Які супутники запустила Україна

За 32 роки незалежності Україна запустила в космос чимало супутників. І ще деяку кількість тільки планують вивести у космос. Частину місій не можна назвати успішними, проте всі вони заслуговують на те, аби про них згадати.

Перший супутник України

Україна — космічна держава. Вона здатна виготовляти власні ракети-носії та обладнання для космічних досліджень. Леонід Каденюк здійснив політ на шатлі. Проте найбільше це проявляється у супутниках, які наша держава запустила в космос за часів своєї незалежності. Було їх не так і мало й усі вони заслуговують на те, аби їх згадали.

З часів Радянського Союзу на території України розміщувалося кілька підприємств, які мали досвід розробки космічних апаратів. Головним із них було КБ «Південне», розташоване у місті Дніпро.

Тож не дивно, що коли в перші роки незалежності виникла необхідність запустити в космос перший супутник незалежної держави, розробкою зайнялися саме тут. Апарат «Січ-1» стартував у космос 31 серпня 1995 року.

Супутник «Січ-1». Джерело: Вікіпедія

Назву його в Україні, мабуть, чули всі, а ось те, що він собою являв — ні. «Січ-1» був супутником дистанційного зондування Землі типу «Океан-О». Він ніс на собі цілий комплекс обладнання: два мультиспектральних сканери, здатних отримувати дані у кількох діапазонах, в тому числі й видимому, два радари, об’єднаних у єдину систему радіолокаційного спостереження, та пасивний мікрохвильовий радіометр.

Завдяки всьому цьому «Січ-1» міг комплексно оцінювати стан погоди на тій чи іншій ділянці Світового океану. Він здатний був визначити не лише стан атмосфери, а й збурення моря, товщину снігового покриву та стан рослинності. Щоправда, точність його була надзвичайно низькою.

«Січ-1» працював на високій полярній орбіті Землі з нахилом у 82 градуси та апогеєм у 660 км до 2001 року. Щоправда, достеменно невідомо, чи вся апаратура на борту залишалася функціональною. У будь-якому разі саме цьому апарату досі належить рекорд довгожительства у космосі.

Наступники «Січ-1»

Після запуску «Січ-1» КБ «Південне» продовжило працювати над супутниками цієї серії. У 1999-му на орбіту вивели «Океан-О». Назва його звучить так само, як і у серії в цілому, проте він досить сильно відрізнявся від своїх попередників. Цей апарат був майже втричі важчим за перший український супутник і важив 6250 кг. Крім того, що було у його попередника, він ніс ще два надвисокоточних радіометра, поляризаційний спектрорадіометр та цілу систему датчиків, що працювали у різних діапазонах хвиль.

Супутник «Океан-О». Джерело: Вікіпедія

Завдяки такому набору апаратури «Океан-О» міг виконувати навіть ширший спектр завдань, які тепер включали й геологічні дослідження. Щодо того, скільки «Океан-О» працював на орбіті, дані суперечливі. Згідно з деякими джерелами, він завершив свою роботу у 2002-му, згідно з іншими — у 2000 році.

Але і на тому історія супутників цієї серії не завершилася. У 2004-му на орбіту вивели «Січ-1М». За своєю конструкцією він повністю повторював перший апарат, проте мав значно покращений багатосмуговий сканер, завдяки чому роздільна здатність зросла до 24 м. Крім того, на борту був експеримент «Варіант», який мав досліджувати магнітне поле та іоносферу Землі.

На жаль, під час виведення на орбіту виникли проблеми, й «Січ-1М» не зміг досягти заданої висоти та забезпечити необхідну орієнтацію. Він перебував на орбіті до квітня 2006 року.

Супутник «Мікрон». Джерело: Вікіпедія

Разом із «Січ-1М» на орбіту вивели супутник «Мікрон». Він був значно меншим за всі попередні розробки й важив лише 66 кг. Проте на борту перебував магнітометр і малогабаритна камера, яка могла робити знімки та передавати їх на Землю. Апарат був розрахований на роботу впродовж трьох років, однак зійшов з орбіти вже у серпні 2005 року.

Що запустили за останні 15 років?

Після не дуже вдалого запуску «Січ-1М» Україна взяла паузу на кілька років, перш ніж відновити запуски супутників. 17 серпня 2011-го на орбіту вивели апарат «Січ-2». Попри назву, зі старою серією «Океан-О» він мав дуже мало спільного, хоча, як і вони, цей сателіт був призначений для спостереження за Землею.

Конструкцію, яка потім лягла в основу «Січ-2», КБ «Південне» спробувало на EgyptSat-1. Цей апарат був виготовлений на замовлення Єгипту і запущений 2007 року. Обидва апарати працювали у видимій частині спектра і могли робити знімки поверхні Землі з роздільною здатністю до 7,8 м.

«Січ-2». Джерело: Вікіпедія

«Січ-2» працював на орбіті до грудня 2012 року, після чого його експлуатацію припинили через втрату живлення бортовими системами. Цікаво, що КБ «Південне» мало ще один екземпляр цього апарата. Саме його запустили в космос у січні 2022 року як «Січ-2-30». Він мав обладнання, практично ідентичне до попереднього.

На превеликий жаль, і цей старт став у цілому невдалим. Після виведення на орбіту орієнтація супутника виявилася неправильною, внаслідок чого його сонячні панелі не змогли отримувати достатньо світла, й експлуатація апарата стала неможливою.

Тим часом у світі почалася нова епоха надмалих супутників. В Україні її піонером був Київський політехнічний університет. 19 червня 2014 року на орбіту вивели розроблений у стінах цього наукового центру апарат PolyITAN-1. На вигляд він був, як кубсат, тобто мав розміри лише 10×10×10 см, і призначався для демонстрації того, що такий невеликий апарат може обмінюватися інформацією із Землею та орієнтуватися у просторі.

PolyITAN-1. Джерело: kpi.ua

У 2017 році на орбіту вивели PolyITAN-2. Це вже був трохи більший апарат, який мав розміри 10×10×20 см. Крім експериментальної системи навігації, він ніс на собі датчик для реєстрації зустрічних молекул атмосфери, все ще присутніх на висоті кількох сотень кілометрів над Землею.

Завданням апарата було виявляти їхні характеристики. Це було частиною загальноєвропейських досліджень змін клімату.

Нарешті, 3 січня 2023 року на орбіту вивели супутник EOS SAT-1. Його виготовила компанія Dragonfly Aerospace на замовлення EOS Data Analytics. Обидві компанії входять до групи проєктів Noosphere українського бізнесмена Макса Полякова.

Основне призначення EOS SAT-1 — спостереження за Землею. Він має стати першим із цілого сузір’я супутників, які призначені для агромоніторингу. Роздільна здатність складає близько 1,5 м, а працює він у ближньому інфрачервоному та видимому спектрах і має загалом 11 каналів передачі інформації.

EOS SAT-1 призначений для агромоніторингу. Джерело: eos.com

Усе це дозволяє EOS SAT-1 оцінювати стан угідь, прогнозувати врожаї, відстежувати посуху та хвороби лісів і полів. На основі його даних фахівці можуть давати аграріям поради щодо керування їхнім бізнесом.

Разом із цим супутником на орбіту вивели й PolyITAN-HP-30, проте він так і не вийшов на зв’язок. Цей апарат також був розроблений студентами Київського політехнічного університету. Супутник був призначений для випробування різних видів труб для систем терморегуляції космічних апаратів.

Складна доля супутника «Либідь»

Усі перелічені супутники були або демонстраційними, або спостережними. Однак більшість апаратів на орбіті Землі призначені для забезпечення зв’язку. Україна має власний досвід створення таких апаратів, щоправда, достатньо сумний.

Супутник «Либідь». Джерело: Вікіпедія

Мова про супутник «Либідь». Різноманітні проєкти із цією назвою існували з 1993 року, проте перший реальний контракт був укладений із канадською компанією MacDonald Dettwiler and Associates. Згідно з ним, вони мали спроєктувати та виготовити супутник, здатний здійснювати високошвидкісну передачу цифрового сигналу.

Планувалося, що запуск відбудеться 2011 року й основним завданням супутника буде трансляція чемпіонату світу з футболу, який у 2012-му відбувався в Україні та Польщі. Також він мав забезпечувати інтернет-з’єднання.

Однак роботи з виробництва супутника не фінансувалися у повному обсязі. До того ж частина коштів просто кудись зникла. В результаті чемпіонат світу минув без нього. Складання, яке виконувало російське АТ «Інформаційні супутникові системи» імені академіка М. Ф. Решетньова» фактично було завершене тільки 2014 року. В цей час вже почалася російська агресія в Криму і на Донбасі, внаслідок чого запуск його став неможливим.

Надалі ситуація не змінилася на краще. Гроші на запуск виділялися і називалися все нові й нові строки, але супутник так і продовжував лежати у російському Желєзногорську. Там він перебуває і нині.

Плани на майбутнє

Попри всю непросту історію попередніх запусків, Україна продовжує будувати плани на майбутнє. Чи не найперспективнішими з них є розширення супутникового угрупування EOS SAT. Крім того, EOS Data Analytics планує запустити абсолютно новий апарат — EOS SAR, оснащений радаром.

Запуск апарата запланований на 2024 рік. Він зможе отримувати зображення поверхні Землі у високій роздільній здатності, незважаючи на час доби, наявність хмарності та інші перешкоди. Смуга захоплення становитиме від 25 до 50 км.

Ще однією перспективною розробкою є продовження лінійки апаратів від Київського політехнічного університету. Восени 2023 року уряд України підтримав програму запуску наступного з них.

PolyITAN-12U планується вивести на орбіту у 2024 році. Він буде значно більшим за всі попередні моделі, складатиметься з 12 стандартних «кубсатівських» модулів і важитиме майже 20 кг. Це буде апарат для дистанційного зондування Землі в оптичному діапазоні. Очікується, що його роздільна здатність буде на рівні 0,56–0,73 м, що зробить його найчутливішим спостерігачем, який Україна запускала за всі роки власної незалежності.

Щодо проєктів від КБ «Південне», то вони вже багато років перебувають у стадії «запропоновано» чи «розробляється». Це стосується, наприклад, апаратів «Січ-3-О» та «Січ-3-Р». Вони призначені для високоточного дистанційного зондування Землі. Розроблені вони були ще наприкінці 2000-х, але відтоді жодних особливих новин про них немає.

Найцікавіший проєкт, який пропонувався останніми роками, — «Укрселена». Це мав бути апарат, який би досліджував Місяць з орбіти. Його запуск нібито планували на 2017 рік, але відтоді звісток про нього немає.

Загалом ситуація з українськими супутниками така, що пропозицій їхнього створення чимало. При цьому зазвичай називаються якісь достатньо короткі строки. Проте минає час і проєкт кудись зникає. Або називаються якісь інші строки.

Перспективи супутникової галузі України дуже великі. Проте для цього треба позбутися старої практики, згідно з якою проєкт може роками лежати й чекати фінансування, нікуди не рухаючись. Сучасна космічна галузь потребує рішучих людей, які дійсно знають, що робити, а не тільки розповідають про це.

Олександр Бурлака, universemagazine