Савченко Яків Федорович (1913-1984) — хімік, організатор виробництва твердого ракетного палива для МБР, генеральний директор й головний конструктор НВО «Алтай», двічі Герой Соціалістичної Праці.
***
Яків Федорович Савченко народився 23 жовтня 1913 року в селі Івот (нині Шосткинського району Сумської області).
Закінчив Шосткінський хімічний технікум в 1932 році. Трудову діяльність розпочав в ОКБ заводу імені Я. Свердлова, де пройшов шлях від техніка до заступника директора.
З 1949 по 1954 рік – директор хімічного заводу у Павлограді Дніпропетровської області, де очолював відновлення виробництва боєприпасів та вибухових речовин.
В 1951 році закінчив Ленінградський заочний індустріальний інститут за спеціальністю «технологія машинобудування».
З 13 серпня 1954 року — директор заводу № 15 Міністерства оборонної промисловості СРСР (згодом — Чапаєвський хімічний завод, нині — АТ «Полімер»), на якому очолив освоєння безперервної технології виробництва тетрилу і тетрилу.
З 1959 року і до кінця життя – директор новоствореного багатопрофільного оборонного НДІ-9 Міноборонпрому СРСР (з 1966 року – Алтайського науково-дослідного інституту хімічної технології Міністерства машинобудування СРСР у місті Бійськ Алтайського краю, перетвореного з 1977 року в Науково-виробниче об’єднання «Алтай». З 1977 року – генеральний директор та головний конструктор НВО «Алтай» Міністерства машинобудування СРСР.
Я. Ф. Савченко — відомий вчений і великий організатор виробництва в галузі хімії та технології твердих ракетних палив та вибухових речовин, що вніс великий внесок у створення та розвиток однієї з найбільших наукових організацій галузі боєприпасів та спецхімії, будівництво та оснащення наукової, виробничо-випробувальної бази інституту, формування високопрофесійного та професійного інженерів. Під його керівництвом створено унікальне технологічне обладнання для ліній переробки та формування бутилкаучукових та гідридних паливних складів, виробництва компонентів палива октоген, потокових ліній виробництва склопластикових корпусів бойової частини виробів. Було розроблено та впроваджено в серійне виробництво заряди твердого палива до ракетних комплексів, у тому числі до двигунів балістичних ракет морського базування РСМ-52.
Брав активну творчу участь у проектуванні зарядів для різних ракетних комплексів, проектуванні систем управління технологічними процесами та лініями, у вирішенні питань екологічної та технологічної безпеки виробництв, що створюються, сировинного забезпечення та якості готової продукції. Завдяки його зусиллям було розроблено та здано на озброєння низку пріоритетних видів військової техніки, створена інститутом гама апаратів була виключно працездатною та надійною, широко впроваджувалася на профільних заводах.
Савченко був ініціатором та куратором будівництва в Бійську низки спортивних і культурних об’єктів: спортивного комплексу «Зоря», освітленої лижної траси в лісопарковій зоні кварталу АБ, водного стадіону (будівництво якого у зв’язку зі смертю самого Якова Федоровича було перервано), будинку дитячої технічної творчості (в даний час носить ім’я Я. І. Савченка), пам’ятника Герману Титову.
Двічі Герой Соціалістичної Праці (1971, 1983). Тричі нагороджений орденом Леніна, двічі орденом Трудового Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки та «Знак Пошани».
Лауреат Ленінської премії (1976). Заслужений діяч науки і техніки РРФСР, кандидат технічних наук.
Почесний громадянин міста Бійська.
Помер 26 вересня 1984 року. Похований на Старому Нагорному кладовищі у м.Бійську.
Пам’ятник Я. Ф. Савченко в Бійську.
Отправить ответ