Перші бойові балістичні ракети створено в Німеччині на початку 40-х років. Ними стали бойові керовані балістичні рідинні ракети «Фау-2» (А-4) німецького конструктора В. фон Брауна. У 1941 р. «Фау-2» сконструйовано, 3 жовтня 1942 р. відбувся її перший успішний пуск, а 22 грудня підписано наказ про виробництво цих ракет і 7 вересня 1944 р. першу ракету випущено по Лондону.
В 1945 році після закінчення війни вбивцю лондонців Фау-2 виставили на загальний огляд на Трафальгарській площі
Основні тактико-технічні характеристики ракети «Фау-2»
Довжина ракети — 13,9 м
Діаметр корпусу — 1,6 м
Тяга ЖРД — близько 26 тон
Максимальна швидкість — 1,5 км/с
Дальність польоту — 250—320 км
Стартова вага — 12700 кг
Маса палива — 8760 кг
Маса вибухової речовини — 830 кг
Точність стрільби — 1,25—1,5 км.
Висота польоту і швидкість робили неможливим перехопити її тоді будь-яким видом зброї, до Лондона вона долітала за 6 хв. У 1941 р. В. фон Браун розробив проект міжконтинентальної бойової балістичної ракети з дальністю польоту близько 4500 км. Це була двоступінчаста балістична ракета А-9 / А-10, яку виготовили в грудні 1944 р., 8 січня 1945 р. відбувся її експериментальний запуск, через 7 секунд після старту вона вибухнула. Невдалим був і другий її запуск, вона повинна була нанести ракетний удар по території США.
Загалом по Англії і різних цілях у Європі було випущено 10800 ракет «Фау- 2», однак більше 5000 не досягали цілі. Проте сотні тисяч будівель в Англії та Бельгії було зруйновано, жертви серед мирного населення Лондона становили понад 2700 убитих і близько 6500 поранених.
Ракетна техніка в США.
Після перших повідомлень про використання Німеччиною принципово нової зброї — ракет «Фау-2» і США стали активно розвивати програму створення керованих балістичних ракет враховуючи, що відповідні власні напрацювання тут були. В 1938 р. у Каліфорнійському технологічному інституті в Пасадені створено Лабораторію реактивного руху, яку очолив Т. фон Карман. У ній почалися розробки ракетних технологій, і в 1944 р. у співпраці з Бюро боєприпасів Армії створено першу балістичну твердопаливну ракету «Прайвіт». Запущено її в грудні того ж року, призначалась для дослідницьких цілей. На цих ракетах відпрацьовувалися їх конструкції і вивчались особливості польоту.
У листопаді 1944 р. армійське відомство США і корпорація «Дженерал електрик» започаткували програму «Гермес» зі створення балістичних рідинних ракет. В цей час з Англії стали надходити уламки німецьких ракет «Фау-2», які вивчалися американськими інженерами для відтворення. Відразу після закінчення війни з Німеччиною близько 100 трофейних ракет «Фау-2» з технічною документацією вивезено в США, де за участю провідних німецьких фахівців їм досить швидко надали робочого вигляду. А ще раніше, 2 травня 1945 р., В. фон Браун — технічний директор ракетного центру в Пенемюнде і головний конструктор ракети «Фау-2» здався в полон американцям. В подальшому він активно працював у ракетно-космічному комплексі США. В результаті американці отримали не тільки готові ракети, а й їх основних розробників на чолі з головним конструктором. 10 травня 1946 р. відбувся перший успішний пуск «Фау-2» на американській землі. Ракети запускалися з метою збору наукової і військової інформації, а також для дослідження верхніх шарів земної атмосфери. Незабаром стало ясно, що трофейні «Фау-2» вже поступаються розроблюваним власним американським ракетам.
З 1945 р. у США проводилися систематичні запуски так званих дослідницьких ракет (геофізичних, метеорологічних, астрофізичних і ін.) для проведення наукових досліджень у верхній атмосфері, розробки і створення яких припадали на початок 40-х років. З 1947 р. геофізичними ракетами були ракети серії «Аеробі». Ця ракета розроблена в Лабораторії прикладної фізики університету Дж. Гопкін- са (керівник проекту — Дж. Ван Аллен). Її перший запуск відбувся 24 листопада 1947 р. Стартова маса становила — 7560 кг, вага корисного вантажу — 68 кг, максимальна висота польоту — 111 км. Мала кілька модифікацій, використовувалася для вивчення параметрів верхньої атмосфери, космічних променів, земного магнітного поля, медико-біологічних досліджень з мавпами й мишами.
Після успішного завершення експериментів на балістичних твердопаливних ракетах серії «Прайвіт» Лабораторія реактивного руху приступила до створення першої балістичної рідинної ракети «ВАК-Корпорал» (конструктор — У. Пікерінг). Її носова частина автоматично відстрілювалась після припинення роботи двигуна і м’яко спускалася на парашуті на землю, циліндричний корпус мав довжину 4,39 м, діаметр — 30,5 см. Перший успішний запуск «ВАК-Корпорал» відбувся 30 жовтня 1945 р. (з шахти). Вона піднялася на висоту 80 км, проте парашут спускової носової частини не розкрився і м’яка її посадка на землю не відбулася. Наступні запуски ракети «ВАК-Корпорал» проводилися в 1946 р. В цілому вона показала себе простою і надійною в експлуатації, хоч проблеми з парашутною системою залишилися. У 1946 р. її модифікували, зробивши більш легкий двигун і ввівши телеметричну систему передачі даних від бортових приладів безпосередньо в ході польоту. У 1946—1947 рр. запущено ще 8 ракет серії («ВАК-Корпорал В»).
WAC Corporal на пусковой установке
У 1950 р. армія США ініціювала на базі ракет «Корпорал» розробку бойової тактичної балістичної ракети 88М-О-17, перший експериментальний політ якої відбувся в 1952 р., на озброєння прийнята в 1954 р. В подальшому створено тактичні балістичні ракети з ядерними зарядами: некерована МОК- 1 і керована МОК-5. Остання розроблена в 1950—1953 рр., в 1954 р. випробувана, в 1955 р. прийнята на озброєння.
У лютому 1946 р. у Лабораторії реактивного руху висунуто ідею двоступінчастої балістичної рідинної дослідної ракети «Бампер». Першою була допрацьована ракета «Фау-2» В. фон Брауна, другою — модифікована ракета «ВАК-Корпорал» У. Пікерінга. 24 лютого 1949 р. при вертикальному польоті ракети «Бампер» її друга ступінь, відокремившись на висоті близько 100 км, підняла на 393 км, маючи корисне навантаження майже 23 кг. У 1951 р. програму «Бампер» закрито.
Восени 1948 р. В. фон Брауном розпочато розробку бойової балістичної ракети оперативно-тактичного призначення РОМ-11 «Редстоун» з ядерним боєзарядом. Була одноступінчастою, рідинною, з автономною інерціальною системою керування. Поступалася по дальності стрільби радянській ракеті Р-5М, але перевершувала по точності [26]. Була безпосереднім розвитком «Фау-2» і базовою для наступних модифікацій сім’ї ракет «Редстоун». Перший запуск її відбувся 20 серпня 1953 р. з мобільного комплексу, що включав до 10 вантажних автомобілів. Надійшла на озброєння в 1956 р.
Ракетна техніка в СРСР.
Німецький досвід у створенні бойових балістичних ракет і самі ракети «Фау-2» використовував і Радянський Союз. Уже в квітні 1945 р. у Німеччину відряджено групу радянських фахівців з метою знайти технічну документацію на «Фау-2», її зразки або частини, дослідити конструкцію й технологію виготовлення і т.ін. До групи входили В.П. Бармін, В.С. Будник, В.П. Глушко, А.М. Ісаєв, С.П. Корольов, В.І. Кузнєцов, В.П. Мішин, М.О. Пілюгін, Ю.А. Побєдоносцев, М.С. Рязанський, М.К. Тихонравов та ін. 31 травня 1945 р. ДКО ухвалив постанову «Про проведення робіт з виявлення і вивезення заводського й лабораторного обладнання, креслень і дослідних зразків німецьких реактивних снарядів» [27, с. 15—16], в якій, зокрема, зазначалося:
«Надаючи виняткового значення розвитку реактивної техніки в СРСР, зобов’язати уповноважених Особливого комітету при ДОКО тт. Сабурова, Зернова, Гамова, Кучумова організувати на місці спеціальну роботу з виявлення лабораторного і валового обладнання, а також зразків і креслень реактивних снарядів і негайно внести пропозиції в Особливий комітет при ДОКО про передачу їх Наркомбоєприпасів».
Постанова конкретизувала роботу групи і надала їй офіційного статусу. У березні 1946 р. в м. Нордхаузен (півден- ний-захід майбутньої НДР), де поблизу знаходився підземний завод з виробництва ракет (збирав 35 ракет на добу), створено Інститут «Нордхаузен» для вивчення питань відновлення «Фау-2». Начальником Інституту призначено генерала Л.М. Гайдукова, заступником і головним інженером — С.П. Корольова. Підсумком діяльності Інституту та групи була зібрана інформація з трофейних зразків частин ракети «Фау-2», яка дозволила відновити основну технічну документацію на саму ракету, її обладнання, зібрати близько 20 екземплярів «Фау-2» і розпочати роботи з її відтворення. Вивчення і відновлення ракет «Фау-2» проходило в радянській зоні окупації території Німеччини.
13 травня 1946 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову «Питання реактивного озброєння», яка дала старт роботам з створення бойової ракетної техніки в країні [27, с. 36—42]. Наведемо низку текстів з нього, щоб показати державний підхід до широкомасштабного розгортання робіт у новій галузі науки і техніки, що привело до становлення в СРСР ракетно-космічної галузі.
Постанова Ради Міністрів СРСР №1017- 419сс «Питання реактивного озброєння» 13 травня 1946 р. (цілком таємно, Особлива папка)
«Вважаючи найважливішим завданням створення реактивного озброєння та організацію науково-дослідних і експериментальних робіт у цій галузі, Рада Міністрів Союзу РСР постановляє:
Створити Спеціальний комітет з реактивної техніки при Раді Міністрів Союзу РСР…
Покласти на Спеціальний комітет з реактивної техніки:
а) спостереження за розвитком науково-дослідних, конструкторських і практичних робіт з реактивного озброєння, розгляд і подання безпосередньо на затвердження Головою Ради Міністрів СРСР планів і програм розвитку науково-дослідних і практичних робіт у зазначеній галузі, а також визначення та затвердження щоквартальних потреб в грошових асигнуваннях та матеріально-технічних ресурсах для робіт з реактивного озброєння;
б) контроль за виконанням міністерствами і відомствами завдань Ради Міністрів СРСР про проведення науково-дослідних, проектних, конструкторських і практичних робіт з реактивного озброєння.
Зобов’язати Спеціальний комітет з реактивної техніки подати на затвердження Голові Ради Міністрів СРСР план науково-дослідних і дослідних робіт на 1946—1948 рр., визначити як першочергове завдання — відтворення з застосуванням вітчизняних матеріалів ракет типу Фау-2 (далекобійної керованої ракети) і «Вас- серфаль» (зенітної керованої ракети).
Визначити головними міністерствами з розробки і виробництва ракетного озброєння:
а) міністерство озброєння — з ракетних снарядів з рідинними двигунами;
б) міністерство сільськогосподарського машинобудування — з реактивних снарядів з пороховими двигунами;
в) міністерство авіаційної промисловості — з реактивних літаків-снарядів.
З метою виконання покладених на міністерства завдань створити:
— в міністерствах: озброєння, сільхозмаши- нобудування і електропромисловості — Головні управління з реактивної техніки.
Створити в міністерствах такі науково-дослідні інститути, конструкторські бюро і полігони з реактивної техніки:
а) міністерству озброєння — Науково-дослідний інститут реактивного озброєння і Конструкторське бюро на базі заводу №88 …
Вважати першочерговими завданнями наступні роботи з реактивної техніки з Німеччини:
а) повне відновлення технічної документації і зразків далекобійної керованої ракети «Фау- 2» та зенітних керованих ракет «Вассерфаль», «Рейнтохтер», «Шметтерлінг»;
б) відновлення лабораторій і стендів з усім обладнанням і приладами, необхідними для проведення досліджень і дослідів з ракетам «Фау-2», «Вассерфаль», «Рейнтохтер», «Шметтерлінг» та іншим ракетам;
в) підготовку кадрів радянських фахівців, які опанували б конструкцію ракет «Фау-2», зенітних керованих і інших ракет, методами випробувань, технологією виробництва деталей і вузлів і збирання ракет.
Зобов’язати Комітет з реактивної техніки відібрати з відповідних міністерств і відрядити до Німеччини для вивчення і роботи з реактивного озброєння необхідну кількість фахівців різного профілю, маючи на увазі, що з метою отримання досвіду до кожного німецького фахівця повинні бути прикріплені радянські фахівці.
Передбачити питання про переведення конструкторських бюро та німецьких фахівців з Німеччини в СРСР до кінця 1946 року.
Доручити Міністерству збройних сил СРСР (т. Булганіну) внести до Ради Міністрів пропозиції про місце і будівництво Державного центрального полігону для реактивного озброєння.
Зобов’язати Міністра вищої освіти т. Кафтанова організувати у вищих навчальних закладах і університетах підготовку інженерів і наукових працівників з реактивної техніки, а також перепідготовку студентів старших курсів інших спеціальностей на спеціальність з реактивного озброєння, щоб забезпечити перший випуск фахівців з реактивного озброєння по вищих технічних навчальних закладах не менше 200 чоловік і по університетах не менше 100 осіб до кінця 1946 року.
Доручити Спеціальному комітету з реактивної техніки спільно з міністерством вищої освіти відібрати з науково-дослідних організацій міністерства вищої освіти України та інших міністерств 500 фахівців, перепідготувати їх і направити для роботи в міністерствах, які займаються реактивним озброєнням.
Вважати роботи з розвитку реактивної техніки найважливішим державним завданням і зобов’язати всі міністерства та організації виконувати завдання з реактивної техніки як першочергові.
Голова Ради Міністрів Союзу РСР Й. Сталін Керуючий справами Ради Міністрів Союзу
РСР Я. Чадаєв.
Швидке створення сучасних бойових балістичних ракет — носіїв атомних і термоядерних бомб — було необхідним кроком СРСР, єдиною альтернативою проти загроз вчорашніх союзників по антигітлерівській коаліції. Так, США мали численну авіацію, флот, військові бази, які оточували територію Радянського Союзу. У цій ситуації йому необхідно було створити в найкоротші терміни ракетну складову своїх Збройних сил, що і переслідувала ця постанова (тоді США не надавали особливої уваги розвитку цього виду озброєнь).
У країні відразу ж почалося формування широкої мережі науково-дослідних, проектно-конструкторських і дослідно-виробничих структур, у яких розгорнулися широкомасштабні роботи в галузі ракетної техніки. Першочерговим завданням радянських ракетників стало відтворення ракети «Фау-2» із застосуванням вітчизняних матеріалів і технологій. Відразу в НДІ-88 розпочалися роботи зі створення вітчизняної копії ракети «Фау-2» (головний конструктор — С.П. Корольов), що завершилися її виготовленням і запуском 10 жовтня 1948 р. з полігону Капустин Яр поблизу Сталінграда. Це була бойова балістична рідинна ракета Р-1.
Ракети Р-1 на стартовій позиції
Основні тактико-технічні характеристики ракети Р-1
Довжина — 14,6 м
Діаметр корпусу — 1,65 м
Стартова маса — 13,4 т
Швидкість — 1465 км / с
Дальність польоту — 270 км
Маса заряду — 785 кг.
РРД ракети працював на етиловому спирті й рідкому кисні, в ній використовувалися принципово нові матеріали і технології, вона мала автономну інерці- альну систему керування. 7 травня 1949 р. здійснено старт Р-1 з відокремлю- вальною бойовою частиною, 28 листопада 1950 р. її прийнято на озброєння. У вересні 1950 р. в НДІ-88 організовано Особливе конструкторське бюро (ОКБ- 1) на чолі з С.П. Корольовим [28, 29]. Незабаром у ньому створено ракету Р-2, також прототип «Фау-2». У ній недоліки, властиві Р-1, не було повністю усунуто, хоч збільшено дальність польоту й точність стрільби.
Слід також сказати, що в 1947—1951 рр. в радянському ракетному проекті брали участь і фахівці, вивезені з Німеччини, які допомагали в освоєнні німецького досвіду в роботі з ЖРД, але будь-якого істотного впливу на становлення в СРСР ракетної науки і техніки вони не справили.
Ракети Р-1 і Р-2, маючи незначну дальність і слабку ефективність, не могли бути стратегічною зброєю. Тому в ОКБ-1 було розроблено ракету Р-5, яка конструктивно і за техніко-тактич- ними характеристиками вирізнялася від своїх попередниць. Це була перша радянська бойова балістична ракета власного виробництва (її ескізний проект розроблено в жовтні 1951 р.). Р-5 була одноступінчастою ракетою з моноблочною головною частиною, масою 1350 кг, яка була меншою вдвічі порівняно з Р-1, а дальність польоту збільшено в 5 разів. Її модифікація — ракета Р-5М була також балістичною одноступінчастою, але з роздільною головною частиною. У лютому 1956 р. її запустили з ядерною боєголовкою, в червні прийняли на озброєння. Це була перша ракета середньої дальності з автономною і радіокорекційною системою керування.
Ракетний комплекс Р-5М,
Основні тактико-технічні характеристики ракети Р-5М
Довжина — 20,75 м
Діаметр корпусу — 1,65 м
Стартова маса — 29,1 т
Маса головної частини — 1,35 т
Максимальна дальність польоту — 1200 км
Точність стрільби (граничне відхилення) — 6 км.
Однак розглянуті бойові ракети мали істотні недоліки. Їх двигуни працювали на рідкому кисні — потужному окислювачі, який в поєднанні з ефективним паливом (наприклад, гас) давав можливість одержувати високі значення питомого імпульсу, але підготовка цих ракет до пуску з ЖРД, що використовують таке паливо, вкрай складна, тривала, зберігання їх із заправленими паливом баками було неможливим, що різко знижувало боєздатність ракети. Тому вже на початку 50-х років почали розглядати можливість створення РРД на висококиплячих компонентах палива, що дозволило б ракеті тривалий час перебувати в заправленому стані. Розробка такої ракети (Р-11) почалася в НДІ-88 в 1951 р. під керівництвом М.К. Янгеля, і в червні 1955 р. ракетний комплекс з Р-11 прийнято на озброєння. Його боєготовність порівняно з Р-1 підвищилася більш ніж удвічі. Незабаром розроблено модернізовану ракету Р-11М з ядерною головною частиною, на основі якої створено рухомий ракетний комплекс з самохідною пусковою установкою.
Ракетник комплекс з ракетою Р-11М
Основні тактико-технічні характеристики ракети Р-11М
Довжина — 10,5 м
Діаметр корпусу ракети — 0,88 м
Стартова маса — 5,4 т
Маса головної частини — 0,6 т
Максимальна дальність польоту — 1700 км
Точність стрільби — 6 км
Паливом в ракетах Р-11 і Р-11М було Т-1 (гас) і окислювач АК-20 (20% чотириокису азоту і 80% азотної кислоти), що давало можливість ракеті перебувати заправленою місяць.
Перехід на довгозбережуване паливо потребував підвищення якості використовуваних конструкційних матеріалів, зокрема їх стійкості в агресивному середовищі, забезпечення стабільності компонентів палива при тривалому перебуванні в баках ракети і багато іншого. Ракети мали автономну систему керування.
В подальшому розробкою бойових ракет на висококиплячих компонентах палива стало займатися ОКБ-586, створене 10 квітня 1954 р. у Дніпропетровську (тепер — КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля) [27, с. 312—316, 30]. Головним конструктором КБ призначено М.К. Янгеля, його заступником
С. Будника. Незабаром тут створено бойові ракети Р-12, Р-14 і Р-16, які виготовив Південний машинобудівний завод [31], зокрема першу Р-12 вже в 1957 р.
Наявність на бойовому посту ракет Р-5М і щойно створеної Р-12 стало підставою для організації в СРСР ракетних військ стратегічного призначення як основи ракетно-ядерного щита [32].
У 1954 р. в ОКБ-1 під керівництвом
П. Корольова почалася розробка бойової двоступінчастої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-7.
Ракета Р-7
Основні тактико-технічні характеристики ракети Р-7
Довжина — 31,4 м
Максимальний поперечний розмір — 11,2 м
Діаметр циліндричної частини центрального блоку — 3 м
Стартова маса — 283 т
Загальна маса палива — понад 250 т
Компоненти палива — гас Т-1 і рідкий кисень
Максимальна дальність польоту — 8000 км
Потужність ядерного заряду — 3 Мт
Точність стрільби — 10 км.
Система керування — комбінована, включала автономну систему керування і системи радіокерування дальністю польоту і напрямком, яка працювала в кінці активної ділянки, керуючи дальністю польоту і визначаючи координати цілі. 21 серпня 1957 р. проведено перший запуск ракети Р-7 [26]. Вона була першою в світі МБР і могла використовуватися як бойова, так і як ра- кета-носій (перший успішний запуск американської МБР «Атлас-1» проведено 17 грудня 1957 р.). Створення Р-7 і її успішний пуск був видатним досягненням радянської ракетної науки і техніки, що мав також велике науково-технічне і військово-політичне значення. Вона виводила на навколоземні орбіти перші штучні супутники Землі та міжпланетні станції до Місяця, Венери і Марса, які одержали дані, що збагатили наші уявлення про найближчі планети й далекий космос, космічні кораблі з космонавтами на борту (Ю.О. Гагарін 12 квітня 1961 р. на кораблі «Восток», зокрема перший штучний супутник Земля (4 жовтня 1957 р.), автоматичні космічні кораблі, а розроблялася ж вона безпосередньо як носій нової термоядерної бомби. Це був ривок Радянського Союзу в ракетно-космічній науці і техніці, завдяки якому він вийшов в її лідери, випередивши на якийсь час США.
Створення ракетно-ядерної зброї в розглядуваний період проходило на тлі складних військово-політичних процесів, в умовах ідеологічного протистояння СРСР і США з їх союзниками, що здобув назву холодної війни. Причина зрозуміла — відмінність в державних устроях цих країн, а також посиленні впливу Радянського Союзу в Європі і світі після Другої світової війни, зокрема контроль над східно-європейськими країнами, сприймалося вчорашніми союзниками по антигітлерівській коаліції як загрозу. Не влаштовували їх і результати Ялтинської конференції союзних держав (лютий 1945 р.), де визначено поділ світу на сфери впливу (поділ світу між країнами-перемож- цями, внаслідок чого політична карта світу зазнала істотних територіальних змін, зокрема встановлювалися нові границі в Європі).
Агресивний характер позиції і дій США і їх союзників „підігрівався” також тим, що в 1945 р. США були єдиною державою, яка мала атомні бомби, в ході війни з Японією вони вперше підірвали їх над японськими містами Хі- росімою і Нагасакі. Атомну зброю масового ураження США використовували для залякування і ядерного шантажу як загрози її застосування проти потенційного супротивника. Маючи стратегічну перевагу в галузі озброєння і монополію на ядерну зброю, американські військові навіть почали будувати плани превентивного удару по СРСР, що не могло не загострити відносини між двома великими державами.
5 березня 1946 р. У. Черчілль, виступаючи у Фултоні в США, висунув ідею створення військового союзу ан- гло-сакських країн для боротьби зі світовим комунізмом і тоталітаризмом. Зокрема, він сказав, «що нині Сполучені Штати Америки перебувають на вершині світової сили», яким протистоять два головних ворога — війна й тиранія… Єдиним інструментом, здатним у даний історичний момент відвернути війну і чинити опір тиранії є братерська асоціація англомовних народів. Це означає особливі стосунки між Британською співдружністю й імперією та Сполученими Штатами Америки». Фактично це була установка на війну на основі расової теорії. При цьому У. Черчилль назвав Радянський Союз причиною «міжнародних труднощів». І далі: «небезпека комунізму зростає скрізь, за винятком Британської співдружності й США».
Виступ У. Черчилля у Фултоні формалізував початок холодної війни. А президент США Р. Рейган навіть вважав, що з Фултівської промови народився сучасний Захід — з американським лідерством і політикою стримання комунізму. Ця генеральна лінія США у міжнародних відносинах зберіглася й дотепер.
В результаті короткострокове крихке повоєнне співробітництво між СРСР і США почало переходити в суперництво, конфронтацію — європейский континент розділила «залізна завіса». 4 квітня 1949 р. створено військово-політичний союз західних країн — НАТО, в який в жовтні 1954 р. увійшла і ФРН, на що СРСР прореагував підписанням у травні 1955 р. Варшавського договору, створивши тим самим військовий союз європейських соціалістичних держав і ставши на чолі його. Світ занурився в стан холодної війни.
У цей період СРСР першим створив термоядерну бомбу, ще більш руйнівну за атомну, а також бойові ракети (міжконтинентальні) для її доставки в будь-яку точку земної кулі. Раннє відставання СРСР від США в ракетно-ядерному озброєнні в результаті такого ривка було ліквідовано, що стало потрясінням для Заходу на чолі з США, але одночасно і призвело до чергового витка нарощування озброєнь, хоч воювати стало небезпечно для всіх [32]. У рамках протистояння СРСР і США між ними почалася ракетно-ядерна гонка, яка призводила до надмірних військових витрат, концентрації передових технологій у військово-промисловому комплексі, шалене змагання впливало на багато сторін життя обох країн, зловісно виглядала і мова цифр щодо накопичених бомб і військових витрат.
В.П.Горбулін, Ю.О. Храмов
Джерело: Історія ракетно-космічної науки і техніки України / ДУ «Інститут дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України». – К.: Фенікс, 2021. – 456 с. Відповідальний редактор — В.П.Горбулін, академік НАН України, перший віце-президент НАН України.
Хороший материал.