6 квітня 1945 року народився Едуард Іванович Кузнєцов — ветеран ракетно-космічної галузі, який стояв біля витоків створення Державного космічного агентства України (ДКАУ), беззмінний заступник чотирьох Генеральних директорів НКАУ, голова Громадської ради при ДКАУ, перший віце-президент Аерокосмічного товариства України.
Народився Е.І. Кузнєцов 6 квітня 1945-му році в Білорусії, в м. Рогачові.
Закінчив в 1963-му році Снятинську середню школу в Івано-Франківській області. В 1964-1967 роках служив у Радянській армії. В 1971 році закінчив Чернівецький державний університет за спеціальністю фізик-оптик.
У 1970-80 роках працював на комсомольській і партійній роботі.
Після створення в 1992-му році Національного космічного агентства України, Едуард Іванович Кузнєцов за пропозицією Генерального директора НКАУ Володимира Павловича Горбуліна включився в процес формування космічного відомства країни і Першої космічної програми України.
З вересня 1992 року по липень 1995-го Е.І. Кузнєцов стрімко пройшов посади головного спеціаліста, помічника гендиректора і начальника управління справами. З липня 1995 року по квітень 2010 року – заступник Генерального директора НКАУ. З 2010 р. – радник Генерального директора НКАУ, з 2011 р. по т. ч. – радник Голови ДКАУ. З 2019 р. – голова Громадської ради ДКАУ.
З ім’ям Кузнєцова пов’язані: формування космічного відомства країни і галузі, підготовка польоту в космос першого космонавта України Леоніда Каденюка, заключення перших міжнародних контрактів за проектами «Морський старт» і «Дніпро», успішне проходження через парламент космічних програм і законодавчих актів, участь України в світових авіакосмічних салонах і форумах, проведення міжнародних переговорів на найвищих рівнях, підписання двосторонніх документів про співпрацю з провідними космічними країнами і міжнародними організаціями, проведення масштабних заходів з молоддю і ветеранами, спілкування з журналістами і громадськістю.
Володіючи видатними організаторськими здібностями і даром людського спілкування, Е.І. Кузнєцов здатний примирити непримиренних опонентів, знайти спонсорів для неймовірного проекту, підтримати у важкій ситуації колегу – залишаючись при цьому простою і доступною Людиною.
Презентація книги “Український космос”. 08.10.2009. Київ, Укрінформ.
12.04.2013. Київ, ДКА
Зустріч з Е.І.Кузнєцовим у Чернівецькому ліцеї №14. 19 травня 2023 р.
Творча зустріч з Е.І.Кузнєцовим в науково-технічній бібліотеці НТУУ «Київський політехнічний інcтитут імені Ігоря Сікорського». 9 лютого 2023 р.
ххх
В 2020 році у великому інтерв’ю виданню Mind Е.І.Кузнецов розповів про успіхи та невдачі вітчизняної космічної галузі, про міжнародний лобізм й інтриги, що призводять до великих втрат навіть країни. На міжнародному космічному ринку конкуренція посилюється, тому галузь потребує не лише талановитих інженерів, а й досвідчених політичних гравців, здатних захистити державні інтереси. Більшість думок висловлених в інтерв`ю актуальні і сьогодні.
Україна на міжнародному космічному ринку
– Едуарде Івановичу, з чого починався розвиток космосу в незалежній Україні?
– З Національного космічного агентства, яке було створене 29 лютого 1992 року. Леонід Макарович Кравчук, перший президент України, підписав указ через три місяці після референдуму про незалежність (1 грудня 1991 року. – Mind).
Україна була потужною космічною державою ще за радянських часів. Близько 300 наших підприємств працювали на ракетно-космічну галузь СРСР. Була хороша виробнича база, технологічні напрацювання, розгалужена кооперація у створенні космічної техніки, найкваліфікованіші кадри: з 200 000 людей понад 50% мали вищу освіту.
До початку 1990-х років підприємства в Дніпропетровську випускали близько 100 ракет-носіїв (РН), цивільних і військових. Було вироблено і запущено близько 400 супутників української розробки.
Втратити такий потенціал було б неправильним. Космічне агентство створювалося для управління, координації та вироблення космічної політики України, розвитку галузі в нових умовах, бо космічна діяльність є основою технічного й інноваційного прогресу. У 2010 році відомство перейменували на Державне космічне агентство.
– Що містила в собі перша Космічна програма?
– Перша Космічна програма була затверджена в травні 1993 року і охоплювала період до 1998 року. Я і зараз дивуюся, як далеко ми тоді дивилися – деякі пункти залишаються актуальними і сьогодні.
У 1993 році ми писали про необхідність польоту космонавта незалежної України на одному з космічних кораблів Росії або США; про створення та запуск першого супутника під юрисдикцією України «СІЧ-1», телекомунікаційного супутника «Либідь»; про проекти, пов’язані з вивченням Марса і Місяця. Планували створення гіперзвукового авіаційно-космічного апарату, розглядали можливості незалежного старту космічних кораблів – проекти «Оріль», «Світязь», створення наземної системи управління космічними апаратами.
Ми розуміли, що Україна обмежена фінансово, тому потрібно наголошувати на участі підприємств ракетно-космічної галузі в міжнародних проектах, щоб зайняти свою нішу і заробляти гроші на ринку. Ми увійшли в декілька проектів і досі відчуваємо себе там комфортно.
– Які ексклюзивні послуги ми запропонували для участі в міжнародних проектах?
– Ми мали хороший заділ: літаючі ракети-носії «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2» і його модифікації. Деякі з них просто унікальні: «Циклон-2» літав 120 разів без жодної аварії; «Циклон-3» на 110 польотів мав тільки 2–3 аварії, це близько 2%. Надійність пусків українських ракет становила 97–98%, тоді як у світі – близько 93%.
Це дозволило нам увійти в міжнародні проекти зі створення ракетно-космічної техніки. У США це ракета-носій «Антарес», перша ступінь робиться в Україні. У Європі – ракета-носій «Вега», там стоїть український двигун, вже було запущено 11 ракет. Наші фахівці котируються у світі, у нас є замовлення.
Донедавна ми забезпечували системи управління для РН «Союз» (265 комплектів), «Протон» (180 комплектів), «Рокот» (28 комплектів). Було виготовлено і поставлено 138 систем орбітальної орієнтації і стикування «Курс».
Загалом за роки незалежності ми організували 165 пусків наших ракет, які літали з шести космодромів світу, зокрема, з Байконуру, Куру, Плесецька, платформи «Морський старт» на екваторі. Вони вивели на орбіти 380 космічних апаратів на замовлення 25 країн світу. Але були у нас і неприємні історії, конкуренція на міжнародному космічному ринку дуже жорстка.
Політ першого космонавта України
– Почнемо з хорошого. Як вдалося організувати політ українського космонавта?
– Одне з найгучніших досягнень – політ першого космонавта України Леоніда Каденюка. Проект був добре підготовлений, профінансований і реалізований. Сьогодні пілотовані пуски здійснюють три країни – РФ, США і Китай, а в 1990-х їх було лише дві – РФ і США. Швидше вдалося домовитися із США. Ймовірно тому, що саме тоді був підписаний Будапештський меморандум, Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу, і нам пішли назустріч.
Під час обговорення польоту Леонід Кучма і Білл Клінтон домовилися, що наш космонавт виконає реальну роботу на орбіті. Ми запропонували кілька проектів, але американці обрали космічну ботаніку – розвиток рослин в умовах мікрогравітації.
Ще з радянських часів Україна мала хороший досвід у проведенні наукових досліджень у галузі космічної ботаніки та біології. Цим займалася, зокрема, наша відома вчена академік Єлизавета Львівна Курдюм. Інститут ботаніки України вирішив продовжити її дослідження. І розробив 10 експериментів, які мав здійснити наш космонавт.
– Ми щось платили США за цей політ?
– Ні. Україна розрахувалася результатами наукових експериментів. Були певні витрати на утримання наших космонавтів, підготовлення експериментів, доставлення обладнання. Але це не ті гроші, які нам довелося б заплатити за сам політ наших космонавтів.
– Ви кажете «наших космонавтів»… Каденюк не один претендував на політ?
– Коли принципових домовленостей було досягнуто, ми оголосили конкурс. У ньому взяли участь 34 людини, переміг Леонід Костянтинович Каденюк. Він – льотчик-випробувач, пройшов хорошу підготовку ще в Союзі, на його рахунку були випробувальні польоти на 54 типах літаків, готувався бути командиром екіпажу «Бурана» – радянського космічного корабля багаторазового використання. Хотілося, щоб український космонавт був кваліфікованим фахівцем і його робота не викликала жодних сумнівів і пересудів.
Леонід Каденюк за роботою. Фото: DR
Але через те, що для України це був унікальний проект, і мало що могло трапитися, я вирішив підстрахуватися і домовився з керівництвом NASA, щоб був дублер. У американців практики дублерів немає, там є загін космонавтів, їх готують і відразу ж відправляють на орбіту. Але нам пішли назустріч, другим претендентом на політ ми вибрали В’ячеслава Мейтарчана.
– Я чула, що в нас був мінізагін космонавтів, які готувалися до польоту.
– Ми припускали, що в майбутньому в нас може бути і жінка-космонавт, тому вмовили американців подивитися ще одну пару – Надію Адамчук та Ярослава Пустового. Обидві пари кандидатів у космонавти пройшли місячне стажування в науковому центрі в Х’юстоні й на космодромі ім. Кеннеді у Флориді.
Після стажування складали складне тестування, але всі показали високі результати. Комісія США виставляла низку оцінок за своєю методикою, і винесла рішення: з першої групи летить Леонід Каденюк, з другої – Ярослав Пустовий. У результаті Пустовий і став дублером Каденюка.
Вони пройшли стажування в нашому Інституті ботаніки: вивчали методики, садили рослини, проводили запилення, адже на орбіті вже не вчитимешся. Потім на сім місяців вирушили до Флориди для передпольотної підготовки і знайомства з екіпажем. У космос полетів Леонід Каденюк 19 грудня 1997 року в шатлі «Колумбія».
– Чому українські космонавти більше не літали в космос?
– Для цього треба входити в певні програми, щоб зацікавити компанії, які займаються космосом і пілотованою космонавтикою. Ми намагалися домовитися з російськими колегами і запустити нашого космонавта на тривалий період. Бо Каденюк літав лише на 16 днів, це звичайний термін роботи шатлів на орбіті.
Але росіяни виставили дуже високі ціни – $130 млн за шість місяців. Тривалість польоту відбивається на його вартості: на орбіті космонавта треба годувати, одягати. На кожного члена екіпажу – відправляти свій вантажний корабель з устаткуванням, харчуванням, водою. Коли Ілон Маск каже, що відправить у космос за $50 млн, це політ на три дні. Якщо йдеться про триваліший політ, то буде і $60 млн, і $70 млн, і більше.
Українські супутники
– Як розвивалася програма створення українського супутникового угрупування?
– Починалася непогано. Я запропонував майбутню систему супутників назвати «СІЧ», скорочено від «Слава і Честь», а майбутній супутник зв’язку – «Либідь», на ім’я засновниці Києва. Це цікава і красива назва. Пізніше американці повторили її, створили свої «Либіді» – кораблі Sygnus.
Супутник «СІЧ-1»
Запуск нашого першого космічного апарату «СІЧ-1» був профінансований і запущений на ракеті «Циклон-3» у 1995 році. Ми запросили чилійців приєднатися, вони зробили свій мікросупутник і скористалися нашим стартом.
Раніше ми робили супутники для Індії, а в період незалежності створили супутник для Єгипту – «Єгиптсат-1». Успішно запустили його, побудували станцію управління в Олександрії і навчили єгиптян, які й керували ним два роки. Потім супутник відпрацював гарантійний термін і закінчив свою діяльність. Загалом за роки незалежності було запущено 28 наших космічних апаратів.
А ось на створення телекомунікаційного супутника «Либідь» і його запуск Україна грошей так і не знайшла, що є величезною стратегічною помилкою держави.
– Україна за часів СРСР створила 400 супутників, невже не було супутників зв’язку?
– У Радянському Союзі була певна спеціалізація, і супутники зв’язку розробляли і будували тільки в Росії, тому в Україні таких технологій немає. Ми вміємо робити супутники дистанційного зондування землі (СДЗЗ), або супутники-розвідники, яких ми зробили шість штук ще для СРСР.
Фінансування на супутник зв’язку «Либідь» ми запланували, щоб розробити технологію. Якби в 1993 році гроші виділили, то за рік-два ми б впоралися, і в 1997-му запустили б власний супутник.
Це національні інтереси у сфері безпеки: армія, СБУ, банки, низка заводів і наукових установ повинні користуватися своїм супутником і мати закриті канали зв’язку. Зараз ми змушені користуватися чужими супутниками, тобто доступ до секретної інформації фактично відкритий.
– І ми втратили ще один міжнародний ринок?
– У 1997-му ми б встигли одними з перших вийти на внутрішній і міжнародний ринки послуг супутників зв’язку. Тоді ще не було такої насиченості цього ринку апаратами інших країн.
А потім багато країн, навіть не космічні, швидко зорієнтувалися, вклали гроші в створення супутників зв’язку, запустили їх і вийшли на міжнародний ринок з пропозицією своїх транспондерів для передавання телевізійних програм, інтернету, спецзв’язку.
Ми ж втратили час, гроші, супутник. Наші телеканали щорічно сплачують $20–25 млн за оренду транспондерів на чужих супутниках. Ми підтримуємо космічну галузь інших країн, але не свою.
– А які супутники ми вміємо робити добре? Чи працюють ще наші, запущені раніше, 28 супутників?
– Спостереження з космосу ведеться супутниками дистанційного зондування Землі, саме їх ми створювали і запускали за радянських часів і в роки незалежності.
Усі супутники мають свою тривалість життя. Наприклад, супутники ДЗЗ знаходяться на низьких і середніх орбітах, 300–500 км, через що поступово опускаються. Їх робота триває до п’яти років, і все, що ми запускали раніше, вже відпрацювало свій термін і вийшло з ладу. Наших супутників на орбіті немає.
Більш тривалий термін роботи мають телекомунікаційні супутники, вони знаходяться на геостаціонарній орбіті – 36 000 км від Землі, і обертаються з однаковою швидкістю з Землею.
Є нова технологія, що подовжує життя таких апаратів на 1–2 роки. Супутники-заправники підлітають і забезпечують їх додатковим паливом, потім, у зазначений час, включаються двигуни і трохи піднімають супутник зв’язку або підтримують його орбіту. Ми володіємо такими технологіями, але немає замовлень.
– Навіщо державі супутники дистанційного зондування Землі?
– Міністерству екології важливо знати, як у нас змінюється клімат, екологія, йде вирубка лісів, забруднюється Дніпро. Міністерство надзвичайних ситуацій має бачити, де йдуть паводки, розпалюються пожежі. Агрокомплексу важливо розуміти врожайність земель, створити нормальний земельний кадастр. МВС могло б бачити, де вирощуються наркотичні рослини, здійснювати контроль кордону. А сучасна армія не може діяти без космічного зв’язку, розвідданих та іншої інформації.
Супутник «СІЧ-1» Космічне агентство зробило за свої гроші. Ми тоді урізали деякі інші програми і направили ці кошти на проект. Але цільового замовлення як не було, так і немає, і, боюся, найближчим часом не буде. Хоча держава повинна формувати замовлення від різних міністерств і передавати їх Космічному агентству. Сьогодні уряд не може здійснювати повноцінний контроль над економікою, і це ще одна велика помилка в космічній політиці нашої країни.
Перший провал
– Коли Україна вперше зіткнулася з жорсткою конкуренцією на ринку пускових послуг?
– У середині 1990-х років, коли активно розвивалася мобільна телефонія. Низка зарубіжних телефонних компаній об’єдналися і вирішили організувати запуск 48 супутників зв’язку, програма називалася GlobalStar. Ми заявили на тендер ракету-носій «Зеніт-2», і виграли три пуски.
«Зеніт» може за один раз вивести на орбіту до 12 супутників. Тобто три пуски, і практично сузір’я супутників було б сформовано.
Ми на той час були наївні й не думали, що наші конкуренти ні на що не зважатимуть заради отримання власної вигоди. Це був 1998 рік, ракету запускали з Байконуру. Сам пуск пройшов нормально, але ракета зазнала аварії вже в повітрі, загинули 12 супутників.
Ракета і супутники були застраховані, організатори повернули свої гроші, але аварія вибила нас з проекту. Я впевнений на 99%, що вона була підлаштована спеціально, щоб вивести нашу ракету з участі в запусках.
– До кого перейшли замовлення?
– Росія, Китай і США розділили запуски 36 апаратів, їхні компанії отримали по 2–4 пуску і додаткові гроші. Замість трьох наших було 10 пусків інших країн, а ми б збили ціни. Після такого удару ми дійшли висновку, що на ринку запусків конкуренція дуже жорстка, зла і призводить до великих втрат.
– Кластерні пуски супутників першим запропонував не Ілон Маск, їх повинна була зробити Україна…
– Фактично ми і відкрили еру кластерних пусків. На початку 2014 року наша ракета-носій «Дніпро» здійснила перший такий пуск: на орбіту було виведено 33 космічних апарати на замовлення 10 країн. Ми вивели наш перший наносупутник «Політан-1» (PolyITAN-1), який виготовила Київська політехніка, і взяли замовлення ще на 32 апарати.
Наносупутник PolyITAN-1
Ракета-носій «Дніпро» була перероблена зі стратегічної військової ракети СС-18 («Сатана»), яка вироблялася в Україні й була на озброєнні в Україні та Росії. Ракети підлягали утилізації, але ми запропонували американцям інноваційний підхід: зробили конверсію, і замість боєголовок поставили супутники. Ракета запускається в космос, виводить супутники на орбіту і там самознищується. На «Дніпрі» було зроблено 22 пуски, виведено близько 70 апаратів, замовниками виступили 23 країни. Дуже ефективно і дешево працювала ця конверсійна ракета.
Старт РН «Дніпро»
– Європа пропонувала офіційне співробітництво нашим космічним підприємствам?
– У середині 2000-х років Єврокомісія запропонувала і профінансувала проект «Твіннінг»: «Прискорення українсько-європейського співробітництва в космічній сфері». Брали участь Україна, Франція та Німеччина. За час дії проекту (2008–2010 роки) у нас побувало більше 40 фахівців з Європи, і стільки ж наших фахівців відвідало європейські країни.
Ми змогли встановити контакти з багатьма підприємствами і організаціями, влитися в цілу низку європейських космічних проектів. Наші галузеві підприємства отримали фінансування від Європейського космічного агентства (ЄКА).
Єврокомісія виділяє гроші на проекти тільки представникам Євросоюзу, але єврочиновники самі порадили: ви працюйте з поляками, угорцями, чехами, вони отримуватимуть гроші від ЄКА і ділитимуться з вами на умовах субпідряду. Ми створили робочу групу «Україна – ЄС», яка координувала співробітництво. У 2010 році проект «Твіннінг» був визнаний кращим проектом в Україні, а мене нагородили орденом Франції «За заслуги».
Про фініш «Морського старту»
– Хто прийняв рішення про банкрутство міжнародного проєкту «Морський старт»?
– «Морський старт», або Sea Launch – приклад першого приватного міжнародного підприємства в космічній сфері для надання пускових послуг. Унікальний проєкт ХХІ століття, в якому брали участь чотири країни. Україна і Росія готували ракету-носій «Зеніт-3SL», доопрацювання здебільшого було за Україною. Норвегія – морську стартову платформу «Одіссей», американська Boeing займалася маркетингом і доопрацюванням обтічника, під яким розміщувалися космічні апарати, що виводилися на орбіту.
Головним напрямком був, звичайно, маркетинг. За підрахунками економістів, проєкт набував прибутковості при здійсненні не менше восьми пусків на рік. Але досягти такої кількості жодного разу не вдалося. Найкращий показник був у 2006 році – шість пусків.
Підприємству було складно покривати витрати на доставку ракети-носія, стартової платформи та корабля управління в точку старту на екваторі (поблизу острова Різдва). І з боку США було прийнято рішення про банкрутство підприємства.
– Партнерів з цього проєкту бентежила лише його вартість?
– Проєкт став серйозним конкурентом для ракет-носіїв з інших країн, які надавали пускові послуги. «Зеніту», що працює на екологічно чистому паливі, мав ще одну беззаперечну перевагу: він міг вивести космічний апарат на висоту 36 000 км в «точку стояння» з точністю до 180 м і менше. Інші РН доставляють супутники з помилкою в 5-7 км, і потім ці апарати доводиться дотягувати до потрібного місця встановленими на них двигунами, використовуючи паливо, якого і без того небагато. «Точка стояння» – це відносне поняття, супутник все одно летить зі швидкістю 8 км/с, тобто з першою космічною швидкістю. У 2008 році, після 36 пусків, Sea Launch був визнаний «Проривним проєктом» на Міжнародному астронавтичному конгресі в Південній Кореї. В Україні фахівці отримали державні премії в галузі науки і технологій. Подібне визнання показало, що проєкт має успіх. Але в ньому не були зацікавлені інші компанії, які також надавали пускові послуги. Отже проєкт був згорнутий, а замовлення на пускові послуги «Морського старту» перейшли на інші носії.
– Чим закінчився цей проєкт для України?
– Кепсько… Зараз тривають судові тяжби. Свого часу СП набрало багато кредитів, і оплата за ними розкладена на всіх учасників. Наші юристи намагаються оскаржити претензії, тому що до невдалого маркетингу та сумних результатів проєкту Україна не має відношення. Але це не береться до уваги. Сума чимала, на жаль. Свого часу я говорив нашим представникам у правлінні Sea Launch, керівникам КБ «Південне» і «Південмашу», що треба виходити з засновників спільного проєкту. Ми виробляємо найкращий у світі виріб, давайте його продавати, а всім іншим нехай займаються інші компанії. Але тоді наших директорів не вдалося переконати.
– Залишки технологічного обладнання знаходяться в РФ. Чи буде продовження проєкту?
– Сумніваюся. По-перше, це вимагає кваліфікованого маркетингу на світовому ринку космічних послуг, куди Росію навряд чи пустять; а по-друге – серйозних фінансових вливань. Сьогодні у Росії є низка інших проблемних проєктів у космічній сфері: космодром «Східний» ніяк не добудують, ракета «Ангара» ніяк не може нормально злетіти. Грошей на все не вистачає, і думати про суто російський «Морський старт» їм зараз не на часі.
– Україна ще бачить себе в цьому проєкті?
– У цьому проєкті вже нас не бачать, для нього готується інша ракета – «Союз». Але чи вийде у росіян? Там необхідна серйозна перебудова стартового столу на платформі, заміна великої кількості допоміжного обладнання на стартовому майданчику. Все, що було створено під «Зеніт», треба демонтувати і зробити заново для «Союзу». Шкурка вичинки навряд чи вартує.
У масштабах планети проєкт був унікальний. Шкода, що він закрився. Перемогли приватні, більш примітивні і корисливі інтереси інших країн. Це капіталізм.
Про втрату проєкту в Бразилії
– Як виник проєкт космодрому Алькантара?
– Україна на своїй території не може побудувати космодром, бо не має необхідних умов. Але ми шукали варіанти запуску наших ракет у співпраці з іншими країнами. У 1995 році готувався візит президента Леоніда Кучми до Бразилії, і робоча група з його підготовки, куди включили і мене, заздалегідь вирушила до Латинської Америки. Ми проїхали Чилі, Аргентину, Бразилію, і за допомогою співробітників нашого посольства знайшли підходяще місце в Бразилії. Я виступав у Міністерстві науки і технологій цієї країни, у відділі, який займався космосом, щоб переконати їх у необхідності будівництва космодрому.
Показав знімки з нашого супутника «СІЧ-1», де відображена несанкціонована вирубка джунглів. Бразильські чиновники були шоковані – і погодилися, що їм необхідно мати свій супутник і космодром. Тоді й Бразилія зможе стати космічною державою.
Ці пропозиції ми внесли до програми візиту Кучми, і після спілкування на вищому рівні було укладено угоду про будівництво космодрому для нашої ракети «Циклон-4».
– Що завадило реалізувати проєкт?
– Для його реалізації було створено бінаціональне СП України та Бразилії «Алькантара Циклон – Спейс», відведено землю, розпочато будівництво. Але, несподівано для деяких, Бразилія вийшла з проєкту. Я ж припускав, що таке може статися, писав відповідні статті в бразильську пресу, на моєму боці було Міністерство науки і технологій. Наше питання вирішувалося дуже повільно, а в космосі все треба робити дуже швидко. Будівництво наземного комплексу залежало від Бразилії. І поки ми з великими потугами будували, з’явилося об’єднання країн БРІКС – Бразилія, Росія, Індія, Китай. Потім вже приєдналася ПАР. Мені натякали, що в процесі створення БРІКС із Бразилією проводилася відповідна робота, мовляв, навіщо ви будуєте космодром з Україною, якщо є Росія – велика космічна держава, і Китай, ми вам все побудуємо і запустимо. Бразилія послухала і відмовилася від нашого спільного проєкту.
– Чим закінчилася інтрига?
– Великим фіаско бразильського керівництва. Тому що космодрому там досі нема і не буде. Китайці тільки запустили для бразильців два супутника зв’язку за їхні ж гроші. Створення БРІКС поховало плани і України, і Бразилії. Проєкт був зруйнований через недобросовісну конкуренцію між країнами, тому я повторюю постійно: на космічному ринку поважають лише сильних, сміливих і розумних.
Про приватні компанії в космосі
– Сміливих і розумних, як Ілон Маск і компанія SpaceX? Як ви ставитеся до роботи приватних компаній у сфері космосу?
– США – країна зі славною історією розвитку космічної галузі, ми уважно стежимо за нею. Але там економіка вибудована по-іншому. І коли ми вихоплюємо окремі елементи і намагаємося їх запровадити у себе, то часто отримуємо негативний ефект.
Компанія SpaceX лише формально приватна. А по факту – як ніхто державна, тому що Ілон Маск живе на гроші NASA і майже всі замовлення отримує звідти. За останні п’ять років сума склала $10 млрд. При підготовці Crew Dragon він отримав $2,6 млрд, у 2020 році отримав $1 млрд вже від ВВС США. Так можна жити, поєднуючи статус приватного підприємства та фінансову підтримку від NASA.
У США налічується 534 приватних підприємства, які займаються космічною сферою. Більшість із них чекає грошей від держави, але менше 20% отримують їх від NASA на реалізацію якихось маленьких проєктів. Іншим доводиться шукати гранти в різних приватних фондах. У США дуже розвинені приватні фонди, і, якби наші олігархи «скинулися», то приватний космос в Україні теж запрацював би. Але олігархи мають інше розуміння держави, у них на першому місці свої особисті інтереси.
ДКАУ, з причини відсутності космічної програми, не може фінансувати державні підприємства та програми, і паралельно підтримувати приватні компанії.
– Сьогодні багато говорять про інвестиції з-за кордону, таке можливо в принципі?
– Не пригадаю таких прикладів. Космічна діяльність – дуже складна, там непрості технічні рішення, багато інновацій, засекречені технології, тому і ризики дуже великі. На міжнародному космічному ринку будуть присутні лише країни, що мають унікальні ракети, космічні апарати, які можна продати.
Заяви деяких наших «знавців» про можливість іноземних інвестицій у космічну галузь – це нездійсненні фантазії. Ніхто не інвестуватиме в свого суперника. Розраховувати можна лише на вітчизняного інвестора, але спочатку його потрібно виростити і виховати.
– Тобто жодних варіантів?
– Ніхто в нашу ракету інвестувати не буде, тому що, оплачуючи ракету нам, партнер втрачає свою.
На початку 2000-х років Ілон Маск приїжджав до Москви з «валізою грошей» і хотів купити три наші конверсійні ракети «Дніпро». Він просто не знав, куди їхати. Хоча, ми б теж не продали. По-перше, це бойова ракета з потужними двигунами, а в світі діє система нерозповсюдження ракетних технологій. По-друге, ну хто такий був Маск на початку 2000-х?
От якби він запропонував гроші за розробку нових апаратів, тоді, можливо, з ним би розмовляли. Але таких пропозицій він не робив. Компанії краще вкрадуть п’ять конструкторів й інженерів та доправлять їх до США або іншої країни, щоби вони там розробляли нові космічні системи. Це дешевше, ніж вкладати гроші в розробку нових виробів в Україні.
– Кажуть, Маск удосконалив наші вже відомі технології, просто зробив їх дешевшими?
– Так, це ідея повернення на Землю першого ступеню ракети після запуску, щоб потім його використовувати повторно. Коли ступінь повертається і приземлюється на майданчик, виглядає дуже красиво. Але для наступного пуску йього треба готувати: перевірити, все перебрати, почистити, щось замінити. З кожним пуском надійність таких ступенів зменшуватиметься. Роботи з виготовлення нового ступеню й з підготовки використаного відрізняються на 30%, всього-на-всього.
Сама ідея повернення ступеню – наша, українська, причому стара, часів СРСР. Тоді був створений космічний корабель багаторазового використання «Буран» і космічна система його виведення на орбіту – «Енергія». У ній, як прискорювачі, з двох сторін були встановлені чотири перші ступеня від РН «Зеніт».
За програмою випробувальних пусків, перші ступені мали відділятися і приземлятися на спеціальні майданчики. Систему повернення цих бустерів вже тоді було придумано і розроблено. Нам не дали реалізувати всю програму, «Буран» літав лише одного разу в 1988 році. Якраз цим кораблем і мав керувати Леонід Каденюк, але програму було закрито.
Про перспективи української космонавтики
– Держава виділяє гроші на космічну галузь?
– Космічні програми фінансуються незадовільно. Ми плануємо бюджет в середньому на 80 млн грн на рік, а насправді отримуємо не більше 30%. Три останні роки космічна галузь практично взагалі не фінансується. Нам стає дедалі складніше працювати. Якщо в перших чотирьох програмах ми здійснювали як запуски ракет-носіїв, так і супутників, то в період п’ятої програми, 2013-2017 років, за участю України було запущено лише 27 ракет-носіїв, а космічних апаратів вже не було. Ті ж супутники на сьогодні вже не настільки дорогі, як 10 років тому, йде мініатюаризація апаратів. Але вони все одно вимагають вкладень. Держава – кращий інвестор, вона повинна бути ініціатором і замовником космічних проєктів, має тримати космічну галузь у своїх руках.
– КБ «Південне» робить супутники…
– КБ «Південне» в 2017 році власним коштом зробило для України новий супутник, з новими технологіями, його планувалося запустити в 2018 році. Ми тоді вмовили Кабінет міністрів виділити на космічну програму 889 млн грн, з яких 800 млн грн скерувати на доопрацювання ракети і запуск нашого супутника. Але бюджетний комітет Верховної Ради «зрізав» 800 млн грн, залишивши нам лише 89 млн. За ці гроші ніде не замовиш пускову послугу. Супутник лежить у КБ «Південне» і чекає кращих часів.
– В якому стані зараз знаходиться наша космонавтика, чого чекати від наступної космічної програми?
– Роботу над VI космічною програмою України (2018-2022 роки) розпочато ще в 2017 році, й вона досі триває. Крім того, за останні 10 років змінилося шість керівників Космічного агентства, і майже всі вони працювали менше року. Тільки Павло Дегтяренко протримався 2,5 року. Зміна керівників, відсутність космічної програми та фінансування тих проєктів, які були закладені раніше, створює невтішну картину для космічної галузі країни.
Ситуація не вносить стабільність і в стосунки нашого Агентства з закордонними партнерами, з Європейським космічним агентством або NASA. Іноді мені, на особистому рівні, вдається підтримувати якісь контакти, але це все пролонгації старих угод. Сподіваємося, що нова космічна програма надасть Україні можливість залишатися космічною державою.
Наш початковий вектор освоєння міжнародного космічного ринку виявився правильним, він вселяє частку оптимізму. Українські підприємства продовжують працювати в міжнародних проєктах. І навіть у найважчі для економіки 2017-2019 роки галузь приносила до бюджету країни 1-1,5 млрд грн.
– Гадаєте, космічна галузь може стати флагманом відродження української промисловості?
– У 90-ті роки, в період бездумної приватизації, ми не дали розграбувати і знищити матеріальну базу космічної промисловості. Сьогодні вона існує – на відміну від приладобудування, мікроелектроніки, суднобудівної галузі, автомобілебудування та інших. Це викликає роздратування у деяких нинішніх «реформаторів». Тоді ми зробили кілька сміливих і нетрадиційних кроків. По-перше, організували процес передачі в управління НКАУ всіх підприємств космічної галузі України. По-друге, з метою створення наземної інфраструктури управління космічними апаратами, отримання інформації з супутників, підготували та реалізували указ президента про передачу всієї наземної інфраструктури з відання Міністерства оборони до НКАУ. Було створено Національний Центр управління та використання космічних засобів (НЦУВКЗ).
Ми, можна сказати, врятували всю техніку від ліквідації та військових фахівців (а це понад 3000 офіцерів) – від звільнення. Сьогодні це одне з найкращих підприємств галузі, яке працює в багатьох міжнародних проєктах.
Космічна галузь може стати промисловим флагманом у нинішній період реформування і трансформації економіки нашої країни.
Отправить ответ