Голова Організації
Наумов Олександр Миколайович — полковник у відставці, ветеран Ракетних військ стратегічного призначення, громадський діяч.
Народився 19 січня 1953 року. У 1976 році закінчив факультет автоматизованих систем управління Харківського вищого військового командно-інженерного училище ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І., отримавши інженерну освіту за напрямом військових систем управління.
У 1976–1986 роках проходив службу на 53-му Науково-дослідному випробувальному полігоні Міністерства оборони СРСР — космодромі Плесецьк. Обіймав посади оперативного чергового командного пункту ракетного дивізіону інженерно-випробувальної частини, заступника командира і командира цього підрозділу, а також помічника начальника відділу бойової готовності полігону. Брав участь у забезпеченні випробувань ракетної техніки та підтриманні високого рівня бойової готовності.
У 1986 році як досвідчений спеціаліст був переведений до ВО «Київський радіозавод» на посаду начальника групи — старшого військового представника. До 1994 року займався питаннями вдосконалення приладів бортової апаратури систем управління ракетного та космічного призначення, здійснюючи військовий контроль і координацію виробничих процесів.
Після 1994 року продовжив службу в управлінні Міністерство оборони України, яке впроваджувало електронні та електротехнічні вироби у Збройних Силах України. Паралельно заочно закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, розширивши фахову підготовку в галузі міжнародної політики та співробітництва.
У 2008 році звільнений у запас у званні полковника.
З 2009 року працював заступником директора департаменту ВАТ «Квазар» та віце-президентом ТОВ «Еко-Інвест». Був помічником-консультантом народного депутата України, активно займався громадською діяльністю.
У 2015 році став одним із засновників Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ і був обраний її Головою. Користується авторитетом серед колег і ветеранів галузі.
Члени Ради:
Бєльков Євген Борисович — полковник у відставці, ветеран Ракетних військ стратегічного призначення, фахівець у сфері випробувань та експлуатації ракетної техніки, діяч ветеранського руху
Народився 19 вересня 1959 року у селі Слобода Петропавлівська Чистопільського району (Республіка Татарстан).
З 1977 по 2006 рік проходив військову службу у Збройних Силах.
У 1982 році закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище (факультет бойового застосування та експлуатації ракет і наземного механічного обладнання).
Після закінчення училища проходив службу на різних посадах у ракетно-випробувальних частинах 5-го науково-дослідного випробувального полігону Міністерства оборони СРСР (космодром Байконур), де брав участь у забезпеченні випробувань ракетно-космічної техніки.
У 1988 році був переведений для подальшого проходження військової служби до військового представництва Міністерства оборони, розташованого на заводі «Арсенал».
У 2002 році у зв’язку з створенням представництв генерального замовника – НКАУ (ПГЗ-НКАУ) був відряджений наказом Міністра оборони України до Національного космічного агентства України (НКАУ) із залишенням на військової службі та наказом Генерального директора НКАУ був призначений на посаду начальника групи контролю розробки комплексу командних приладів нового покоління та оптико-електронних приладів для СУ КА Київського ПГЗ-НКАУ.
Має відзнаки: «Ветеран військової служби», «Почесний працівник космічної галузі».
Після завершення військової служби бере активну участь у ветеранському русі. Є головою Деснянської районної організації Київської організації ветеранів Ракетних і космічних військ.
Гришко Микола В`ячеславович — підполковник у відставці, ветеран ракетно-космічної галузі, фахівець з військового контролю якості ракетно-космічної техніки, діяч ветеранського руху
Гришко Микола В’ячеславович народився 5 травня 1960 року у місті Біла Церква в сім’ї військовослужбовця.
У листопаді 1978 року був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил СРСР.
У 1979 році вступив до Горьківського вищого зенітного ракетного командного училища протиповітряної оборони, яке закінчив у 1983 році.
Після закінчення військового навчального закладу, з 1983 року, проходив службу у військових представництвах Міністерства оборони СРСР у місті Києві на підприємствах оборонної промисловості України. У межах службових обов’язків здійснював контроль якості розробок систем управління ракетно-космічної техніки, зокрема стратегічного комплексу «Енергія-Буран».
Бере активну участь у ветеранському русі. Є головою Дарницької районної організації Київської організації ветеранів Ракетних і космічних військ.
___________________________________________________________________________________________________________
Дорохін Віктор Володимирович — майор у відставці, ветеран Ракетних військ стратегічного призначення, фахівець з командно-вимірювальних комплексів, громадський діяч ветеранського руху
Народився 27 березня 1954 року у місті Черемхово Іркутської області в сім’ї військовослужбовця.
У 1971 році закінчив середню школу в місті Лозова Харківської області.
Упродовж 1971–1976 років навчався у Харківському вищому військовому командно-інженерному училищі, де здобув кваліфікацію інженера вимірювальних пунктів командно-вимірювальних комплексів.
Після закінчення училища проходив військову службу на різних посадах. У 1976–1979 роках — старший оператор, начальник розрахунку стикування та передстартової підготовки 1059-ї ракетно-технічної бази у місті Владикавказ.
У 1980–1984 роках проходив службу в 1517-й ракетно-технічній базі (село Висока Піч Житомирської області) на посадах начальника розрахунку, начальника групи, заступника начальника складальної бригади.
У 1984–1991 роках — начальник штабу ракетного дивізіону 431-го гвардійського ракетного полку.
У 1991–1998 роках — начальник відділення центру автоматизованих систем управління 15-ї гвардійської бомбардувальної авіаційної дивізії (смт Озерне Житомирської області).
Після завершення військової служби бере активну участь у ветеранському русі. Є головою Організації ветеранів ракетних військ Високопічського гарнізону.
___________________________________________________________________________________________________________
Іванов Борис Павлович — полковник у відставці, ветеран військ протиповітряної оборони, фахівець у сфері автоматизованих систем управління, державний службовець.
Народився 18 вересня 1946 року в селі Соківка Оренбурзької області.
У 1965 році, після закінчення школи, був призваний на строкову військову службу. З 1967 року — курсант Вільнюського радіотехнічного училища військ протиповітряної оборони. Закінчив училище з відзнакою за спеціальністю «Автоматизовані системи управління».
У 1978 році закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище ППО, отримавши диплом військового інженера.
Офіцерську службу проходив на відповідальних посадах, зокрема: начальника радіостанції «Р-102» — командира взводу, техніка апаратури АСУ «Лазур», командира роти — начальника курсу, старшого помічника начальника навчальної частини факультету, помічника та старшого помічника начальника навчального відділу Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ППО.
З 1992 року проходив службу у Київському військовому інституті управління та зв’язку, де обіймав посади начальника групи, заступника начальника навчального відділу училища та старшого викладача.
У 1999 році був звільнений з військової служби та прийнятий на державну службу на посаду помічника начальника Центрального управління Штабу озброєння Міністерства оборони України.
У 2005 році переведений на посаду головного спеціаліста відділу кадрів Адміністративного управління Міністерства оборони України.
Упродовж 2006–2015 років працював науковим співробітником Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Міністерства оборони України.
За багаторічну сумлінну службу та вагомий внесок у розвиток військової освіти й оборонної сфери держави нагороджений 17 медалями СРСР та Міністерства оборони України.
________________________________________________________________________________________________________
Мегедь Михайло Юрійович
Народився 8 липня 1999 року у місті Києві. З ранніх років виявляв інтерес до мистецтва, зокрема до театру та сценічної творчості, що згодом визначило його професійний шлях.
Вищу освіту здобув у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, одному з провідних мистецьких закладів України. Під час навчання проявив себе як наполегливий і талановитий студент, активно брав участь у театральних постановках та творчих проектах. Університет закінчив з відзнакою, підтвердивши високий рівень професійної підготовки.
Після завершення навчання був прийнятий до трупи Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, де працює й донині. На сцені театру бере участь у різнопланових виставах, вдосконалює акторську майстерність і розвиває власний творчий стиль.
Свою професійну діяльність Михайло Юрійович присвячує театральному мистецтву та культурному розвитку столиці України, роблячи вагомий внесок у сучасне мистецьке життя Києва.
Трищенко Сергій Васильович — гвардії підполковник у відставці, ветеран Ракетних військ стратегічного призначення, громадський діяч ветеранського руху.
Народився 1 листопада 1954 року. У 1979 році закінчив Серпухівське вище військове командне училище, здобувши фах військового командира.
У 1979–1986 роках проходив службу в 697-му ракетному полку 4-ї Харбінської дивізії (в/ч 34085, смт Дров’яна). Пройшов шлях від офіцера до командира дивізіону, зарекомендувавши себе як дисциплінований і вимогливий керівник.
У 1986 році, з посади командира дивізіону, вступив на командний факультет Військової академії ім. Дзержинського, який успішно закінчив у 1988 році.
З 1988 року продовжив службу в 664-му ракетному полку 43-ї ракетної дивізії (в/ч 34085, м. Охтирка). У 1991–1992 роках обіймав посаду командира 664-го Гвардійського Олександрійського Червонопрапорного орденів Кутузова та Богдана Хмельницького ракетного полку, здійснюючи керівництво підрозділом у складний період історичних змін.
Після завершення військової служби активно займається громадською діяльністю. З 2009 року — Голова Ради ветеранів організації «Доблесть, Мужність та Честь», сприяє підтримці ветеранів, збереженню бойових традицій і патріотичному вихованню молоді.
Користується заслуженим авторитетом серед колег і побратимів.
Ус Борис Васильович — майор у відставці, фахівець у галузі радіотехніки та контролю ракетно-космічної техніки.
Народився 23 серпня 1941 року в місті Київ. У 1966 році закінчив радіотехнічний факультет Харківський авіаційний інститут, отримавши ґрунтовну інженерну підготовку. Після завершення навчання був залишений працювати на кафедрі КТПР, яка підтримувала активні навчально-виробничі зв’язки з провідними підприємствами оборонної промисловості — Конструкторським бюро заводу «Комунар» та КБ «Електроприлад».
Після призову на військову службу Бориса Васильовича було направлено до військового представництва при заводі «Арсенал», де він працював у групі контролю космічних розробок. У межах службових обов’язків брав участь у роботах зі створення та випробування ракет-носіїв «Зеніт» і «Енергія», зробивши свій внесок у розвиток вітчизняної ракетно-космічної техніки. Він був учасником численних випробувань на базових полігонах ракетних військ стратегічного призначення, здійснюючи контроль якості та надійності складних технічних систем.
За роки служби та професійної діяльності зарекомендував себе як відповідальний, компетентний і принциповий офіцер та інженер.
Разом із дружиною виховав трьох дочок. Має онуку та чотирьох онуків, якими щиро пишається.
Відповідальний секретар
Пересадько Олександр Іванович — підполковник у відставці, ветеран Ракетних військах стратегічного призначення.
Народився 26 червня 1953 року. У 1975 році закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ, здобувши фах військового інженера та офіцера ракетних військ.
Після завершення навчання проходив службу в Ракетних військах стратегічного призначення. Служив у гарнізонах міста Державінськ, міста Хмельницький та міста Жангізтобе, де обіймав командні та інженерні посади, набуваючи досвіду управління особовим складом і експлуатації ракетної техніки.
Завершив військову службу на посаді заступника командира 309-го ракетного полку 46-ї ракетної дивізії у місті Первомайськ. У 1996 році звільнився в запас у званні підполковника.
За роки служби зарекомендував себе дисциплінованим, відповідальним та принциповим офіцером, який сумлінно виконував військовий обов’язок і зробив вагомий внесок у підтримання бойової готовності підпорядкованих підрозділів.