На початку 80-х років ХХ ст. США зробили чергову спробу порушити паритет у стратегічних ядерних наступальних озброєннях, що склався між ними й СРСР. По-перше, вони почали створення нової ракети МХ, оснащуваної РГЧ із 10 бойовими блоками. По-друге, розгортання системи «Трайдент» робило доступними практично всі райони базування радянських ракетних комплексів третього покоління для обстрілу американськими ракетами морського базування. По-третє, «Стратегічна оборонна ініціатива», яку проголосив президент США Р. Рейган, дозволяла дії системи протиракетної оборони в космосі, яких не забороняв існуючий договір про обмеження щодо систем ПРО.
Щоб не допустити порушення паритету, СРСР змушений був розпочати розробку стаціонарних ракетних комплексів четвертого покоління («Воєвода», «Молодець»). Вимоги до стаціонарних комплексів четвертого покоління були очевидними. За живучості, не меншої, ніж у комплексів третього покоління, вони мали забезпечувати пуск ракет в умовах кам’яно-пилової хмари, їх ракети повинні бути стійкими до впливу факторів ядерного вибуху на активній ділянці польоту, а також до впливів лазерної та пучкової зброї на позаатмосферній ділянці польоту. До початку робіт над комплексами четвертого покоління було створено стійкі до факторів ядерного вибуху компоненти радіоелектроніки, гіроскопічні прилади, багатофункціональні захисні покриття та ін., необхідного для цих комплексів.
Ракетний комплекс «Воєвода»
Створення комплексу четвертого покоління відбувалося в основному у двох напрямках: створення ракет, здатних стартувати безпосередньо в умовах ядерного впливу на позиційний район;
розробка твердопаливних ракет мобільного базування, живучість яких забезпечувалася б рухливістю і невизначеністю місцезнаходження.
Обидва ці напрями було реалізовано у КБ «Південне». У червні 1979 р. у КБ «Південне» було розроблено технічну пропозицію на ракетний комплекс «Воєвода» з важкою МБР четвертого покоління, влітку 1982 р. — ескізний проект багатоцільової ракети Р-36М2. Офіційно розроблення комплексу задано постановою уряду від 9 серпня 1983 р. ракета одержала індекс 15А18М.
Розроблення комплексу здійснювалася на основі існуючої інфраструктури попереднього комплексу з ракетою 15А18. Ракету 15А18М розроблено в габаритах і зі стартовою масою ракети 15А18 за двоступінчастою схемою з послідовним розташуванням ступенів і системи розведення елементів бойового оснащення. На ракеті збережено схему старту, розділення ступенів, відокремлення ГЧ, розведення елементів БО, що показали високий рівень технічної досконалості та надійності у складі ракети 15А18. Під час вибору нових проектно-конструкторських рішень визначальним було максимальне підвищення ефективності комплексу.
Для підвищення стійкості ракети до вражальних факторів ядерного впливу корпус ракети виконано у вигляді вафельнозварної конструкції з високоміцного алюмінієвого сплаву Амг-6-НПП із нанесенням багатофункціонального захисного покриття.
До складу РУ першого ступеня ракети входили чотири автономні однокамерні РРД з турбонасосною системою подачі палива, виконані за замкненою схемою та шарнірно закріплені на рамі хвостового відсіку першого ступеня. Розробник двигуна — КБ ЕМ (Головний конструктор В. П. Радовський).
РУ другого ступеня складалася з двох двигунів: маршового РД-0255 і рульового РД-0257, обидва розроблялись КБХА (Головний конструктор О.Д. Конопатов). Маршовий двигун однокамерний, з турбонасосною подачею компонентів палива, виконано за замкненою схемою. Вперше в розробках КБ «Південне» маршовий двигун було розміщено в баку пального, що сприяло підвищенню щільності заповнення об’єму ракети паливом. Рульовий двигун — чотирикамерний, відкритого типу, раніше використовуваний на ракеті 15А18.
Систему керування розробило НВО Електроприладобудування (Головний конструктор В. Г. Сергєєв) на базі двох високопродуктивних ЦОК (бортового і наземного) нового покоління і високоточного ККП розробки НДІ ПМ (Головний конструктор В. І. Кузнєцов) з поплавковими чутливими елементами, що безперервно працювали в процесі бойового чергування. Введено схемно-алгоритмічний захист апаратури СК від гамма-випромінювання ядерного вибуху, використано спеціально розроблену елементну базу апаратури підвищеної стійкості до вражальних факторів ядерного вибуху, вдвічі підвищено швидкодію виконавчих органів автомата стабілізації. Для підтримання необхідного температурного режиму безперервно працюючих приладів розроблено спеціальну систему терморегулювання апаратури СК, яка не мала аналогів у вітчизняному ракетобудуванні, відпрацьовувалась на ракеті в процесі льотних випробувань. Успішне функціонування системи підтвердило правильність прийнятих принципових рішень під час розроблення СТР і її конструктивного втілення.
Бойовий ступінь, у якому розміщено основні прилади системи керування і рушійну установку, що забезпечують послідовне прицільне розведення 10 бойових блоків, на відміну від ракети 15А18, функціонально входив до складу ракети та стикувався з другим ступенем розривними болтами. Це дозволило здійснювати повне складання ракети в умовах заводу, спростити технологію робіт на бойових об’єктах, підвищити надійність і безпеку експлуатації. Керувальний чотирикамерний РРД 15Д300 бойового ступеня (розробки КБ-4) аналогічний за схемою та конструктивним виконанням його прототипу — двигуну розведення 15Д177 для ракети 15А18. У процесі відпрацювання двигуна, внаслідок впровадження ряду заходів, було дещо поліпшено його витратно-тягові характеристики та надійність роботи.
Для ракети розроблено новий цілісний головний обтічник оживальної форми, що забезпечував поліпшення аеродинамічних характеристик і надійний захист ГЧ від уражальних факторів ядерного впливу, в тому числі від пилових утворень і великих частинок ґрунту. Головний обтічник відокремлювався після проходження зони впливу висотних блокувальних ядерних вибухів. У складі бойового оснащення створено високоефективні системи подолання ПРО ймовірного противника, розміщені в спеціальних касетах.
Для ракети створено шахтні пускові установки з надвисокою захищеністю від уражальних факторів ядерного вибуху шляхом переустаткування шахтних пускових установок ракетних комплексів 15А14 і 15А18.
Значно розширено гнучкість і оперативність бойового застосування комплексу за рахунок можливості пуску з режиму постійної підвищеної боєздатності за однією з планових цілевказівок, а також оперативного переприцілювання й пуску за будь-якою неплановою цілевказівкою. У результаті розроблений РК із ракетою 15А18М набув таких нових якостей:
різке підвищення стійкості до вражальних факторів ядерного вибуху під час нанесення удару по позиційному району й у польоті: щодо рентгенівського випромінювання (у 10 разів), щодо нейтронного і гамма-випромінювання (у 100 разів);
зменшення вдвічі часу боєздатності за рахунок ККП, що безперервно працює протягом усього бойового чергування;
збільшення втричі тривалості автономії; поліпшення точності стрільби, практично доведеної до рівня ракет США;
збільшення у 2-3 рази площі розведення ББ порівняно з ракетою 15А18.
Льотні випробування ракетного комплексу з ракетою 15А18М проводили з четвертого кварталу 1985 р., на НДВП-5 поетапно за видами бойового оснащення:
з головною частиною, що розділяється, оснащеною некерованими бойовими блоками;
з некерованою моноблоковою головною частиною («легкий» ББ);
з розділюваною головною частиною змішаної комплектації (керовані та не- керовані бойові блоки) і з некерованою моноблоковою головною частиною («важкий» ББ). За програмою спільних льотних випробувань на НДВП-5 проведено 26 пусків, з яких 20 були успішними, у т.ч. 11 останніх. Усього було проведено 33 пуски ракети. Фактична польотна надійність ракети за сукупністю проведених пусків становила 0,974.
У ході льотних випробувань було вирішено вивести з обов’язкового складу бойового оснащення «важкий» бойовий моноблок і розділювану головну частину змішаної комплекції. Ракетний комплекс «Воєвода» став надійним компонентом СЯС під час вирішення завдань підтримання воєнно-стратегічного паритету на період до 2007 р. Створення БРК «Воєвода» здійснювали в тісній кооперації з великим колом суміжних організацій, основними з яких були:
Південний машинобудівний завод — виготовлювач ракети і транспортно-пускового контейнера (Генеральний директор О. М. Макаров, а потім Л. Д. Кучма);
КБ електроприладобудування- розробник системи керування ракет (Головний конструктор В. Г. Сергєєв, потім Я. Е. Айзенберг);
НВО «Ротор»- розробник комплексу командних приладів (Головний конструктор В. І. Кузнєцов, потім І. М. Са- пожников);
КБ заводу «Арсенал»- розробник системи прицілювання (Головний конструктор С. П. Парняков);
КБ «Енергомаш»- розробник двигуна першого ступеня ракети (Головний конструктор В. П. Радовський);
КБ хімавтоматики- розробник двигуна другого ступеня ракети (Головний конструктор О.Д. Конопатов);
КБ СМ — розробник бойового стартового комплексу (Головний конструктор В. С. Степанов);
ЦК БВМ-розробник командного пункту (Головний конструктор О.О. Леон- тенков);
ГОКБ «Прожектор»- розробник системи електропостачання (Головний конструктор В. О. Окунєв);
НВО «Імпульс»- розробник системи дистанційного керування й контролю (Головний конструктор Т. М. Соколов, потім В. Є. Пєтухов);
КБ ТХМ — розробник системи заправлення (Головний конструктор І.В. Брилєв, потім М. І. Степанов).
Ракетний комплекс «Молодець»
КБ «Південне» та організації-співвиконавці одержали завдання — за постановою Уряду від 1 червня 1979 р. почати розробку ракети РТ-23 з поліпшеними тактико-технічними характеристиками (РТ-23 УТТХ) і комплексів на її основі. Цією ж постановою визначено головних розробників комплексів: КБ «Південне»- шахтного і залізничного комплексів, МІТ — ґрунтового комплексу.
Для розгортання робіт по ракеті РТ- 23 УТТХ на засіданні Ради головних конструкторів, проведеному у КБ «Південне», було погоджено план робіт із забезпечення подальшого поліпшення ТТХ ракети РТ-23, який передбачав проведення досліджень щодо органів керування ракетою, в тому числі з удосконалення вузла відхилення головного відсіку й розроблення поворотних керувальних сопел маршових двигунів, застосування перспективних високоенергетичного палив типу «ОПАЛ», «СТАРТ», ТТФ, АП-65, підвищення питомої міцності органопластиків для виготовлення корпусів двигунів, розроблення композиційних вуглець-вуглецевих матеріалів для соплових блоків, покращення характеристик систем керування тощо.
Запропоновані заходи з поліпшення характеристик ракети РТ-23 лягли в основу рішення ВПК від 27 грудня 1979 р., що містило так звані «двадцять п’ять проблемних питань», вирішення яких забезпечувало створення заданих основних характеристик ракети РТ-23 УТТХ. Цим же рішенням визначено терміни розроблення: випуск ескізного проекту — IV квартал 1982 р., початок льотних випробувань -IV квартал 1984 р. У квітні 1980 р. Міноборони видало ТТВ на розроблення ракети для базування у трьох видах старту: шахтному, залізничному й ґрунтовому.
Узагальнюючи результати проведених у 1980-1982 рр. проектно-конструкторських і експериментальних робіт по створенню ракети РТ-23 УТТХ, Рада головних конструкторів, засідання якої відбулося у вересні 1982 р., відзначила, що повне виконання поставлених вимог можливо тільки за умови збільшення енергетики базової ракети РТ-23 на ~ 1000…1200 кг корисного вантажу (~ 30 %), необхідних для підвищення основних характеристик розроблюваної ракети, у тому числі для забезпечення заданої стійкості ракети до вражальних факторів ЯВ. Проте реалізація відповідних заходів потребувала значного обсягу відпрацювання і повторення в повному обсязі всіх етапів відпрацювання двигунів і ракет у цілому. В умовах завантаження промислової бази кооперації роботами по двигуну 3Д65, ракетами 15Ж44 і 15Ж52 не можливо було провести ДКР з ракети РТ-23 УТТХ із повною реалізацією вимог Замовника в установлені строки. Необхідно було перенести зсунути їх на 1988-1989 рр. Забезпечити готовність до виходу на льотні випробування у IV кварталі 1985 р. можливо було тільки послідовним нарощуванням рівня необхідних характеристик (насамперед по стійкості) за збереження вже розроблених принципової та конструктивно-компонувальної схем ракети РТ-23 і з використанням у двигунах другого і третього ступенів нових, більш ефективних палив «СТАРТ» і АП-65, а також за поліпшення масових характеристик ББ, СК, корпусів двигунів і ракети в цілому.
Ескізний проект ракети РТ-23 УТТХ випущено в листопаді 1982 р. У його розробленні брав активну участь МІТ як головна організація з рухомого ґрунтовому комплексу з ракетою РТ-23 УТТХ. Фахівці МІТ внесли в розроблення ескізного проекту своє бачення вигляду ракети РТ-23 УТТХ, відмінне від сформованого у КБ «Південне» під час розроблення ракет 15Ж44 і 15Ж52. МІТ запропонував для розгляду в ескізному проекті варіант ракети РТ-23 УТТХ з такими особливостями: маршові двигуни всіх ступенів ракети розробити з поворотними керувальними соплами (ПКС), маса заряду двигуна першого ступеня становить ~ 58 т (замість 47.48 т, що прийняло КБ «Південне») і при цьому рушійна установка розведення має бути твердопаливною.
Тому під час розроблення ескізного проекту ракети велику увагу приділено порівнянню варіантів МІТ і варіанту КБ «Південне», який відрізнявся такими рішеннями: керування другим і третім ступенями — відхиленням головного відсіку; ступінь розведення — рідинний, розроблений для ракети РТ-23; органи, що керують вектором тяги двигуна першого ступеня — «вдування» або ПКС залежно від виду базування ракети.
У ході робіт над ескізним проектом ракети РТ-23 УТТХ було налагоджено співпрацю фахівців обох провідних організацій — МІТ і КБ «Південне». У головному томі ескізного проекту підписаного Генеральними конструкторами В. Ф. Уткіним і О. Д. Надірадзе, було зроблено підсумковий висновок, що енергетичні можливості порівнюваних варіантів ракети (з керуванням відхиленням головного відсіку і з ПКС на всіх ступенях) еквівалентні — виграш в енергетиці для ракети з поворотними соплами на всіх ступенях становив ~ 50 кг корисного вантажу. Порівняння ж застосування на ракеті РТ-23 УТТХ рідинної та твердопаливної РУ розведення виявило, що твердопаливна рушійна установка розведення поступається рідинній у середньому на ~ 400 кг корисного вантажу, що призводить до значного зниження бойової ефективності ракети. Після такого висновку питання про застосування на ракетах РТ-23 УТТХ твердопаливної рушійної установки розведення більше не порушували.
Результати порівняння і той факт, що ракета 15Ж44 з керуванням відхиленням головного відсіку й рідинним ступенем розведення вже літала (пуски 26 жовтня 1982 р. і 28 грудня 1982 р.), зумовили вибір варіанта єдиної ракети для подальшого розроблення на користь пропозицій КБ «Південне».
Маючи обнадійливі матеріали ескізного проекту і позитивний висновок Замовника, В. Ф. Уткін узяв під особистий контроль, зокрема строк підготування проекту постанови про створення комплексів (стаціонарного та залізничного) з ракетою РТ-23 УТТХ. На початку квітня 1983 р. один примірник проекту постанови офіційно надіслано в міністерство, другий як робочі матеріали — у ВПК. Буквально через кілька днів із ВПК почалися дзвінки в Міністерство — заступнику міністра М. Д. Хохлову та в Дніпропетровськ В.Ф. Уткну. Суть дзвінків: «Чому не включили в проект роботи МІТ? Ракета єдина, й усі повинні бути разом».
В. Ф. Уткін вилетів у Москву для обговорення цього питання. Відбулася низка нарад у М. Д. Хохлова за участю Головних конструкторів КБ «Південне», МІТ, НДІ АП, керівництва Головного управління ракетного озброєння. Обговорювали й основні характеристики комплексів, і строки розроблення, і питання майбутньої бойової експлуатації. Зрештою вирішено створити єдиний проект постанови.
Особливо складно відбувалося погодження проекту в Головному управлінні ракетного озброєння, в якому не вірили у можливість створити ефективний ґрунтовий комплекс. їхні сумніви почалися з транспортно-пускового агрегата, адже просто транспортно-перевантажувальний агрегат для ракети 15Ж44 був унікальним транспортним засобом. А коли ще розмістити на ньому пускове устаткування з усіма системами та агрегатами? Навіть якщо транспортно-пусковий агрегат і вийде, де він чергуватиме? Для шестиметрової колії агрегата потрібний тільки Казахстан. Не всі в керівництві Міністерства оборони СРСР поділяли думку про необхідність створення рухомого ґрунтового комплексу з ракетою РТ-23 УТТХ. І сам начальник Генерального штабу відмовився підписувати подання проекту постанови у ЦК.
Під час погодження проекту були розбіжності і щодо основних характеристик створюваних комплексів, зокрема показників надійності, часу готовності, потужності бойових блоків тощо. З частини питань рішення було знайдено відразу, інші-домовилися вирішувати у процесі проведення льотних випробувань, а найскладніші — за результатами проведення льотних випробувань.
Постанова Уряду про створення ракетного комплексу РТ-23 УТТХ з єдиною ракетою для трьох видів базування (рухомого — залізничного і ґрунтового, стаціонарного — шахтного високої захищеності) вийшло 9 серпня 1983 р., а в листопаді цього ж року спільним рішенням Міноборони СРСР, Міністерства загального машинобудування, Міноборонпрому та Мінмашу було уточнено терміни створення єдиної ракети. Для розробників визначення розроблювальної ракети РТ-23 УТТХ як єдиної для всіх видів базування було трохи несподіваним. Тому якийсь час дебатували щодо визначення терміну «єдина ракета», який по-різному розуміли Замовник і промисловість. Різне тлумачення цього поняття здатне було спричинити неприємні наслідки для розробників ракети щодо виконання ТТВ. Річ у тому, що розбіжність із Замовником у тлумаченні поняття «єдина ракета» як вимоги ідентичності конструкції ракети для всіх розроблюваних типів базування, виявили вже під час повномасштабного розроблення ракети РТ-23 УТТХ для залізничного базування, коли основні технічні рішення щодо ракети для БЗРК уже були на стадії реалізації і для ракети шахтного базування не були придатні. Довелося серйозно попрацювати, щоб переконати представників Замовника в тому, що відмінності в особливостях експлуатації та бойового застосування комплексів різного виду базування, різні вимоги до необхідної стійкості для ракет, що стартують з рухомих і шахтного стартів, обумовлюють необхідність розробити модифікації єдиної ракети з певними схемно-конструктивними відмінностями. Було прийнято стратегію розроблення комплексів і ракет для них, яку пропонувало КБ «Південне»: насамперед необхідно розробляти, зважаючи на стислі терміни, ракету для БЗРК 15Ж61 і ракету для ґрунтового комплексу 15Ж62. У них використовувати основні технічні рішення, відпрацьовані на ракеті 15Ж52, стійкість конструкції ракети до вражальних факторів ЯВ забезпечити на рівні, оптимальному для рухомих стартів; ракету для стаціонарного старту 15Ж60 розробляти, виходячи з початку серійного виготовлення (з 1987 р.), повинна забезпечувати верхній рівень характеристик стійкості до уражальних факторів ЯВ.
Важливим в процесі створення ракет 15Ж61 і 15Ж60 з необхідним рівнем основних характеристик було розроблення для них систем керування (СК), до яких Замовник поставив дуже жорсткі вимоги щодо рівня основних льотно-технічних характеристик — боєздатності, точності влучення, стійкості до впливу уражальних факторів ядерного вибуху в умовах багаторазового впливу на позиційний район і під час його висотного блокування ядерними вибухами, підвищеного ресурсу безперервної роботи бортової апаратури. Виконання цих вимог вимагало від розробників СК створення командних гіроскопічних приладів з поліпшеними точнісними характеристиками, нового бортового обчислювального комплексу підвищеної продуктивності та стійкого до впливу уражальних факторів ЯВ («Бісер-3»), забезпечення прицілювання за рахунок реалізації автономного визначення азимуту контрольного елемента, встановленого на гіростабілізованій платформі, за допомогою наземного комплекту командних приладів, розміщеного на ТПК.
Особливо необхідно відзначити систему керування, розроблену НДІ АП для ракети 15Ж61, що забезпечує проведення пусків ракет з будь-якої точки маршруту проходження БЗРК з урахуванням тільки обмежень щодо ділянки залізничної колії.
У квітні 1984 р. Міноборони видало розробникам комплексів на базі ракет РТ-23 УТТХ уточнені тактико-технічні вимоги, які визначили, що єдину ракету розробляють з урахуванням окремих конструктивних і схемних відмінностей, обумовлених особливостями експлуатації і бойового застосування у складі рухомого і стаціонарного комплексів. Тому ракету для залізничного базування 15Ж61 розробляли на базі відпрацьованих на ракеті 15Ж52 основних технічних рішень, забезпечивши переведення маршових двигунів верхніх ступенів на нові високоефективні палива розробки ЛНВО «Союз»: «СТАРТ»-для двигуна другого ступеня і АП-65- для третього ступеня.
До квітня 1984 р. КБ «Південне» завершило розроблення конструкторської документації, роботи з переведення маршових двигунів на нові палива вже було майже завершено з позитивними результатами наземного відпрацювання, а ВО ПМЗ розпочало складати електромакет і першу льотну ракету. У листопаді 1984 р. КБ «Південне» спільно з суміжними організаціями випустило і погодило із Замовником Підсумковий звіт про готовність комплексу 15П961 до Державних спільних льотних випробувань.
Перший пуск ракети 15Ж61, що відбувся 27 лютого 1985 р., був успішний, проте другий (25 квітня 1985 р.) — аварійним через руйнування двигуна першого ступеня 15Д289.
Для з’ясування причини відмови цього двигуна було вирішено провести додаткові стендові випробування, хоч рішення про допуск двигуна 15Д289 до льотних випробувань приймали після восьми успішних ВСВ, що відбулися перед цим. Під час проведення додаткових випробувань відбулась серія відмов. Для усунення їх причин необхідно було провести додаткові дослідження і ВСВ в обсязі, порівняному з виконаним раніше, до початку льотних випробувань. Але на це часу вже не було: керівництво країни очікувало на цей високоефективний ракетний комплекс. Про перенесення термінів готовності комплексу не могло бути й мови. У зв’язку із цим вирішили: двигун 15Д289 замінити на відпрацьований двигун 15Д206, створений для ракети 15Ж52, але з дещо іншими енергетичними характеристиками.
Для компенсації енергетичних втрат, пов’язаних із заміною двигуна на першому ступені, КБ «Південне» й суміжні організації розробили план заходів по доведенню енергетичних характеристик ракети до необхідного рівня. У результаті енергетику ракети було відновлено. Значний обсяг робіт при цьому виконали практично всі розробники агрегатів і систем ракети, зокрема вагомий внесок зробили розробники двигунів (маршових і розведення), системи керування ракети та різних конструктивних вузлів.
Після п’ятимісячної перерви, зумовленої заміною двигуна, 26 вересня 1985 р . льотні випробування ракети 15Ж61 продовжено успішним пуском ракети 4Л. Через два тижні (10 жовтня 1985 р.) здійснено пуск ракети 3Л. До кінця 1985 р. виконано ще три пуски, усі успішні.
Слід також сказати про самий бойовий залізничний комплекс. Мабуть, це був найскладніший із комплексів, створених КБ «Південне». Створювали його в два етапи — спочатку комплекс для ракети 15Ж52, потім — для ракети 15Ж61.
Створенню БЗРК передував значний обсяг новаторських робіт у КБ «Південне» і суміжних організаціях із забезпечення можливості транспортувати ракету такої маси, розмістити її у вагоні стандартних габаритів, проводити пуски без руйнування залізничного полотна.
Було вирішено завдання особливо критичні для залізничного базування, у тому числі:
надкомпактне компонування ракети (утоплені у двигуни сопла, розсувні в польоті соплові блоки другого і третього ступенів, надувний у польоті наконечник обтічника тощо);
зниження навантажень на осі стартового вагона до прийнятних шляхом передачі частини навантажень на сусідні передній і задній вагони за допомогою спеціального розвантажувального устаткування;
виключення впливу струменя маршового двигуна ракети на вагон і транспортно-пусковий контейнер за рахунок ухилу ракети після виходу із ТПК перед запуском маршового двигуна;
забезпечення прицілювання ракети, у тому числі в момент руху зустрічних поїздів.
З урахуванням цих рішень у червні 1980 р. під керівництвом Головних конструкторів В. Ф. Уткіна, О. Ф. Уткіна, Л. Д. Новикова, Б. Р. Аксютіна та ін. розроблено ескізний проект комплексу з ракетою 15Ж52.
У липні 1982 р. на НДВП-53 створено спеціальну військову частину для проведення випробувань БЗРК. Було розгорнуто роботи з підготовки полігону. Крім обладнання стартових позицій, необхідно було прокласти 56 км залізничних колій, побудувати два мости. Для робіт з підготовки залізничного полотна, зважаючи на місцеві умови (тайга, болота), було залучено бригади будівельників з БАМу і мостобудівників Архангельська.
Перший пуск ракети 15Ж52 відбувся 18 січня 1984 р. з позитивними результатами. Усього проведено 10 пусків. 10 лютого 1983 р. Рада Оборони СРСР вирішила прийняти БЗРК 15П952 у дослідну експлуатацію для накопичення досвіду використання у військах, але подальші роботи з цього комплексу призупинили.
Постановою від 9 серпня 1983 р. задано розробку ракетного комплексу з ракетою РТ-23 УТТХ (15Ж61). Було поставлено завдання — укомплектувати комплекс відсутніми системами й устаткуванням (каналами радіокерування і космічного зв’язку, системою навігації, засобами заколочування та відведення контактної мережі для забезпечення пусків на електрифікованих ділянках доріг тощо), а також забезпечити пуск у будь- якій дозволеній точці маршруту, розрахувати польотне завдання для довільної точки пуску, приймання й передачі бойової та службової інформації різними системами зв’язку й керування в різних діапазонах і можливості розформувати БЗРК на окремі бойові одиниці.
У технічному звіті 1983 р., розглянуто варіанти бойового застосування БЗРК з одним і кількома пусковими модулями. Оптимальним за результатами звіту був варіант із трьома пусковими модулями. Саме цей варіант і було покладено в основу подальших робіт.
Одночасно розпочали роботи з підвищення схованості потяга, оцінювання електромагнітної сумісності систем комплексу, проведення метрологічної експертизи, оцінювання ергономічних характеристик, розроблення засобів охорони і пожежної безпеки, оцінювання можливості скорочення часу проведення технологічних операцій, дослідження міцності залізничного полотна та рейок і безпеки руху.
Льотні випробування ракети 15Ж61 у складі комплексу розпочалися 27 лютого 1985 р. і тривали до 22 грудня 1987 р. У процесі випробувань за спеціальною програмою фахівці КБ вимірювали вібраційні навантаження на ракету й ПУ під час руху транспорту з різними швидкостями на ділянках залізничної колії, що мали різні характеристики (шпали залізобетонні та дерев’яні, основа-щебінь або ґрунт тощо). Результати вимірювань лягли в основу програми динамічних випробувань габаритно-вагового макета ракети в комплексі 3 КБ «Південне».
У 1986 р. було введено в експлуатацію стенд транспортувальних випробувань, придбаний КБ «Південне». На ньому проводили випробування пускового вагона із завантаженим у нього транспортувальним макетом ракети 15Ж61. У результаті майже двох років випробувань (а їх проводили практично цілодобово) було зімітовано транспортування ракети на 300 тис. км. Зауважень до ракети не було. В результаті було сформовано потяг для рекогносцирування районів базування комплексу. З його допомогою визначено та експериментально перевірено принципи організації руху, базування й експлуатації комплексу на шляхах, обрано позиційні райони, проведено їх рекогносцирування та розроблено вимоги до них.
У 1988 р. розпочато комплексні (транспортні, ресурсні й кліматичні) випробування БЗРК. Випробування проводили в різних кліматичних зонах і тривали вони понад три роки. Для перевірки працездатності за температури -30°С транспорт відправляли у напрямку станції Салехард, перевірку за +38 °С проводили в Західному Казахстані. Усього здійснено 18 виходів на маршрути.
Для забезпечення завчасної підготовки геодезичних даних у позиційних районах маршрутів бойового патрулювання за технічним завданням КБ «Південне» було розроблено й виготовлено геодезичну залізничну лабораторію (ГЗЛ). Випробування ГЗЛ проводили на НДВП-53.
Під час ДСЛВ проведено 16 пусків, у тому числі 10 ракет, виділених на льотні випробування, і 6 ракет з серійних, дозволених до використання рішенням ВПК для підтвердження ТТХ комплексу і якості серійного виготовлення. Стійкість комплексу до впливу уражальних факторів ЯВ було підтверджено під час великомасштабних фізичних дослідів «Сяйво» і «Зсув».
Враховуючи позитивні результати випробувань, у листопаді 1989 р. постановою Уряду БЗРК з ракетою 15Ж61 приймають на озброєння Радянської Армії. До цього часу частину угруповання вже було поставлено на бойове чергування в позиційних районах.
У створенні БЗРК брали участь понад 500 підприємств і організацій, 45 міністерств і відомств. Крім головних розробників — КБ «Південне», Південного машинобудівного заводу і Павлоградського машинобудівного заводу важливий внесок у створення БЗРК також зробили:
КБСМ (С. П. Коваліс, М. О. Тро- фімов, О. Ф. Уткін, Е. П. Кабанов, С.М. Сергєєв, Є. Г. Кримов) — з розроблення пускової установки й БЗСК у цілому;
НВО «Імпульс» (В. І. Мельник, В.Е. Пєтухов, О. Ф. Левченко) — засоби бойового керування;
НВО АП (В. Л. Лапигін, В. П. Зверков, В. О. Бистрицький, В. А. Немкевич, Б. А. Касаткін) — системи керування ракети;
ГОКБ МПЗ (В. О. Окунєв, В. М. Лу- жков, Ф. Б. Гольдгильдєєв) — щодо системи електропостачання;
ДП НДІ «Держрадіопроект» (В. М. Со- ловйов, М. П. Лобжанідзе) — засоби зв’язку;
ЦКБ «Завод «Арсенал» (І. А. Коваленко, Ш. І. Буданцев) — системи прицілювання.
Стосовно ґрунтового рухомого комплексу з ракетою 15Ж62, яку розробляв МІТ, то його розробку було припинено, оскільки незабаром стало очевидно, що такий комплекс не зможе забезпечити необхідні характеристики з бойової ефективності.
Ракету для стаціонарного комплексу 15Ж60 розробляли слідом за ракетою для залізничного комплексу 15Ж61, і КБ «Південне» та суміжні організації розпочали це випуском у третьому кварталі 1984 р. додаткових проектних матеріалів, що були по суті ескізним проектом на стаціонарний шахтний комплекс з ракетою, розроблюваною відповідно до вимог, які сформулював Замовник для комплексу стаціонарного базування високої живучості.
Наприкінці 1984 р. проектні матеріали розглянули та ухвалили Міністерство загального машинобудування і Замовник. З 1985 р. кооперація, яку очолювало КБ «Південне», розпочала розгортання повномасштабної ДКР зі створення комплексу 15П060. У процесі проектно-конструкторських робіт було сформовано і надіслано для подальшого розроблення технічний вигляд ракети для шахтного базування — твердопаливна МБР легкого класу стартової маси ~ 104,3 т, що доставляє десять бойових блоків другого рівня стійкості до визначених цілей, має підвищений рівень стійкості до УФ ЯВ; і бойовий ракетний комплекс, що забезпечує пуск ракети без затримки на нормалізацію зовнішньої обстановки у разі багаторазового ядерного впливу на сусідні об’єкти БРК і під час висотного ядерного блокування позиційного району, а також з мінімальною затримкою у випадку неуражального ядерного впливу безпосередньо на пускову установку. Високих характеристик ракети 15Ж60 щодо забезпечення підвищеного рівня стійкості до УФ ЯВ було досягнуто за рахунок:
використання захисного покриття нового розроблення, нанесеного на зовнішню поверхню корпусу ракети, що забезпечує комплексний захист від УФ ЯВ;
застосування СК, розробленої на елементній базі з підвищеною стійкістю і надійністю;
нанесення на корпус герметичного приладового відсіку, у якому розміщено апаратуру СК, спеціального покриття з високим вмістом рідкісноземельних елементів;
застосування екранування та спеціальних способів укладання бортової кабельної мережі ракети;
введення спеціального програмного маневру ракети під час проходження хмари наземного ЯВ.
Проектно-конструкторські роботи із забезпечення стійкості ракети до УФ наземного ЯВ базувалися на новій уточненій математичній моделі цього виду ЯВ, що сприяло успішному вирішенню завдань із забезпечення стійкості створюваних ракет четвертого покоління.
Враховуючи необхідність забезпечити заданий високий рівень стійкості ракети, КБ «Південне» та інші організації-розробники за активної участі НДІ галузі і Замовника (ЦНДІмаш, НДІ ТП, НДІ-4, ЦНИКІ-12) провели великий обсяг теоретичних та експериментальних робіт із забезпечення та підтвердження заданих вимог.
Автономні випробування елементів конструкції корпусу, агрегатів і систем було проведено на експериментальних базах КБ «Південне», НДІ АП та інших суміжних організацій. Зокрема, на моделювальних установках Міжвідомчого центру радіаційних випробувань (м. Литкаріно Московської області) було проведено випробування на вплив окремих компонентів проникної радіації, ВНДІЕФ — на вплив проникної радіації та рентгенівського випромінювання, ЦНДКІ-12, НДПКІ «Молнія» (Харків) — на вплив електромагнітного імпульсу, на спеціальному стенді ВВА ім. Жуковського й на ракетному треку НДІ «Геодезія» (м. Красноармійськ Московської області) — щодо ударного впливу великих частинок ґрунту, ЦНДІмаш- на механічний і тепловий вплив повітряної ударної хвилі та м’якого рентгенівського випромінювання.
Особливо слід відзначити організацію та проведення комплексних великомасштабних випробувань на Семипалатинському ядерному полігоні:
ступеня розведення з функціонуючою системою керування та працюючою маршовою рушійною установкою третього ступеня на вплив жорсткого рентгенівського випромінювання в дослідах типу ФО-СЖР;
системи керування, маршових твердопаливних двигунів та інших агрегатів і систем на вплив проникної радіації у досліді «Комплект-85»;
пускової установки з ракетою на вплив сейсмовибухових хвиль у досліді «Аргон-8».
Великомасштабні випробування пускової установки з ракетою на вплив електромагнітного імпульсу було проведено на полігоні Плесецьк.
Загальне керівництво проведеними роботами здійснював начальник відділення 12 А. І. Шевцов, а стосовно відпрацювання впливу механічних факторів — начальник комплексу міцності П. І. Нікітін. Провідним конструктором, відповідальним за організацію робіт із забезпечення стійкості БРК був О. Е. Кашанов.
Льотні випробування ракети 15Ж60 проводили на полігоні Плесецьк. Для їх проведення на полігоні було споруджено чотири пускові установки (площадки «Южная-1», «Южная-2», «Свет- лая-1» і «Світла-2»).
Перший пуск ракети з площадки «Південна-1» 31 липня 1986 р. був успішним. Пуск ракети 2Л став традиційно аварійним, як і ракет 15Ж52 і 15Ж61. Причина аварії — відмова системи керування на початковій ділянці руху. Пуск ракети 5Л був також аварійним через відмову бортової СК (на 65 с польоту).
Щоб уникнути причин, зумовлюючих відмови СК, розробник (НДІ АП) здійснив її доопрацювання, ефективність якого було повністю підтверджено додатковим наземним відпрацюванням на комплексному стенді та наступними пусками ракет.
Аварійним став і пуск 4Л: на 35,5 с польоту ракети зруйнувався вкладиш соплового блока рушійної установки першого ступеня. В результаті проведеного аналізу було виявлено причину відмови і виконано доопрацювання соплового блока.
Значна робота, яку виконали організації-розробники на чолі з КБ «Південне», принесла свої позитивні результати — більше аварій під час пусків льотних ракет 15Ж60 не було.
Всього під час державних спільних льотних випробувань було запущено 16 ракет. Останній пуск — це пуск ракети 8Л, яка пройшла транспортувальні випробування 1 листопада 1989 р. у районі «Акваторія» з позитивним результатом.
За результатами ДСЛВ було випущено звіт Державної комісії з рекомендацією прийняти комплекс на озброєння. Вперше у вітчизняній практиці розроблено високоефективний стаціонарний ракетний комплекс із твердопаливною ракетою, оснащеною 10-блоковою РГЧ індивідуального наведення, що забезпечувало гарантований зустрічний удар у відповідь в умовах безпосереднього ядерного впливу на позиційний район.
Серійне виробництво ракет 15Ж60 здійснювалося з 1988 р. і на бойове чергування поставлено 56 ракет — 46 в Україні ( м. Первомайськ) і 10 — у Російській Федерації (м. Татищево). Комплекс 15П060 з ракетою 15Ж60 перебував на бойовому чергуванні з 1989 р. до 1999 р.
У 1957—1990 рр. ракетно-космічний комплекс України досяг видатних результатів. Було створено і передано на озброєння 13 бойових ракетних комплексів, розглянутих вище, і близько 20 типів бойового оснащення та засобів подолання ПРО можливого супротивника. Ці комплекси відрізнялися високим рівнем готовності та ефективності, що забезпечувалося багатьма піонерськими науковими та конструкторськими рішеннями, про які йшлося вище. Необхідно зазначити, що на всіх етапах післяянгелівського періоду ключову визначальну роль в створенні нової ракетно-космічної техніки відігравав В.Ф. Уткін.
Джерело: Історія ракетно-космічної науки і техніки України / ДУ «Інститут дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України». – К.: Фенікс, 2021. – 456 с. Відповідальний редактор — В.П.Горбулін, академік НАН України, перший віце-президент НАН України.
Спасибо за прекрасно подготовленный материал о ракетостроении.