Олексій Леонтійович Крижко (1938-2008) — генерал-лейтенант, один із керівників Ракетних військ стратегічного призначення, командир ракетних дивізій, перший заступник командувача — член Військової ради 53-ї ракетної армії, начальник 5-го Науково-дослідного випробувального полігону Міністерства оборони СРСР — космодрому Байконур, а після проголошення незалежності України — начальник Центру адміністративного управління стратегічними ядерними силами Генерального штабу Міністерства оборони України.
***
Олексій Леонтійович Крижко народився 17 липня 1938 року в селі Тарханлар Джанкойського району Кримської АРСР. У 1957 році закінчив Сімферопольський автотранспортний технікум, після чого працював автомеханіком автоколони в селі Новотроїцьке Херсонської області Української РСР.
18 листопада 1957 року Олексій Крижко був призваний на строкову військову службу Новотроїцьким районним військовим комісаріатом Херсонської області. Службу розпочав рядовим, згодом став курсантом 33-го окремого навчального танкового батальйону Прикарпатського військового округу.
У серпні 1958 року його зарахували курсантом до Першого Саратовського Червонопрапорного танкового училища імені А. І. Лізюкова. У вересні 1959 року училище було перетворене на Саратовське Червонопрапорне ордена Червоної Зірки артилерійське технічне училище імені А. І. Лізюкова, яке розпочало підготовку офіцерських кадрів для Ракетних військ стратегічного призначення.
Офіцерську службу технік-лейтенант О. Л. Крижко розпочав у липні 1961 року у 83-му ракетному полку 45-ї ракетної дивізії 9-го окремого ракетного корпусу в Уссурійську. Спочатку він служив старшим техніком, а з вересня 1962 року — заступником командира батареї з технічної частини. Із червня 1963 року обіймав посаду командира взводу — викладача школи підготовки сержантів 45-ї ракетної дивізії.
У серпні 1965 року Олексій Леонтійович вступив до Ленінградської Червонопрапорної військово-повітряної інженерної академії імені А. Ф. Можайського. Після її закінчення в червні 1970 року був призначений командиром групи пуску 355-го ракетного полку, а згодом — командиром групи цього ж полку.
Із вересня 1973 року підполковник Олексій Крижко служив у 97-му ракетному полку імені 60-річчя ВЛКСМ у складі 24-ї гвардійської ракетної дивізії. Спочатку він був начальником штабу — заступником командира полку, а з 1 листопада 1974 року — командиром полку. На цій посаді продовжив роботу з переозброєння частини на ракетний комплекс із міжконтинентальною балістичною ракетою УР-100У шахтного базування. Роботи були завершені в грудні 1973 року, а в жовтні 1974 року комплекс поставили на бойове чергування.
З 2 вересня 1978 року О. Л. Крижко служив заступником командира 50-ї ракетної Червонопрапорної дивізії, дислокованої в селі Білокоровичі Житомирської області.
4 січня 1982 року наказом міністра оборони СРСР полковник Крижко був призначений командиром 42-ї ракетної Тагільської дивізії. Без відриву від служби він заочно закінчив командний факультет Військової академії імені Ф. Е. Дзержинського. 29 жовтня 1984 року Олексію Леонтійовичу було присвоєно військове звання генерал-майора.
У 1980–1985 роках ракетні полки дивізії під командуванням О. Л. Крижка, озброєні рухомими ґрунтовими ракетними комплексами «Піонер-К», регулярно виходили на польові позиції та несли бойове чергування. Командир приділяв значну увагу освоєнню рухомих комплексів із самохідними пусковими установками, організації бойового чергування, підготовці особового складу, питанням бойового застосування і тактики полків, маршрутам патрулювання, розвитку навчально-матеріальної бази та підтриманню необхідної інфраструктури.
Важливим напрямом його діяльності стало виконання положень Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Генерал-майор Крижко розпочав підготовку частин дивізії до здачі ракетних комплексів РСД-10 в арсенали для подальшої ліквідації, а також до переозброєння на рухомі ґрунтові ракетні комплекси стратегічного призначення з міжконтинентальними балістичними ракетами «Тополь».
На початку 1985 року Олексій Леонтійович передав командування дивізією і був призначений командиром 4-ї ракетної Харбінської дивізії у складі 53-ї ракетної армії зі штабом у Читі. На цій посаді він перебував до листопада 1985 року.
У листопаді 1985 року генерал-майор Крижко був призначений першим заступником командувача — членом Військової ради 53-ї ракетної армії. На цій посаді він брав участь у виконанні міжнародних договорів щодо скорочення ракетних озброєнь. Зокрема, організовував підготовку 72 ракет до ліквідації методом пуску в районах під Читою та Канськом. Командування характеризувало його як зрілого керівника великого колективу, який добре розумів сильні та слабкі сторони підлеглих і вмів згуртувати навколо себе офіцерів.
21 січня 1989 року наказом міністра оборони СРСР генерал-майор Олексій Крижко був призначений начальником 5-го Науково-дослідного випробувального полігону Міністерства оборони СРСР — космодрому Байконур.
1 листопада 1989 року йому було присвоєно військове звання генерал-лейтенанта. За час його керівництва на Байконурі відбулися значні структурні зміни. 11 грудня 1989 року 5-й Науково-дослідний випробувальний полігон Міністерства оборони СРСР був перетворений на 5-й Державний випробувальний космодром Міністерства оборони СРСР.
У грудні 1989 року науково-випробувальні управління були реорганізовані в центри випробувань і застосування космічних засобів.
За час командування О. Л. Крижка на Байконурі були підготовлені та здійснені пуски близько 120 міжконтинентальних балістичних ракет одинадцяти типів і модифікацій, а також ракет-носіїв із космічними апаратами різного призначення. Серед них були апарати військового, наукового, народногосподарського та телекомунікаційного призначення, супутники навігаційної системи ГЛОНАСС, міжнародні астрономічні обсерваторії «Гранат» і «Гамма», а також космічні кораблі та вантажні транспортні кораблі, що забезпечували роботу орбітальної станції «Мир».
Після розпаду СРСР військовий досвід Олексія Крижка був затребуваний у Збройних силах незалежної України. 4 вересня 1992 року наказом Головнокомандувача Об’єднаних Збройних сил Співдружності Незалежних Держав генерал-лейтенант Крижко був направлений у розпорядження Міністерства оборони України з призначенням на посаду начальника Центру адміністративного управління стратегічними ядерними силами Генерального штабу Міністерства оборони України.
У 1994 році наказом міністра оборони України генерал-лейтенант О. Л. Крижко був звільнений у запас у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі. Місцем постійного проживання він обрав Сімферополь.
Після завершення військової служби Олексій Леонтійович продовжував активну громадську діяльність. У 1990 році він обирався народним депутатом Верховної Ради Казахської РСР. У 2006–2008 роках був депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим V скликання та головою Ради Кримської республіканської організації ветеранів війни, праці та військової служби. У різні роки також працював радником голови Сімферопольської міської ради, викладав спецкурс у школі-ліцеї «ВКЛ», працював інспектором служби режиму ВАТ «Завод “Фіолент”» у Сімферополі.
За багаторічну військову службу та професійну діяльність Олексій Леонтійович Крижко був відзначений державними, відомчими та громадськими нагородами. Серед них — орден Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани», медалі «За бездоганну службу» I, II та III ступенів, медалі Міністерства оборони СРСР і Федерації космонавтики СРСР, українські ордени «За заслуги» II і III ступенів та «За мужність», а також відзнака Автономної Республіки Крим «За вірність обов’язку».
У 1991 році Олексію Леонтійовичу Крижку було присвоєно звання «Почесний радист СРСР».
Генерал-лейтенант у відставці Олексій Леонтійович Крижко помер 27 серпня 2008 року. У біографічному матеріалі його названо видатним воєначальником Ракетних військ стратегічного призначення, організатором випробувань і запусків космічних апаратів та громадським діячем. Похований у Сімферополі, на міському кладовищі «Абдал-2».
Життєвий шлях Олексія Крижка — це історія офіцера, який пройшов шлях від техніка та командира пускової групи до керівника ракетних дивізій, ракетної армії та космодрому Байконур. Його військова служба охопила період становлення і розвитку Ракетних військ стратегічного призначення, масштабного розвитку ракетно-космічної техніки, виконання міжнародних договорів про скорочення озброєнь, а згодом — формування системи військового управління незалежної України.
Отправить ответ