Поруч із всесвітньо відомими іменами творців ракетно-космічної техніки, чиє коріння пов’язане з Україною, — Сергієм Корольовим, Михайлом Янгелем, Володимиром Челомеєм, – стоїть ім’я Василя Будника. Один із засновників КБ «Південне» і Південного машинобудівного заводу, В.С. Будник зробив величезний внесок у становлення та розвиток Дніпропетровського ракетно-космічного центру й усієї ракетно- космічної галузі України.
24 червня 2023 року виповнилося 110 років від дня народження доктора технічних наук, професора, академіка НАН України, заслуженого діяча науки і техніки України Василя Сергійовича Будника.
Шлях Василя Будника у ракетобудування, як й у переважної більшості піонерів-ракетників, розпочався з авіації. Після закінчення з відзнакою 1940 року Московського авіаційного інституту, чотири роки Василь Сергійович пропрацював у КБ С. Іллюшина, де займався у тому числі й проблемою встановлення на літаку реактивних снарядів.
Після їх успішного випробування молодого конструктора помітили і запросили на роботу до НДІ-1, що працював над перспективними розробками, пов’язаними із впровадженням в авіацію ракетної техніки. Так розпочався новий етап у професійній діяльності тридцятирічного Василя Будника, який зрештою переріс у справу усього життя [2].
У травні 1945 року у складі групи радянських технічних спеціалістів В. Будника відрядили до радянської зони окупації Німеччини для вивчення німецької трофейної техніки, а саме ракет «Фау-2» (А4). Створена німецьким ракетником Вернером фон Брауном балістична ракета «Фау-2» з дальністю польоту понад 270 км стала найпотужнішою зброєю ІІ світової війни.
У вересні 1945 року у Берліні для радянських спеціалістів була організована виставка німецької ракетної техніки, одним із організаторів якої був Василь Будник. На цій виставці, під час якої Будник знайомив відвідувачів з представленими експонатами, й відбулася перша зустріч Василя Будника і Сергія Корольова.
Сергій Корольов прибув до Німеччини у серпні 1945 року і став головним інженером створеного інституту «Нордхаузен», завданням якого було відтворення креслень і технології виробництва ракет «Фау-2». Інститут базувався у містечках Нордхаузен, Бляйхероде і Зоммерд. У Зоммерді на заводі «Рейнметалборзіг» було організоване спеціальне КБ з німецьких авіаційних спеціалістів, керівником якого призначили В.С. Будника.
Ось як Василь Сергійович описував свої враження від спілкування з Корольовим: «Він (Корольов), як і усі члени комісії, був у військовій формі, але вирізнявся серед інших, чимось був помітний. У товаристві завжди тримався вільно, з усіма приязний, але час від часу заглиб- лювався у власні думки, ніби щось переживаючи. Вочевидь, давалися взнаки роки недавніх репресій та заслання».
За спогадами В.С. Будника, під час перебування у Німеччині, вони з Корольовим зблизилися. І цьому посприяв один випадок. Коли стало відомо, що відрядження триватиме досить довго, родинам радянських інженерів дозволили приїхати до Німеччини. У середині травня 1946 року сім’ї Корольова і Будника разом прибули потягом до Берліна. А звідти мальовничими дорогами Тюрингії трьома автомобілями рушили до містечка Бляйхероде, що знаходився у понад 300 км від Берліна і де тимчасово мешкали співробітники інституту «Нордхаузен».
Під час подорожі в автомобілі, на якому їхала родина Будник, лопнула вісь. Вирішили, що усі рушать далі, а Василь Сергійович з родиною залишаться чекати, коли за ними прибуде інше авто. Через деякий час машина прибула. За кермом був Корольов, який, доправивши свою сім’ю у Бляйхероде, не став шукати інший автомобіль, а, незважаючи на втому, вночі по гірській дорозі вирішив особисто повернутися за Будниками.
Цей вчинок приємно вразив Василя Сергійовича та його дружину і запам’ятався на усе життя. За спогадами Будника: «… така поведінка взагалі була притаманна Сергію Павловичу. Він завжди піклувався про своїх товаришів, особливо підлеглих, намагався їм допомогти» [3].
16 травня 1946 року наказом міністра озброєнь СРСР на базі артилерійського заводу №88 у підмосковному містечку Калінінград був створений Державний союзний головний науково-дослідний інститут №88 (НДІ-88) – головне підприємство зі створення у СРСР перших зразків ракетної техніки. С.П. Корольова призначили начальником відділу №3 та Головним конструктором «виробу №1» — балістичної ракети дальньої дії. Його заступником став В.П. Мішин. 19 вересня 1946 року на посаду провідного конструктора відділу №3 був призначений В.С. Будник.
Лише у грудні 1946 року Василь Сергійович зміг залишити Німеччину й одразу з головою поринув у роботу на новій посаді.
Одним із перших і головних завдань відділу Корольова стало збирання та випробування німецьких трофейних ракет «Фау-2». Тут став у нагоді досвід роботи Будника та його соратників у Німеччині, де їм доводилося розшукувати, ремонтувати окремі вузли і агрегати ракети, а також вивчати та систематизувати технічну документацію. 18 жовтня 1947 року на полігоні Капустин Яр відбувся перший і успішний пуск ракети «Фау-2».
За словами Будника, «працюючи у конструкторському бюро Корольова з моменту його організації, я спостерігав Головного конструктора «у дії». Його бурхлива діяльність та дивовижна невтомність, спроможність організувати та об’єднати людей, залучити і підпорядкувати їх єдиній загальній ідеї, важливій на даному етапі, просто вражали» [3].
Після серії запусків трофейних ракет перед відділом Корольова було поставлене нове завдання: розробити власну балістичну ракету з тією ж дальністю польоту, що й у «Фау-2». Вдалий запуск першої радянської балістичної ракети дальньої дії (БРДД) Р-1 (аналога «Фау-2») відбувся вже 10 жовтня 1948 року.
Ще у Німеччині С.П. Корольов з колегами, зокрема, з В.С. Будником, обговорював можливість створення на основі «Фау-2» ракети з удвічі більшою дальністю польоту – до 600 км. Після появи відповідної урядової постанови відділ С.П. Корольова приступив до реалізації цих задумів. Льотні випробування БРДД Р-2 розпочалися у жовтні 1950 року.
У квітні 1950 року на основі 3-го відділу НДІ-88 було створене Особливе конструкторське бюро №1 (ОКБ-1) з розробки ракет дальньої дії на чолі з Головним конструктором С.П. Корольовим. Його заступниками були призначені В.П. Мішин і В.С. Будник, який став ще й начальником конструкторського відділу №4. У грудні 1950 року наказом міністра озброєнь В.С. Будник був переведений на посаду заступника Головного конструктора ОКБ-1 з конструкції ракет.
У листопаді 1950 року перший ракетний комплекс з балістичною ракетою Р-1 був прийнятий на озброєння. Постало питання налагодження серійного виробництва ракет. Виробничих потужностей НДІ-88 для цього було недостатньо. З метою пошуку заводу, який підходив би для цієї цілі, наприкінці 1950 року була створена урядова комісія на чолі з міністром озброєнь Д.Ф. Устиновим. До складу комісії за пропозицією С.П. Корольова увійшов В.С. Будник. Комісія зупинила свій вибір на Дніпропетровському автомобільному заводі, який на той час лише розбудовувся.
Після завершення роботи комісії В.С. Будника запросили до Міністерства озброєнь, де йому запропонували посаду Головного конструктора серійного заводу у Дніпропетровську.
Понад чотири роки Василь Сергійович працював під безпосереднім керівництвом Сергія Корольова. Неймовірна зайнятість обох, величезна відповідальність за спільну справу, складність та напруженість у роботі не дозволяли їхнім стосункам перерости у цілком дружні. Це скоріш були взаємини керівника і підлеглого, але сповнені беззаперечної поваги один до одного, взаємне визнання таланту, професійності та досвіду. Усе це дозволяло їм плідно співпрацювати, реалізовуючи надскладні завдання у найкоротші терміни.
Після обговорення з С.П. Корольовим різних питань, що стосувалися організації робіт на новому заводі, Будник почав підбирати кадри для новоствореного підприємства з працівників ОКБ-1 С.П. Корольова та ОКБ-456 В.П. Глушка. В результаті Василю Сергійовичу вдалося скласти список з 25 осіб. Переглянувши список, Корольов викреслив з нього усіх проєктувальників, заявивши, що, мовляв, їм нічого буде там робити.
Будник не погодився з таким рішенням і звернувся до міністерства озброєнь. Заступник міністра І.Г. Зубович погодив список, складений Будником, і Сергію Павловичу довелося поступитися. Так, вперше Василь Сергійович дозволив собі заради справи вчинити всупереч волі Сергія Корольова.
За словами заслуженого ветерана КБ «Південне» М.С. Ур’єва: «… Будник здійснив перший відчайдушний крок на шляху до своєї мрії. Він виступив проти самого Корольова, що саме по собі було актом надзвичайної мужності: усі добре знали, і Будник, звісно, також, що Корольов таких речей не пробачає. Адже Будник мав працювати під егідою Корольова довгі роки. І менше з тим пішов […] зі скаргою на дії Корольова…» [3].
Наприкінці липня 1951 року на серійному заводі, який отримав номер 586, був створений Відділ Головного конструктора (ВГК), основу якого склали 25 ракетників, що приїхали з Москви, а також конструктори колишнього КБ автозаводу. У вересні Василь Сергійович перевіз до Дніпропетровська свою родину і з того часу це українське місто стало рідним для цілої династії ракетобудівників Будників.
З приїздом основних спеціалістів на заводі №586 розпочалася напружена робота. У цей період співробітники ВГК на чолі з Будником, як і більшість працівників заводу, працювали по 14-16 годин на добу, без вихідних. Вони забезпечували конструкторський супровід при виготовлені деталей, зібранні як окремих вузлів, так і ракети в цілому, під час заводських випробувань. А згодом брали участь у льотних випробуваннях на полігоні. Перший успішний пуск ракети Р-1, виготовленій у Дніпропетровську, відбувся 18 листопада 1952 року на полігоні Капустин Яр.
Того ж місяця на озброєння армії була поставлена друга ракета розробки ОКБ-1 С.П. Корольова – Р-2. І у Дніпрі розпочалася робота з організації її серійного виготовлення. А вже за рік й наступної ракети Корольова – Р-5.
Водночас співробітники КБ Будника запропонували ряд конструктивних рішень стосовно ракети Р-1, які дозволили значно покращити її бойові та експлуатаційні якості. Після узгодження з ОКБ Корольова та Глушка ці зміни були втілені, результаті чого з’явилася нова модифікація ракети – Р-1М. 1955 року були проведені 10 успішних запусків ракети Р-1М, які підтвердили доцільність внесених змін.
Це засвідчило, що створений Василем Будником колектив вирізняється високим професіоналізмом, сміливістю технічних рішень і творчим підходом у вирішенні поставлених завдань. Саме тоді Василь Сергійович зрозумів, що прийшов час узятися за розробку власної, принципово нової ракети, засади створення якої свого часу обговорювалися ще у НДІ-88 – ракети на компонентах пального з високою температурою кипіння (тривалого зберігання) і з автономною системою керування.
За словами ветеранів КБ «Південне», керівники ОКБ-1 – С.П. Корольов та його заступники В.П. Мішин і К.Д. Бушуєв не лише відверто негативно віднеслися до розробки на серійному заводі № 586 ракети на компонентах пального з високою температурою кипіння, передусім, через його високу токсичність, а й почали вперто і послідовно доводити у різних державних інстанціях недоцільність її розробки [4].
Й потрібна була неабияка рішучість з боку Василя Будника у відстоюванні власної позиції, адже він фактично виступив проти «альма-матір» — ОКБ-1, на той час єдиного авторитета у вітчизняній ракетній техниці. За твердженнями ветеранів-ракетників, у випадку невдачі він буквально ризикував головою [4].
Ідею створення такої ракети, яка б мала значно вищу боєготовність та живучість, була б простіша та надійніша в обслуговуванні та використанні активно підтримали військові. 13 лютого 1953 року вийшла постанова уряду, за якою КБ заводу № 586 доручалося розробити ескізний проект ракети Р-12 середньої дальності.
10 квітня 1954 року КБ заводу № 586 було перетворено у ОКБ №586, головним завданням якого стала розробка бойових балістичних ракет на компонентах пального, що мають високу температуру кипіння. Головним конструктором ОКБ № 586 був призначений М.К. Янгель, а його першим заступником – В.С. Будник.
Це поклало початок відкритої боротьби двох напрямків у бойовому ракетобудуванні – ракет розробки ОКБ-1 С.П. Корольова, в яких використовувався рідкий кисень, і ракет ОКБ № 586 М.К. Янгеля на компонентах пального тривалого зберігання [4].
Але прийде час, і майбутнє розставить усе по своїм місцям: для космічних ракет-носіїв – рідкий кисень, для бойових ракет – компоненти пального з високою температурою кипіння. Сергій Корольов назавжди залишиться в історії як людина, що поклала початок практичному освоєнню космосу, Василь Будник як один із засновників сучасного бойового ракетобудування.
Література
1. Академік Василь Сергійович Будник — один із засновників ракетно-космічної галузі України (до 100-річчя з дня наро- дження академіка НАН України В.С. Будника) / О.В. Дегтя- рьов, О.В. Новиков // Вісник НАН України. — 2013. — № 6.— С. 89-95.
2. Василь Будник — патріарх вітчизняного ракетобудування (до 100-річчя від дня народження) / С. Бублик // Світогляд №3 (41). – 2013.
3. Будник. Дело всей жизни / Під заг.ред. О.В. Дегтярьова. – Дніпропетровськ: АРТ ПРЕСС, 2013. – 560 с.
4. Призваны временем. – Дніпропетровськ: АРТ ПРЕСС, 2004. – 766 с.
5. «Р-12: «Гадкий утенок» с берегов Днепра» / В. Платонов // Зеркало недели від 22.06. 2007. https://zn.ua/science/r-12_gadkiy_utenok_s_beregov_dnepra.html
Л.Ю. Кавун, Національний музей космонавтики ім. С.П. Корольова, Житомир
Джерело: Матеріали XVIII наукових читань «ДНІПРОВСЬКА ОРБІТА — 2023»
Один из Титанов создания ракетно-космической техники.