Зустріч з Едуардом Хачатуровичем Арутюняном

24 червня у Слов’янську у Центрі культури та довкілля відбулася зустріч з Едуардом Хачатуровичем Арутюняном, яку організовала творча студія «Гармонія». Цією подією розпочато цикл зустрічей з цікавими людьми міста, впевнені, що ці зустрічі потрібні для того, щоб ми тісніше спілкувалися і вкотре переконувалися в тому, що у Слов’янську є такі люди.
На першу зустріч ми запросили Арутюняна Едуарда Хачатуровича. Але, перш ніж ми надали йому слово, трохи занурилися в історію вісімдесятирічної давнини. «22 июня, ровно в четыре часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война». Так, це було… забути неможливо. Цю зустріч ми так і назвали: «Забути не можна».
Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами з хмарою жахів і поневолень прийшов цей день до нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, обернулася довгими роками страждань.Ця війна залишила свій слід у кожній родині.
Минають десятиліття… народжуються і виростають нові покоління. Але в пам’яті народній ніколи не згасне подвиг тих, хто боровся і загинув за рідну землю.
Мільйони загиблих, а скільки зникло безвісти? Де вони склали свої голови в боротьбі з фашизмом? Де вони?
Станіслав Малявко прочитав свого вірша « У вечного огня», вірш Станіслава Малявка і з’явився ланцюжком тих подій, про тисячі увічнених імен воїнів, що залишилися лежати в Донецькій землі. Та завдяки Едуарду Хачатуровичу Арутюняну, який звалив на свої плечі тягар чужих бід, взяв на себе відповідальність разом з командою пошуковців на чолі з Олексієм Юковим – увічнити імена цих воїнів в великих книгах – Книгах Пам’яті. Ми, з ведучим програми – Андрієм Єсєньковим, нагадали присутнім,про те, що ніхто, ні одна людина в жодній країні світу , не увічнила такої кількості імен – тільки вдумайтеся — 90 тисяч! Едуард Хачатурович єдиний віддав 32 роки свого життя святій справі! Але ж це ще не все. Пошук іде, праця продовжується. Велика вдячність, велика!
Науково-дослідницькі праці Едуарда Хачатуровича знайшли втілення в нашому сьогоденні, здобули суспільну вдячність земляків. Про це говорять численні нагороди: орден,золота медаль, грамоти, дипломи та подяки, а саме:
Орден « За заслуги» III ступеня, серпень 2008 ;
Золота медаль української журналістики, квітень 2009;
Диплом і почесний знак «Золоте перо Донбасу», жовтень 2008;
Міжнародний диплом і знак Героя енциклопедії « Кращі люди України» за підсумками 2010 року; Диплом та почесний знак Національної спілки журналістів України 2013 року;
почесний знак «Почесний ветеран України», квітень 2017;
Почесний громадянин міста Слов’янська, вересень 2013; Диплом, звання та Почесний знак лауреата обласної літературної премії ім. В. Шутова, Грамота Лауреату першої регіонально – іміджевої програми «Кришталеве серце» в номінації «Служіння людям», 2011 р.; подяка від Союзу армян України за вагомий особистий внесок в історико-культурну спадщину армян України, 2018 Едуард Хачатурович має звання «Заслужений робітник культури України» Він -відповідальний секретар редакційної колегії «Книги Памяті Ураїни» міста Слов’янська; численні подяки та почесні грамоти від Донецької облдержадміністрації, управління культури та туризму Донецької облдержадміністрації, відділу культури Слов’янської міської ради і багато ще інших нагород. Едуарде Хачатуровичу заслуговує на ці нагороди і йому за це велика шана та подяка! Книга Памяті – це біблія. з цієї нагоди я присвятила свого вірша:
Книга Памяти сердцу открыта,
К ней в поклоне склоняются мамы.
Книга Памяти – это молитва,
Говорящая голосами
Тех солдат, что зажав автоматы,
Из окопов, оврагов не встали…
Имена их, посмертные даты
На Долине в мемориале.
Их могилы слезами омыты-
Не в отставке народная память,
Ведь находят еще следопыты
Медальоны солдат с именами.
И ложатся строчки за строчкой,
И спешат сюда с горсткой земли,
Чьи – то вдовы, внуки и дочки
К тем, которых в книгах нашли.
Книги Памяти – это иконы,
Это совести нашей родник.
Это поиск и труд огромный
У создателей памятных книг.
И мы знаем и верим свято,
Где металлоискатель ревет –
Там находится тело солдата,
Значит имя его не умрет!
Едуард Хачатурович розповів, як саме створювалися Книги Памяті, про працю над ними, про зв’язки з сімями загиблих та над чим Він працює зараз.
Численні гості та друзі висловили слова подяки :
Віктор Єгорович Антоненко — Голова Громадської організації «Сіверський Донець «Відродження», Почесний громадянин Слов’янська, Почесний краєзнавець Донеччини. Генадій Васильович Плотніченко -головний редактор газети «Панорама тижня», Член Національної спілки журналістів України, Почесний краєзнавець Донеччини. Тамара Олександрівна Сімейко – секретар спілки ветеранів нашого міста,ще й прочитала свого вірша. Любов Борисівна Ушкало – керівник комітету мікрорайону Славкурорт, та інші присутні звертались з питаннями і дарували не тільки щирі слова подяки, але море квітів за працю, за тисячі годин ретельного пошуку імен воїнів, які віддали своє життя за нашу Донецьку землю. А далі учасники студії «Гармонія» невеличкий концерт подарували присутнім, за темою нашої зустрічі «Забути не можна» Йшла війна. У нашій памяті вони, ті герої незабутні, що за нами йдуть у віки. Вічна слава нашим батькам, які розповідали нам про ті страшні роки. Хто повернувся з фронту, хто – ні.
Свою пісню про спогади свого батька проспівав Станіслав Малявко. «Забута мелодія».
Тетяна Гарцунова прочитала свого вірша, а Ніна Шарікова(керівник вокального колективу «Любисток» студії «Гармонія», композитор, музикант і чудова співачка) відгуком на її вірш,проспівала пісню «Земле моя».
Співали Надія Григорєва, та Олена Гуляй пісню «Червона калина», присвятив її матері, яка так і не дочекалася свого сина. Минають роки, але пам’ять серця береже спогади про війну, про своїх рідних. Зовсім юними наші батьки та діди йшли на фронт. І авторський вірш Тетяни Жданової — «Віденський вальс» саме про це. Закінчилася Велика Вітчизняна Війна. Прийшла Перемога. І стомлені війною в родини повернулась, водночас, і радість і смуток за тими, хто не повернувся. Я переконана в тому, що завдяки Книгам Памяті, багато хто замислиться сьогодні про глобальну проблему збереження миру. Пісню на музику Ніни Шарикової «Планета Земля» виконав вокальний колектив «Любисток».
Коли зустріч закінчувалась, люди ще і ще підходили до Едуарда Хачатуровича і не відпускали його.
Я вдячна за підтримку мого колективу «Гармонія», усім робітникам Центру, та щира подяка Олександру Євгеновичу Кашлакову. Було зроблено фото на згадку.
Дорогі друзі, нехай такі зустрічі наповнюють Ваші серця великою повагою до таких незвичайних людей, як Едуард Хачатурович. Усім миру та злагоди.

Керівництво творчої студії «Гармонія», м. Слов’янськ