17 грудня – день створення Ракетних військ стратегічного призначення

Зародження Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) пов’язано з розвитком вітчизняної і зарубіжної ракетної зброї, а потім і ракетно-ядерної зброї, з вдосконаленням його бойового застосування.

13 травня 1946 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову № 1017-419 «Питання реактивного озброєння» про створення ракетобудівній галузі в промисловості й освоєнні ракетної зброї у військах. У цьому документі роботи з розвитку реактивної техніки визначалися найважливішим державним завданням, а виконання завдань по ній усіма міністерствами і організаціями — як першочерговими. Було визначено кооперацію головних міністерств промисловості, розпочато науково-дослідні та експериментальні роботи, створено Спеціальний комітет з реактивної техніки при Раді Міністрів СРСР.

Вже влітку 1946 року в Німеччині була сформована перша ракетна частина — 72 інженерна бригада особливого призначення РГВК — Резерву головного командування. Вона входила до складу групи радянських військ, і оснащувалася балістичними ракетами. Незабаром ця частина була виведена на територію СРСР.

Базою для радянських балістичних ракет послужили німецькі трофейні ракети ФАУ-2. Випробувальні пуски німецьких ракет розпочалися в 1947 році, а 10 жовтня 1948 року вже було запущено першу радянську балістичну ракету Р-1.

До 1955 року з`явилося ще шість таких інженерних бригад. В той же час радянські вчені створювали ядерну зброю і керовані балістичні ракети. До 1959 року в армії вже були прийняті на озброєння ракети з ядерними боєголовками.

У 1959 році в складі Збройних сил СРСР вже були одне з’єднання міжконтинентальних балістичний ракет (МБР), сім інженерних бригад і більше 40 інженерних полків ракет середньої дальності (РСД). Частина полків входила в РВГК, інша частина до складу Військово-повітряних сил, і такий поділ ускладнював розвиток і використання ракетних частин.

Потреба в централізованому керівництві військами, оснащеними стратегічними ракетами, зумовила організаційне оформлення нового виду збройних сил. 17 грудня 1959 року були прийняті постанови Президії ЦК КПРС «Про заснування поста головкому по ракетним частинам у складі Збройних Сил СРСР» і постанову Ради Міністрів СРСР №1384-615 «Про заснування посади Головнокомандувача ракетними військами в складі Збройних Сил СРСР».

Першим головнокомандувачем Ракетних військ був призначений Герой Радянського Союзу, головний маршал артилерії Митрофан Іванович Недєлін.

Митрофан Недєлін народився 9 листопада 1902 року в м. Борисоглібську. У Червоній Армії з 1920 року. У 1941 році розпочав свій шлях по фронтах Великої Вітчизняної війни у званні полковника, на посаді командира 4-ї артилерійської протитанкової бригади та закінчив у 1945 році командувачем артилерії Південно-Західного та 3-го Українського фронтів.

М.І. Недєлін зробив великий внесок в організаторську і практичну роботу зі створення РВСП. Він безпосередньо керував організацією науково-дослідної бази вітчизняного ракетобудування, контролював діяльність державних комісій з льотно-конструкторських випробувань перших зразків ракет дальньої дії, в т.ч. оснащених ядерними зарядами.

Життя командувача трагічно обірвалося 24 жовтня 1960 під час випробувального запуску нової ракети Р-16 на полігоні Байконур, він разом з іншими випробувачами загинув під час виконання службових обов’язків.

Створення нового самостійного виду Збройних Сил СРСР — РВСН, мало велике політичне значення, так як до цього в руках Верховного Головнокомандувача не було єдиної структури управління стратегічним ракетно-ядерною зброєю.

У 1959-1965 роках розгорталися і ставилися на бойове чергування ракетні з’єднання і частини міжконтинентальних балістичних ракет і ракет середньої дальності, здатних вирішувати стратегічні завдання у військово-географічних районах і на будь-яких театрах військових дій.

У наступні кілька років були розгорнуті частини, оснащені міжконтинентальними ракетами, і нарощування озброєнь йшло повним ходом, поки в 1970 році між СРСР і США не було встановлено ядерний паритет. Даний термін означає, що дві держави, що протистояють один одному, мають приблизно однаковими бойовими можливостями та однаковим потенціалом для того, щоб застосовувати ядерну зброю і наносити противнику непоправної шкоди — звучить жахливо, особливо для цивільної людини, проте мотивація вдосконалення ядерних озброєнь в той час була саме такою.

Ні США, ні СРСР не зупинилися на досягнутому: ракети ставали все більш досконалими, і до середини 80-х — початку 90-х років з`явилися ракетні комплекси 4-го покоління. Від попередніх їм ракетних комплексів вони відрізнялися тим, що в них використовувалися твердопаливні ракети, що різко спростило обслуговування даного виду озброєння і підвищило його безпеку в екологічному відношенні. Крім того, нові ракетні комплекси були більш маневреними, відрізнялися високим ступенем маскування і живучості, точністю влучення, і взагалі могли вирішувати набагато більше стратегічних завдань, ніж це було можливо раніше.

Протягом усього періоду існування СРСР РВСП становили основу його стратегічних сил, на них припадала більша частина боєзарядів з тих 10 з гаком тисяч, які мав СРСР до 1991 року.

Досягнутий баланс ядерних сил, зміни військово-політичної обстановки в кінці 1980-х — початку 1990-х років дозволили по-новому осмислити і оцінити безперспективність гонки озброєнь і укласти Радянському Союзу та США ряд договорів, щодо обопільного скорочення стратегічної ядерної зброї.

Велика частина РВСН СРСР розташовувалася на території України. На згадку про ті часи в селищі Побузькому існує унікальний Музей ракетних військ стратегічного призначення. До відвідування відкрита надсекретна стартова позиція міжконтинентальних балістичних ракет, що повністю збереглася з часів «холодної війни». Музей створено в 2001 році на базі розформованого 309 полку 46 ракетної дивізії РВСП. Комплекс складається із шахтно-пускової установки ракети РС-22А (SS-24 «Scalpel»), уніфікованого підземного командного пункту, енергоблоку, холодильного центру, казарми, охоронних та господарських приміщень. На території можна побачити зразки ракетних двигунів, автомобілі-ракетовози, паливозаправники для ракетного палива, макет ядерної боєголовки, а також ракети Р-12 та РС-20 (SS-18 «Satan»). Екскурсії проводять офіцери, які раніше служили на цій базі. За окремою домовленістю можна спуститися до підземного командного пункту на 30-метровій глибині, де знаходилася «ядерна кнопка».

На фото: Найпотужніша в світі міжконтинентальна ядерна ракета РС-20В «Воєвода», яку в НАТО називають SS-18 «Satanа» в музеї Ракетних військ стратегічного призначення (с.Побузьке, Кіровоградської області).