Конструкторському бюро «Південне» — 70 років!

70 років тому, 10 квітня 1954 року, створено Особливе конструкторське бюро (ОКБ-586). Нині це Державне підприємство «Конструкторське бюро „Південне“ ім. М. К. Янгеля» — одне з найвідоміших і визнаних у світі науково-конструкторських підприємств з розроблення ракетно-космічної техніки. Конструкторське бюро було утворене з метою створення для Збройних Сил СРСР стратегічних ракетних комплексів з балістичними ракетами. Воно діяло на чолі кооперації з організацій-розроблювачів ракетних систем і елементів ракетних комплексів.

Перше покоління бойових ракет

У 1951 році автотракторний завод, що будувався в Дніпропетровську, був переорієнтований на виробництво балістичних ракет. Йому надано назву «Завод № 586» і доручено випуск ракет Р-1, Р-2, Р-5.

У 1953 році Головний НДІ галузі (НДІ-88) направляє Головному конструктору конструкторського відділу заводу № 586 у Дніпропетровську В. С. Буднику матеріали НДР щодо ракети на висококиплячих компонентах палива. За оцінками НДІ-88 така ракета з головною частиною, спорядженою вибуховою речовиною на основі тротилу, могла мати дальність польоту, аналогічну ракеті Р-5. Ці матеріали були використані під час розроблення початкового ескізного проекту прототипу ракети Р-12.

Для реалізації проекту, 10 квітня 1954 року було ухвалене урядове рішення створити на базі конструкторського відділу заводу № 586 Особливе конструкторське бюро (ОКБ-586). Головним конструктором ОКБ-586 було призначено М. К. Янгеля, який і очолив подальше розроблення ракети Р-12.

Робота над першим поколінням ракет була найскладнішою і найвідповідальнішою. Молоде конструкторське бюро створювало проекти ракет, що не мали аналогів у світі, це був прорив у ракетній техніці, який зробив СРСР конкурентоспроможним у наростаючій «холодній війні».

Роботи велися інтенсивно, були залучені всі підрозділи КБ, завод і наукові інститути. 22 червня 1957 р. було проведено перший успішний пуск ракети за програмою льотно-конструкторських випробувань. Успіх першої розробки ОКБ-586 — ракета Р-12, підтвердив правильність обраного напрямку робіт.

Розпочалося розроблення ракети Р-14 з дальністю вдвічі більшою, ніж у ракети Р-12. Особливістю ракети було застосування нового палива НДМГ. Важливою якістю нової паливної пари було самозаймання компонентів. На ракеті Р-14 було вперше застосовано гіростабілізовану платформу для автономної інерціальної системи керування, що дозволила знизити інструментальні помилки системи керування й забезпечити більш високу точність стрільби. У червні 1960 р. було здійснено перший пуск за програмою льотно-конструкторських випробувань.

У серпні 1957 р. у СРСР відбувся перший у світі успішний пуск міжконтинентальної балістичної ракети. Це була міжконтинентальна балістична ракета (МБР) Р-7 розробки ОКБ-1 С. П. Корольова на паливних компонентах гас і рідкий кисень. Проте це не зменшило інтересу до робіт ОКБ-586, якому було доручено розробити проект МБР на висококиплячих компонентах палива тривалого зберігання. Такою ракетою стала Р-16.

Проект було розроблено у рекордні терміни. 24 жовтня 1960 р. проводилася підготовка до першого пуску ракети Р-16 за програмою льотно-конструкторських випробувань, яка завершилась катастрофою (у результаті схемної помилки в системі керування відбувся несанкціонований запуск двигунів II ступеня, що призвів до вибуху ракети на старті).

Були вжиті всі заходи щодо усунення недоліків. У лютому 1961 р. відбувся перший успішний пуск ракети Р-16. Надалі її, як і всі ракети першого покоління, було прийнято на озброєння.

Ракети першого покоління довели, що орієнтація на розроблення ракет на висококиплячих компонентах палива була правильною. Радянська армія одержала на озброєння три типи ракетних комплексів.

Друге покоління бойових ракет

Відпрацювання перших ракет ОКБ-586 показало можливість їх якісного вдосконалення. Тому ОКБ-586 наприкінці 50-х років вело роботи з модернізації всіх типів ракет першого покоління. Головною новою якістю в них стало ампулізоване виконання паливних ємностей і можливість перебування в заправленому стані до семи років.

У США створювали міжконтинентальну балістичну ракету «Титан-2» шахтного базування на висококиплячому паливі, здатну нести заряд великої потужності. На озброєнні радянської армії не було техніки подібної потужності, тому всі ракетні конструкторські бюро розпочали пророблення потужних ракет важкого й понад важкого класів.

ОКБ-586 було запропоновано проект ракети середнього класу, реалізований у комплексі Р-36 у балістичному й орбітальному варіантах ракет.

Однією із серйозних проблем, що виникла під час розроблення і відпрацювання ракети 8К67, було забезпечення високого ступеня герметичності паливної системи з метою виконання вимоги щодо семирічного зберігання в заправленому стані. Проблему було усунуто за допомогою ряду оригінальних конструктивних і технологічних рішень. Перший пуск ракети був здійснено 28 вересня 1963 р.

Паралельно велися роботи з розроблення ракети 8К69. Орбітальна ракета має унікальну властивість: оскільки дальність стрільби в неї не обмежена, вона може доставити до цілі бойовий заряд із двох напрямків: із фронту і з тилу. Така особливість ракети змушує ймовірного супротивника створювати протиракетну оборону на кордонах держави, що обороняється, із двох напрямків. Технічно ця властивість забезпечується специфічною схемою польоту орбітальної ракети за настильними траєкторіями, у тому числі за траєкторією штучного супутника Землі.

У грудні 1965 року були проведені перші пуски ракети за програмою льотно-конструкторських випробувань.

У серпні 1968 року було запущено ракету 8К67П — модифікацію міжконтинентальної балістичної ракети 8К67, характерною ознакою якої було оснащення її головною частиною, що розділяється, у складі 3-х бойових блоків. При цьому конструкція нової ракети дозволяла використовувати її в ракетному комплексі Р-36.

Розроблювачі другого покоління ракет ішли шляхом розвитку й удосконалення попередніх розробок: основні характеристики ракет були покращені в кілька разів.

Третє покоління бойових ракет

Наприкінці 60-х початку 70-х років відбувся якісний стрибок у створенні стратегічних ракетних комплексів. Зусиллями багатьох НДІ й КБ різних галузей промисловості були розроблені мініатюрні пристрої цифрової обчислювальної техніки, високоточні командні прилади систем керування і прицілювання, ядерні заряди з високими питомими характеристиками, більш досконалі рушійні установки, нові схеми зміцнення пускових установок, виконано великий обсяг теоретичних і експериментальних робіт у ракетодинаміці. Усе це стало основою для створення міжконтинентальних балістичних ракет третього покоління.

Перед розроблювачами було поставлено ряд завдань щодо збільшення бойової ефективності ракет:

• Підвищення ймовірності виживання ракетних комплексів у будь-яких умовах.
• Підвищення ймовірності ураження захищених об’єктів на території ймовірних супротивників.
• Збільшення періоду перебування ракетних комплексів у режимі автономії як у період загрози, так і після нанесення по них невражаючого удару.
• Скорочення часу поставлення ракети на бойове чергування, максимальна автоматизація процесів підготовки ракети до старту.
• Збільшення гарантійного строку експлуатації й міжрегламентного періоду експлуатації ракетного комплексу.

Однієї з особливостей третього покоління ракетної техніки стало застосування мінометного старту із транспортно-пускового контейнера. Ідею використання транспортно-пускового контейнера і мінометного старту довгий час виношували інженери КБ «Південне», таке конструкторське рішення вирішувало безліч проблем, пов’язаних з підготовкою ракети до пуску, і зокрема дозволило:

• Виключити необхідність в оголовку пускової установки завдяки розміщенню устаткування на транспортно-пусковому контейнері.
• Забезпечити повне використання обсягу пускової установки.
• Зменшити обсяг робіт персоналу на пусковій установці у зв’язку з перенесенням керування в командний пункт.
• Суттєво спростити конструкцію й зменшити внутрішній діаметр пускової установки за рахунок вилучення із шахти газовідвідних пристроїв.
• Збільшити стійкість пускової установки до вражаючих факторів ядерного вибуху.
• Поліпшити технічні показники також дозволило застосування цифрового обчислювального комплексу на базі бортової цифрової обчислювальної машини.

Таким чином, були створені ракетні комплекси Р-36М і Р-36М УТТХ із ракетами 15А14 і 15А18, оснащеними головними частинами, що розділяються, з 10 бойовими блоками, і МР-УР100 і МР-УР100 УТТХ із ракетами 15А15 і 15А16, оснащеними головними частинами, що розділяються, з 4 бойовими блоками.

У третьому поколінні ракет розробки КБ «Південне» втілені всі можливості науки й техніки того часу. Одним з досягнень стала успішна реалізація мінометного старту, що значно підвищило захищеність ракет.

Четверте покоління бойових ракет

Ракетні комплекси четвертого покоління створювалися як основа стратегічних ядерних сил для підтримки воєнно-стратегічного паритету на період 1990—2000 років і як базові для створення заходів протидії багатоешелонованій системі ПРО, що пропагувалася, з елементами космічного базування.

У створенні цих комплексів рівноправне становище займали як роботи з подальшого вдосконалювання ТТХ рідинних МБР, так і успішне завершення циклів багаторічних пошукових, експериментальних і дослідно-конструкторських розробок з твердопаливних МБР, що не поступаються за своїми характеристиками кращим світовим зразкам.

Основне завдання полягало в забезпеченні невразливості під час протистояння ракетам, що мають виключно високу точність стрільби. Це зумовило появу нових для вітчизняної практики напрямків:

• створення ракет, здатних стартувати безпосередньо в умовах впливу ядерного удару по позиційному району;
• створення твердопаливних ракет мобільного базування, живучість яких досягалася б за рахунок рухливості й невизначеності місцезнаходження.

Обидва ці напрямки були реалізовані в розроблених КБ «Південне» ракетних комплексах Р-36М2 і РТ-23 УТТХ і ракетах 15А18М, 15Ж60, 15Ж61.

Ракетний комплекс Р-36М2 з багатоцільовою міжконтинентальною ракетою важкого класу 15А18М було призначено для ураження всіх видів цілей, захищених сучасними засобами ПРО, у будь-яких умовах бойового застосування, у тому числі багаторазовому ядерному впливі по позиційному району.

За результатами проектно-конструкторських і експериментальних робіт у комбінації з можливостями промисловості, що зросли, в частині виробництва надійної й стійкої елементної бази, високоенергетичних сумішевих твердих палив, конструкційних, ерозійностійких і теплозахисних матеріалів було створено ракетний комплекс РТ-23 УТТХ (15ПО60) та бойовий залізничний ракетний комплекс РТ-23 УТТХ (15П961), що не має аналогів у світовому ракетобудуванні.

З розпадом СРСР роботи зі створення ракетних комплексів стратегічного призначення були припинені.

ххх

Після набуття Україною незалежності КБ шукало собі клієнтів у ракотобудівній галузі. Підприємство вийшло на міжнародний ринок пускових послуг — ракету-носій «Зеніт» запускали по програмі «Морський старт» з екваторіальної зони океану і «Наземний старт» ‒ з казахстанського космодрому Байконур.

Конструкторське бюро здійснює оновлення своєї науково-технічної бази за гроші зароблені у рамках комерційних міжнародних контрактах — в 2018 році на базу КБ було введено в експлуатацію новий обчислювальний центр, 3д принтер по металу та пластику, на яких виготовляються деталі для космічних апаратів, також будується цех випробувань і збірки космічних апаратів.

Після припинення співпраці із Росією у 2014 році, КБ “Південне” співпрацює із НАСА, національним управлінням з аеронавтики Сполучених Штатів Америки. КБ Південне для американського замовника розробило основну конструкцію першого ступеня ракетоносія Антарес. Основна конструкція виробляється тут у місті Дніпрі. Спеціалісти КБ Південне обеспечують підтримку пускових операцій ракети Антарес. Ракета Антарес здійсює доставку грузів на Міжнародну Космічну Станцію.

Київська організація ветеранів Ракетних та космічних військ приєднується до вітань і бажає колективу КБ «Південне» сил та нових звершень!