31 липня 1986 року на полігоні Плесецьк відбувся перший пуск міжконтинентальної балістичної ракети 15Ж60. Ракета стартувала з пускової установки «Южная-1». Пуск був успішним і започаткував льотні випробування одного з найскладніших твердопаливних ракетних комплексів, створених у Радянському Союзі у 1980-х роках.
За цим стартом стояла багаторічна робота великої кооперації конструкторських бюро, науково-дослідних установ і промислових підприємств. І серед них особливе місце посідали підприємства та наукові колективи України. Саме тому історія ракети 15Ж60 — це не тільки історія стратегічного ракетного озброєння часів холодної війни. Це важлива сторінка історії української ракетно-космічної промисловості, її конструкторських шкіл, виробничої бази та людей, які створювали складну техніку.
Ракета 15Ж60 була стаціонарним шахтним варіантом міжконтинентальної балістичної ракети РТ-23УТТХ, відомої під назвою «Молодець». Розроблення єдиної ракети для різних варіантів базування було визначене постановою уряду СРСР від 9 серпня 1983 року. Передбачалося створення ракети для бойового залізничного ракетного комплексу та стаціонарного шахтного комплексу підвищеної захищеності. Для шахтного варіанта була створена 15Ж60.
Головним розробником ракети виступило КБ «Південне» у Дніпропетровську. Саме тут формувався технічний вигляд ракети, проводилася основна проектно-конструкторська робота, розроблялися її ключові системи та здійснювалася координація широкої кооперації підприємств. Генеральним конструктором КБ «Південне» у цей період був Володимир Федорович Уткін.
Для української ракетної промисловості цей проект був особливим ще й тому, що в ньому зійшлися компетенції кількох провідних наукових та виробничих центрів України. У роботі над системою управління брали участь НВО «Хартрон» у Харкові, Інститут технічної механіки АН УРСР та Дніпропетровський державний університет. Спільно з фахівцями КБ «Південне» вони вирішували складні завдання забезпечення керованості ракети, точності та стійкості системи управління до уражальних факторів ядерного вибуху.
Особливо показовою була роль НВО «Хартрон». Його фахівці розробили систему управління другого рівня стійкості. Для неї створювалися спеціальні рішення, що мали забезпечувати працездатність електронної апаратури за умов впливу гамма-випромінювання. У системі використовувалася підвищено стійка елементна база, а також спеціальні схемно-алгоритмічні рішення захисту.
КБ «Південне» у співпраці з ЦНДІ машинобудування, Інститутом технічної механіки АН УРСР та Дніпропетровським державним університетом розробило динамічну модель системи управління з урахуванням складної зміни маси та конфігурації ракети під час польоту, пружності корпусу й особливостей карданного вузла. Однією з характерних особливостей стала реалізація управління польотом за допомогою відхилення головного відсіку ракети.
Не менш важливою була участь української промисловості у створенні двигунів.
Виробництво ракет було пов’язане з Павлоградським механічним заводом, який входив до виробничої кооперації Південного машинобудівного комплексу. Саме тут виготовлялися, зокрема, двигунні установки для ракети. Перша ступінь 15Ж60 оснащувалася двигуном 15Д305, розробленим КБ «Південне» та виготовленим на Павлоградському механічному заводі. Друга ступінь також була результатом кооперації КБ «Південне» та Павлоградського механічного заводу.
Це був принципово новий рівень технологій для свого часу. У конструкції двигунів використовувалися нові композиційні матеріали, органопластикові корпуси, вуглець-вуглецеві матеріали та нові теплозахисні й ерозійностійкі матеріали. Особливу увагу приділяли зниженню маси конструкції при одночасному підвищенні її міцності та стійкості.
У процесі створення ракети були розроблені нові тверді ракетні палива та технології їх виготовлення. Для двигунів 15Ж60 застосовувалися палива нового покоління, а в роботах над ними брали участь спеціалізовані наукові та промислові організації. Цей напрям став важливою частиною розвитку радянської, а значною мірою й української школи твердопаливного ракетобудування.
Для ракети 15Ж60 була поставлена особлива вимога — забезпечити високу стійкість до уражальних факторів ядерного вибуху. Це стосувалося не лише самої конструкції ракети, а й систем управління, кабельних мереж, електронної апаратури та наземного обладнання. У конструкції використовувалися спеціальні захисні покриття, екранування та інші рішення, покликані забезпечити працездатність систем у надзвичайно складних умовах.
Ракета була триступеневою, твердопаливною, з роздільною головною частиною індивідуального наведення. Її бойове оснащення передбачало десять бойових блоків, що стало одним із ключових елементів бойових можливостей системи. Для шахтного комплексу особливого значення набувала можливість зберегти готовність до пуску навіть за умов ядерного впливу на позиційний район.
Льотні випробування проходили на полігоні Плесецьк. Для них було споруджено чотири пускові установки — «Южная-1», «Южная-2», «Светлая-1» і «Светлая-2». Перші дві ввели в експлуатацію у 1986 році, «Светлая-2» — у 1987-му, а «Светлая-1» — у 1988 році. Пуски проводилися з трьох установок; «Светлая-1» використовувалася для відпрацювання окремих елементів комплексу за спеціальними програмами.
Перший пуск 31 липня 1986 року був успішним. Але подальший шлях до надійної системи не був простим. Під час випробувань сталися кілька аварійних пусків, пов’язаних із відмовами системи управління та руйнуванням елемента соплового блока першої ступені. Кожна з таких ситуацій вимагала глибокого аналізу, пошуку причин і внесення змін у конструкцію.
Фахівці КБ «Південне» та підприємств кооперації проводили необхідні доопрацювання, після чого їх ефективність перевірялася під час наземних випробувань і наступних пусків. Результат цієї роботи був переконливим: після усунення виявлених причин аварійних ситуацій подальші випробування проходили успішно. Фінальний пуск за програмою державних спільних льотних випробувань відбувся 26 вересня 1988 року. Загалом у межах цієї програми було здійснено 16 пусків.
Але до цього часу ракета вже не залишалася лише експериментальним виробом.
19 серпня 1988 року перші 15Ж60 були поставлені на дослідно-бойове чергування у 46-й Нижньодніпровській Червонопрапорній ордена Жовтневої революції ракетній дивізії, дислокованій у районі Первомайська Миколаївської області. Розгортання йшло швидкими темпами: до кінця 1988 року на бойовому чергуванні тут перебувало вже 20 ракет.
Цей факт має для України особливе значення. Ракета, яку проектували в Дніпропетровську, системи якої створювали за участю харківських і дніпропетровських наукових та конструкторських колективів, а окремі компоненти якої вироблялися у Павлограді, зрештою опинилася на бойовому чергуванні саме на українській території.
У 1989 році розгортання продовжилося. Паралельно нові ракети почали надходити до 60-ї Таманської Краснознаменної ордена Жовтневої революції ракетної дивізії імені 60-річчя СРСР у районі Татищевого Саратовської області РРФСР. На озброєнні обох позиційних районів 15Ж60 замінювали міжконтинентальні балістичні ракети УР-100Н УТТХ (15А35).
До кінця 1989 року в обох позиційних районах було розгорнуто 56 ракет: 46 — у 46-й ракетній дивізії в Україні та 10 — у 60-й дивізії на території РРФСР. Саме ця цифра дозволяє особливо чітко побачити український вимір історії 15Ж60: більша частина всієї розгорнутої на той час групи перебувала саме в Україні.
28 листопада 1989 року комплекс був офіційно прийнятий на озброєння Радянської Армії. Однак виробництво ракет у Павлограді тривало ще певний час. Ситуація почала змінюватися вже на початку 1990-х років. Принаймні вісім виготовлених на Павлоградському механічному заводі ракет були підготовлені до відправлення у позиційні райони, але їх подальше розгортання було припинено у зв’язку зі змінами військово-політичної ситуації та новими підходами до стратегічних озброєнь.
Розпад Радянського Союзу остаточно змінив долю цього ракетного комплексу. Після проголошення незалежності Україна успадкувала значну частину стратегічної ракетної інфраструктури, у тому числі 46 ракет 15Ж60, що перебували на її території. Відповідно до міжнародних домовленостей вони підлягали зняттю з бойового чергування та ліквідації.
У 1993–1994 роках усі міжконтинентальні балістичні ракети 15Ж60 на території України були зняті з бойового чергування. Надалі розпочався демонтаж. У 1998–2001 роках усі 46 українських 15Ж60 були вилучені із шахтних пускових установок. У 1999–2002 роках ракети, у тому числі ті, що не встигли стати на бойове чергування, були розібрані та утилізовані. Більшість шахтних пускових установок також була знищена; одна з них збереглася для музейних цілей.
Так завершилася історія 15Ж60 на українській землі — від створення до бойового чергування і подальшої ліквідації.
Але якщо дивитися на цю історію не лише крізь призму військової техніки, стає очевидним інше. Ракета 15Ж60 була продуктом масштабної інженерної системи, значна частина якої була сформована саме в Україні.
КБ «Південне» — проектування та координація створення ракети.
НВО «Хартрон» — складні системи управління.
Інститут технічної механіки АН УРСР — наукове забезпечення складних динамічних задач.
Дніпропетровський державний університет — участь у наукових дослідженнях і розробках.
Павлоградський механічний завод — виробництво ракетних двигунів та інших елементів.
За цими назвами стояли тисячі людей — конструкторів, інженерів, науковців, технологів, робітників, випробувачів і військовослужбовців.
Саме в цьому і полягає головна історична цінність дати 31 липня 1986 року. Перший пуск 15Ж60 на Плесецьку був не просто стартом ракети. Він став результатом роботи величезної науково-технічної кооперації, в якій українські підприємства та фахівці відігравали одну з ключових ролей.
Сьогодні, коли Україна формує власне бачення майбутнього ракетно-космічної галузі, особливо важливо пам’ятати цю спадщину. Не для повернення до логіки ядерного протистояння минулого, а для розуміння того, який інженерний, науковий і виробничий потенціал був створений українськими фахівцями.
Історія 15Ж60 — це історія не тільки ракети. Це історія КБ, заводів, наукових установ, військових частин і людей, які створювали складні технології, випробовували їх і забезпечували їх експлуатацію.
31 липня 1986 року — перший старт 15Ж60. Дата, що нагадує: за кожною ракетою стоять люди, а за кожною технологією — школа знань, досвід і праця поколінь.
Отправить ответ