1 червня 1988 року набув чинності Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД, англ. Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty, INF) — одна з найважливіших міжнародних угод другої половини ХХ століття. Саме цей документ став першим в історії договором, який не просто обмежував ядерні озброєння, а передбачав повне знищення цілої категорії ракет.
Для світу, який десятиліттями жив під страхом ядерної війни, це стало історичним переломом.
1970–1980-ті роки були періодом найгострішого протистояння між двома наддержавами. Європа фактично перетворилася на потенційний театр ядерної війни. Радянські ракети РСД-10 «Піонер» та американські Pershing II могли за лічені хвилини досягати цілей, практично не залишаючи часу для ухвалення рішень.
Політики, військові та мільйони людей по обидва боки «залізної завіси» жили в атмосфері постійного очікування катастрофи. Будь-яка помилка, технічний збій або політична провокація могли спричинити глобальну трагедію.
На цьому тлі переговори між Москвою та Вашингтоном набували не просто дипломатичного, а цивілізаційного значення.
Угоду підписали 8 грудня 1987 року у Вашингтоні лідер СРСР Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган. А вже 1 червня 1988 року документ офіційно вступив у силу.
Учасники договору взяли зобов’язання не виробляти, не випробовувати та не розгортати балістичні та крилаті ракети наземного базування середньої (1000—5500 км) і малої (500—1000 км) дальності. Сторони мали протягом 3 років знищити всі пускові установки та ракети наземного базування з радіусом дії 500—5500 км, включно з ракетами як у європейській, так і в азійській частині СРСР.
Уперше в історії сторони погодилися не накопичувати ядерний потенціал, а фізично його знищувати під взаємним контролем та міжнародними інспекціями.
Основу ядерного ракетного угруповання в Українській РСР становила 43-тя ракетна армія зі штабом у Вінниці — одна з найпотужніших ракетних армій світу. До її складу входили ракетні дивізії у Хмельницькому, Первомайську, Ромнах, Луцьку, Коломиї, Білокоровичах, а також десятки полків, технічних баз, вузлів зв’язку та допоміжних частин.
Після набуття чинності Договору РСМД саме на території України розпочалося масштабне знищення ракет середньої дальності та відповідної інфраструктури.
У 1988–1991 роках лише у складі 43-ї ракетної армії було знято з бойового чергування 22 ракетні полки, озброєні ракетами РСД-10 «Піонер» та Р-12. Було демонтовано сотні самохідних пускових установок, знищено 179 ракет і підірвано 162 спеціальні стаціонарні споруди для мобільних ракетних комплексів.
У наступні роки процес скорочення лише посилювався. Поступово були розформовані або втратили бойове призначення 33, 43, 44 та 50-та ракетні дивізії, значна частина інженерних, транспортних і технічних частин забезпечення, а у перспективі — і сама 43-тя ракетна армія, остаточно розформована вже у незалежній Україні.
Фактично Україна стала однією з головних територій практичного виконання договору.
Для багатьох українських міст це означало втрату не лише військових гарнізонів, а й цілих соціально-економічних екосистем. Ракетні частини були роботодавцями, центрами інженерної культури, джерелом розвитку інфраструктури та освіти. Для багатьох офіцерів, інженерів, конструкторів та працівників оборонної промисловості це означало не лише завершення епохи, а й поступову втрату цілих напрямків науки, виробництва та високотехнологічної школи.
Україна була не периферією радянського ВПК, а одним із його ключових центрів. Саме тут працювали унікальні підприємства та конструкторські колективи, здатні створювати найскладніші зразки ракетної техніки.
Особливу роль відігравали Південний машинобудівний завод та Конструкторське бюро «Південне», які були одними з провідних центрів світового ракетобудування. У кооперації з ними працювали десятки українських підприємств у Києві, Харкові, Павлограді та інших містах.
З формальної точки зору ліквідація ракет середньої дальності виглядала кроком до глобальної безпеки. Але для багатьох фахівців і ветеранів галузі вона стала також початком поступового згортання колосального науково-технічного потенціалу, створеного поколіннями українських інженерів та військових.
І сьогодні важко не відчувати певного жалю через те, що разом із ракетами зникали цілі наукові школи, виробничі компетенції та стратегічні можливості держави. Особливо гостро це усвідомлюється тепер, коли Україна змушена фактично заново відроджувати власний оборонно-промисловий комплекс в умовах великої війни.
Результати договору були безпрецедентними: СРСР ліквідував близько 1846 ракет, США — близько 846 ракет.
Було знищено тисячі одиниць техніки, пускових установок та супутнього обладнання. Договір також став проривом у сфері контролю над озброєннями: сторони вперше погодилися на масштабні взаємні інспекції військових об’єктів.
Фактично саме цей документ став символом завершення найнебезпечнішої фази «холодної війни».
Остання пускова установка РСД-10 «Піонер» 665 рп, знята з бойового чергування для подальшої ліквідації (м.Лебедин, грудень 1991 р.)
Попри історичне значення угоди, у XXI столітті система контролю над озброєннями почала руйнуватися.
1 лютого 2019 року Дональд Трамп оголосив, що США розпочнуть шестимісячний період виходу з Договору через порушення Росією протягом тривалого часу його умов, зокрема розробки і розгортання ракетної системи 9М729 (SSC-8), що порушує умови договору.
2 серпня 2019 року дія договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності між США та Росією добігла кінця після того, як обидві сторони офіційно з нього вийшли.
Світ фактично повернувся до нової ракетної гонки. На тлі сучасних воєн, ядерного шантажу та деградації міжнародних безпекових механізмів події 1988 року сьогодні сприймаються вже не як остаточна перемога дипломатії, а як нагадування про те, наскільки крихким є мир.
Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності став доказом того, що навіть найзапекліші геополітичні противники здатні домовлятися, коли усвідомлюють масштаби спільної загрози.
Він залишився в історії не лише як міжнародний документ, а як символ епохи, коли людство вперше зробило реальний крок назад від ядерної прірви.
Однак для України ця дата має ще один підтекст — нагадування про втрату величезного оборонного, технологічного та кадрового потенціалу, який колись робив українську землю одним із центрів світового ракетобудування. Історія показала: у сучасному світі повага до держави значною мірою визначається не лише дипломатичними деклараціями, а й її реальними можливостями захистити себе.
Отправить ответ