19 червня 2026 року виповнюється 50 років від дня запуску космічного апарата «Інтеркосмос-15» — першого супутника, створеного на новій платформі АУОС-3, розробленій у Конструкторському бюро «Південне» в Дніпропетровську (нині Дніпро). Цей запуск став важливою подією не лише для радянської космонавтики, а й для міжнародної програми «Інтеркосмос», що об’єднувала науковий потенціал багатьох країн у дослідженні космічного простору.
19 червня 1976 року ракета-носій «Космос-3М» (11К65М) стартувала з космодрому Плесецьк і вивела на навколоземну орбіту супутник, який отримав міжнародне позначення «Інтеркосмос-15» та індекс COSPAR 1976-056A. Апарат був виведений на орбіту з нахиленням 74°, висотою близько 500 кілометрів та періодом обертання 94,6 хвилини.
Створення супутника стало результатом роботи колективів Конструкторського бюро «Південне» та Південного машинобудівного заводу. Роботи виконувалися під керівництвом генерального конструктора Володимира Уткіна. Саме цей апарат став першим представником нового покоління автоматичних універсальних орбітальних станцій — серії АУОС-3.
На середину 1970-х років перед космічною галуззю постала потреба створення універсальної платформи для тривалих наукових досліджень навколоземного простору. Розроблена в Дніпропетровську платформа АУОС-3 стала значним кроком уперед порівняно з попередніми супутниками.
Її конструкція передбачала постійну орієнтацію апарата відносно Землі, використання гравітаційної системи стабілізації та маховикової системи керування положенням у просторі. Герметичний корпус забезпечував підтримання стабільного теплового режиму для роботи бортової апаратури. Енергоживлення здійснювалося від восьми панелей сонячних батарей загальною площею 12,5 квадратного метра, що автоматично розкривалися після виходу на орбіту.
Проте головним завданням місії були не наукові дослідження, а льотні випробування нової космічної платформи та перевірка роботи Єдиної телеметричної системи (ЄТМС), створеної в рамках міжнародної кооперації країн-учасниць програми «Інтеркосмос».
На відміну від наступних супутників серії АУОС-3, які були оснащені повноцінними науковими комплексами для вивчення Сонця, магнітосфери Землі, космічної плазми та верхньої атмосфери, на борту «Інтеркосмоса-15» не встановлювалися наукові прилади. Замість них використовувався спеціальний комплекс імітаторів датчиків, що генерували сигнали різних типів для перевірки роботи телеметричної системи в реальних умовах космічного польоту.
Саме Єдина телеметрична система стала одним із найважливіших результатів міжнародного співробітництва в межах програми «Інтеркосмос». Вона забезпечувала не лише управління супутником, а й приймання команд для наукової апаратури, запис і збереження інформації та передачу отриманих даних на наземні станції різних країн.
До створення окремих елементів ЄТМС були залучені фахівці кількох держав. Передавачі та антенні пристрої розроблялися у Чехословаччині, блоки цифрової обробки сигналів і магнітофони — у Німецькій Демократичній Республіці, окремі вузли перетворення інформації — в Угорщині та Польщі, а системи управління й синхронізації часу — в Радянському Союзі. Таким чином, «Інтеркосмос-15» став одним із перших практичних прикладів міжнародної інтеграції космічних технологій.
Важливою особливістю супутника було застосування бортового запам’ятовуючого пристрою, здатного зберігати інформацію протягом доби. Це дозволяло накопичувати результати вимірювань навіть поза зоною радіовидимості наземних станцій і передавати їх під час наступних сеансів зв’язку.
Попри те, що гарантійний термін роботи апарата становив шість місяців, активне функціонування супутника тривало трохи більше місяця. 26 липня 1976 року через розгерметизацію корпусу роботу з апаратом було припинено. Водночас головні завдання польоту були успішно виконані: працездатність нової платформи АУОС-3 та Єдиної телеметричної системи була підтверджена на практиці.
Отримані результати відкрили шлях до подальшого розвитку серії супутників АУОС-3. Уже наступні апарати — «Космос-900», «Інтеркосмос-17», «Інтеркосмос-18» та інші — отримали комплекси наукової апаратури і проводили масштабні дослідження сонячної активності, космічної плазми, магнітосфери Землі та процесів у верхніх шарах атмосфери.
Саме завдяки успішному випробуванню платформи на «Інтеркосмосі-15» українські конструктори отримали можливість створити одну з найрезультативніших серій наукових космічних апаратів свого часу. Упродовж наступних десятиліть супутники сімейства АУОС забезпечили проведення численних міжнародних космічних експериментів і стали важливою складовою світових досліджень навколоземного простору.
Через пів століття після запуску «Інтеркосмос-15» залишається важливою сторінкою історії української космонавтики. Цей проєкт став свідченням високого рівня наукової та інженерної школи Дніпра, яка створювала не лише ракети та космічні апарати, а й нові технологічні рішення, що визначали розвиток космічної науки на багато років уперед.
Сьогодні, коли Україна формує сучасну космічну політику, розвиває власні космічні програми та поглиблює міжнародне співробітництво, історія «Інтеркосмоса-15» нагадує про потужний потенціал українських учених, інженерів і конструкторів. Ювілей цього апарата є не лише приводом згадати про одну з визначних сторінок минулого, а й нагодою усвідомити значення українського внеску у світову космонавтику та його роль у майбутньому освоєнні космосу.
На Плесецком полигоне проводилась масштабная и важная работа по программе ИнтерКосмос.