Восток-3» з льотчиком-космонавтом Андріяном Ніколаєвим на борту. Наступного дня, 12 серпня, на орбіту було виведено корабель «Восток-4», який пілотував уродженець Київщини Павло Романович Попович. Уперше в історії людства на навколоземній орбіті одночасно працювали два пілотовані космічні кораблі. Цей політ став початком нової епохи, довівши можливість одночасної роботи кількох космічних апаратів і відкривши шлях до майбутніх програм зближення, стикування, створення орбітальних станцій та тривалих космічних експедицій.
Минув лише рік після легендарного польоту Юрія Гагаріна, коли перед конструкторами постало нове надзвичайно складне завдання. Якщо перші експедиції мали довести принципову можливість перебування людини в космосі, то тепер необхідно було навчитися керувати одразу кількома кораблями, забезпечити їхню одночасну роботу на орбіті, перевірити надійність систем зв’язку та визначити, як поводитиметься людина під час тривалого польоту.
Для реалізації цього задуму використовувалися кораблі нового покоління серії «Восток» типу 3КА, створені під керівництвом Головного конструктора Сергія Павловича Корольова. Конструкція корабля вже була добре відпрацьована попередніми польотами, однак кожна нова місія відкривала нові можливості його застосування. «Восток» складався із двох основних відсіків — сферичної герметичної спускної капсули діаметром 2,3 метра, у якій перебував космонавт, та приладово-агрегатного відсіку із системами енергоживлення, орієнтації, зв’язку, терморегулювання і гальмівною двигунною установкою. Стартова маса корабля становила близько 4,7 тонни. Управління здійснювалося автоматично, але в разі потреби космонавт міг перейти на ручне керування. Саме цю можливість під час польоту успішно використав Павло Попович, виконавши орієнтацію корабля в просторі за допомогою ручної системи управління.
Завдяки високій точності роботи ракети-носія кораблі були виведені на близькі орбіти. У певний момент відстань між ними скоротилася приблизно до шести з половиною кілометрів. Космонавти підтримували між собою стійкий радіозв’язок і навіть могли спостерігати один одного через ілюмінатори. Це був перший випадок в історії, коли люди безпосередньо бачили інший пілотований космічний корабель, перебуваючи в космосі.
Програма польоту передбачала проведення комплексу науково-технічних та медико-біологічних досліджень. Вперше були відпрацьовані сеанси прямого радіозв’язку між двома екіпажами на орбіті, досліджено вплив тривалого перебування людини у стані невагомості, перевірено працездатність космонавтів, ефективність систем життєзабезпечення та можливість виконання складних операцій у космосі. Результати цієї експедиції стали основою для створення кораблів «Союз», розвитку технологій зближення та стикування, а також будівництва орбітальних станцій «Салют», «Мир» і Міжнародної космічної станції.
Четвірка перших радянських космонавтів: Юрій Гагарін (№ 1), Андріян Ніколаєв (№ 3), Павло Попович (№ 4), Герман Титов (№ 2).
Особливе місце в історії польоту належить Павлу Романовичу Поповичу. Він народився 5 жовтня 1930 року в Узині на Київщині. Його дитинство припало на важкі роки війни, після яких були навчання у ремісничому училищі, робота на виробництві, військова служба та льотна підготовка. У 1960 році Попович увійшов до першого загону радянських космонавтів разом із Юрієм Гагаріним, Германом Титовим, Андріяном Ніколаєвим та іншими першопрохідцями космосу. Висока професійна підготовка, відмінне здоров’я та льотний досвід зробили його одним із найкращих кандидатів для виконання найвідповідальніших космічних місій.
Політ Павла Поповича тривав майже 71 годину, протягом яких «Восток-4» здійснив 48 обертів навколо Землі. За успішне виконання першого у світі групового космічного польоту, мужність і героїзм він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а після другого польоту на кораблі «Союз-14» став двічі Героєм.
Саме під час цієї експедиції сталася подія, яка назавжди увійшла не лише до історії космонавтики, а й до історії української культури. На прохання Сергія Павловича Корольова Павло Попович виконав українську пісню «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…». Вона стала першою піснею, що пролунала у космосі. За однією з поширених версій, це була одна з улюблених пісень самого Корольова, а Попович, який виріс на Київщині, знав її ще з дитячих років. Цей епізод став яскравим символом української присутності на початку космічної ери.
Пізніше Павло Попович згадував: «Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, тополі при дорозі, верби над Россю, дім, у якому виріс, рідних, друзів. Так захотілося додому». Ці слова переконливо свідчать, що навіть за сотні кілометрів над Землею людина не втрачає духовного зв’язку зі своєю Батьківщиною.
Зустріч Павла Поповича на українській землі після повернення з космосу.
Успіх програми «Восток» був результатом праці величезної кооперації конструкторських бюро, наукових установ і промислових підприємств, серед яких вагоме місце посідали українські колективи. Центральною постаттю цієї грандіозної роботи був Сергій Павлович Корольов — уродженець Житомира, випускник Київського політехнічного інституту, людина, яку справедливо називають основоположником практичної космонавтики. Саме під його керівництвом були створені перші міжконтинентальні балістичні ракети, що стали основою для ракети-носія «Восток», розроблено перші штучні супутники Землі та перші пілотовані космічні кораблі. Корольов особисто визначав технічну політику космічної програми, контролював підготовку екіпажів, випробування нової техніки й ухвалював найвідповідальніші рішення під час польотів. Саме він запропонував здійснити перший у світі груповий політ як необхідний етап на шляху до створення багаторазових космічних комплексів і орбітальних станцій.
Значний внесок у реалізацію космічної програми зробили й українські підприємства. Харківський завод «Комунар» був одним із провідних виробників складної електронної апаратури, елементів автоматики, контрольно-вимірювальних приладів і бортових систем, які використовувалися у ракетно-космічній техніці. Саме на цьому підприємстві формувалася одна з найпотужніших шкіл виробництва космічної електроніки.
У Харкові працювало Особливе конструкторське бюро № 692, що згодом стало всесвітньо відомим КБ «Хартрон». У період польотів кораблів «Восток» його колектив уже створював високонадійні системи автоматичного керування для стратегічної ракетної техніки. Саме цей науково-технічний доробок став основою подальшого розвитку цифрових систем управління космічними носіями, орбітальними станціями та ракетно-космічними комплексами. У наступні десятиліття «Хартрон» став одним із провідних світових центрів розроблення систем управління для ракет «Циклон», «Зеніт», «Енергія» та багатьох інших космічних програм.
Водночас у Дніпропетровську стрімко розвивалася школа ракетобудування під керівництвом Михайла Янгеля. Створені ним Конструкторське бюро «Південне» та завод «Південмаш» уже в середині 1960-х років стали одним із головних центрів світового ракетобудування. Саме тут були розроблені десятки типів міжконтинентальних ракет і космічних ракет-носіїв «Космос», «Циклон» і «Зеніт», які забезпечували виведення на орбіту сотень космічних апаратів.
Не менш вагомою була роль наукових установ Академії наук Української РСР. Інститут кібернетики під керівництвом академіка Віктора Глушкова заклав основи створення автоматизованих систем керування та спеціалізованих обчислювальних комплексів, що знайшли широке застосування в оборонній і космічній техніці. Інститут електрозварювання імені Євгена Патона, Інститут проблем матеріалознавства, Інститут електродинаміки та інші наукові центри забезпечували розроблення нових конструкцій, матеріалів, технологій і приладів для ракетно-космічної галузі.
Україна дала світовій космонавтиці цілу плеяду видатних конструкторів. Окрім Сергія Корольова, визначний внесок зробили уродженець Полтави Володимир Челомей — творець потужних ракетно-космічних комплексів і орбітальних станцій, уродженець Одеси Валентин Глушко — головний конструктор рідинних ракетних двигунів, а також Михайло Янгель, який створив у Дніпропетровську одну з найпотужніших у світі конструкторських шкіл стратегічного та космічного ракетобудування. Саме їхні ідеї та технічні рішення визначили розвиток світової космонавтики на десятиліття вперед.
Минуло понад шістдесят років від часу польоту «Востока-3» і «Востока-4», однак його значення не зменшується. Саме тоді людство вперше зробило крок від одиночних космічних експедицій до спільної роботи кількох екіпажів на орбіті. Цей політ став фундаментом сучасної пілотованої космонавтики, а для України він має особливе значення ще й тому, що одним із його головних героїв був наш земляк Павло Попович — людина, яка блискуче виконала складну космічну місію, першою проспівала українську пісню у космосі та назавжди вписала своє ім’я в історію світового освоєння Всесвіту.
***
Олександр Наумов, голова Київської організації ветеранів Ракетних і космічних військ:
«Мені пощастило особисто знати Павла Романовича Поповича. Це була людина виняткової скромності, високої культури й справжнього офіцерського благородства. Попри світову славу першого українця в космосі та учасника першого у світі групового космічного польоту, він завжди залишався відкритим, щирим і надзвичайно уважним до людей. У спілкуванні з ним відчувалася не лише велич космонавта, а й глибока любов до України, до її історії та людей. Для всіх, хто мав честь працювати й зустрічатися з Павлом Романовичем, він назавжди залишиться взірцем професіоналізму, мужності й людської гідності. Пам’ять про нього є важливою частиною спадщини української ракетно-космічної галузі та всієї світової космонавтики».
Отправить ответ