У період холодної війни одним із ключових завдань стратегічних ядерних сил було не лише створення потужної зброї, а й забезпечення гарантованого управління нею в умовах масштабного військового конфлікту. Передбачалося, що внаслідок ядерного удару можуть бути зруйновані командні пункти, лінії зв’язку та інші елементи системи управління. Тому в СРСР почали створювати резервний канал доведення бойових наказів до стратегічних сил.
Саме для цього була розроблена система, яка отримала назву «Периметр». Одним із її ключових технічних компонентів стала спеціальна командна ракета 15А11. Її створення було доручено КБ «Південне» у Дніпропетровську постановою уряду СРСР № 695–227 від 30 серпня 1974 року.
Спочатку передбачалося використати ракету МР УР-100 (15А15), але згодом для системи обрали більш досконалу МР УР-100УТТХ (15А16). Після відповідної переробки системи управління вона отримала індекс 15А11. У грудні 1975 року був підготовлений ескізний проект.
Головною особливістю 15А11 стала спеціальна головна частина 15Б99. На відміну від звичайної бойової частини, вона містила радіотехнічну систему, призначену для передачі команд у польоті. Для забезпечення роботи апаратури головна частина повинна була підтримувати необхідну орієнтацію в просторі. Для цього була створена спеціальна система орієнтації та стабілізації із використанням холодного стисненого газу. Виготовлення 15Б99 організували на НВО «Стрела» в Оренбурзі.
Створення «Периметра» вимагало не тільки розробки командної ракети. Формувався цілий комплекс, до якого входили командний пункт, шахтна пускова установка, спеціальна апаратура та приймальні пристрої, що встановлювалися на об’єктах стратегічних ракетних військ.
На випробувальному полігоні були створені експериментальні шахтні пускові установки та спеціальний командний пункт. Для перевірки радіопередавальної системи обладнали спеціальну екрановану безехову камеру.
26 грудня 1979 року відбувся перший пуск командної ракети 15А11 з експериментальною моделлю передавача. Під час випробування перевірялися взаємодія систем комплексу, здатність ракети забезпечувати задану траєкторію польоту та робота службових систем спеціальної головної частини.
Для льотних випробувань було виготовлено десять ракет. За результатами випробувань Державна комісія визнала можливим обмежитися сімома пусками. Шість із них були успішними, один — частково успішним. Льотно-конструкторські випробування завершилися у березні 1982 року.
Важливо, що перевірялася не тільки сама командна ракета. Під час випробувань 15А11 передавала команди приймальним пристроям, встановленим на пускових установках інших стратегічних ракет. У ході експериментів проводилися реальні пуски ракет 15А14, 15А16 та 15А35, команди на які передавалися спеціальною головною частиною 15Б99 у польоті.
Для цього відповідні пускові установки обладнували додатковими антенами та приймальною апаратурою. Надалі аналогічними приймальними пристроями були оснащені пускові установки та командні пункти Ракетних військ стратегічного призначення.
Окремо перевірялася стійкість апаратури комплексу до факторів ядерного вибуху. Випробування проводилися, зокрема, на полігоні Харківського фізико-технічного інституту, у випробувальних лабораторіях ВНІІЕФ та на ядерному полігоні Нова Земля. Перевірялася працездатність апаратури системи управління та спеціальної головної частини в умовах впливу, що перевищували встановлені технічним завданням Міністерства оборони СРСР рівні.
У процесі роботи завдання комплексу були розширені. Йшлося вже не тільки про передачу команд об’єктам Ракетних військ стратегічного призначення. Передбачалося забезпечити доведення бойових наказів також до стратегічних ракетних підводних крейсерів, літаків дальньої та морської ракетоносної авіації, а також пунктів управління різних видів Збройних сил СРСР.
У січні 1985 року комплекс був поставлений на бойове чергування. Командна ракета 15А11 базувалася у шахтній пусковій установці 15П716. Комплекс командної ракети 15П011 із ракетою 15А11 перебував на бойовому чергуванні до червня 1995 року, після чого в рамках виконання договору СНВ-1 його було знято з бойового чергування.
Навколо «Периметра» згодом виникло чимало легенд. У західних публікаціях система отримала назву Dead Hand — «Мертва рука», а іноді її описують як повністю автономну «машину Судного дня», здатну самостійно ухвалити рішення про початок ядерної війни. Однак такі твердження не слід подавати як встановлений факт. Достовірних підтверджень існування в складі комплексу автономної системи, яка самостійно приймає рішення про ядерний удар, немає.
Коректніше характеризувати «Периметр» як складний автоматизований комплекс резервного управління та доведення бойових наказів, створений для забезпечення функціонування системи управління стратегічними силами в умовах масштабного порушення традиційних каналів зв’язку та управління.
Історія «Периметра» має особливе значення і для України. Ключову роль у створенні командної ракети відіграло КБ «Південне» у Дніпропетровську — один із центрів української ракетно-конструкторської школи. Перед його фахівцями стояло принципово нове завдання: створити ракету, яка виконувала не звичайну бойову, а командну функцію в системі стратегічного управління.
Розробка здійснювалася у широкій кооперації. У роботах брали участь НВО «Імпульс», НВО автоматики імені М. А. Пілюгіна, КБ спеціального машинобудування, ЦКБТМ, МНІІРС, ВНІІС, ЦКБ «Геофізика», НДІ-4 Міністерства оборони та інші організації.
«Периметр» став одним із прикладів того, наскільки складною була радянська ракетно-ядерна інфраструктура. Його створення вимагало одночасного вирішення завдань ракетобудування, радіозв’язку, автоматики, систем управління, навігації, забезпечення стійкості апаратури та взаємодії різних елементів стратегічних сил.
Для історії української ракетно-космічної галузі ця розробка важлива передусім тим, що демонструє рівень компетенцій, якими володіли фахівці Дніпропетровського КБ «Південне» та підприємств його кооперації. Українська ракетна школа створювала не лише ракети-носії та бойові ракетні комплекси, а й складні системи управління, автоматики, зв’язку та спеціальної апаратури.
Саме тому історію 15А11 і «Периметра» варто розглядати не крізь призму сенсаційних легенд про «Мертву руку», а як важливу сторінку розвитку ракетної техніки та систем управління, до якої безпосередньо причетна українська інженерна школа.
Отправить ответ