Порохові ракети були відомі багато сотень років тому в Китаї, потім в Індії та Європі. Спочатку вони використовувалися в якості сигнальних ракет, а згодом застосовувалися як бойовий засіб при влаштуванні феєрверків.
У війнах ракети почали застосовуватися починаючи, як мінімум, з XIII століття. Вже в XIV столітті китайці використовували їх для захисту від монгольських загарбників, індійські моголи в XVI-XVII століттях часто застосовували їх на полі бою, європейці почали експериментувати з ними в XV столітті.
Майсурські ракети
У другій половині XVIII століття фактичний правитель індійського князівства Майсур Хайдер Алі розробив перші прототипи ракет, наповнених вибухівкою, з корпусом з металу (до цього він виготовлявся з картону). Його нововведення було доопрацьовано його сином Типу, який спроєктував та виготовив циліндричні залізні труби. Вони дозволяли сильно стиснути порох і, отже, збільшити дальність польоту. У середньовічному технопарку ремісники, що стали ракетниками, проводили експерименти щодо покращення чавунного лиття, точності та дальності польоту ракет на основі базових розрахунків, щоб точно налаштувати параметри запуску. Це дозволяло ракетам різних розмірів та ваги вражати цілі на різних відстанях та висотах. [7]. Крім того індійці створили установку реактивного залпового вогню, яка запускала по 5—10 ракет одночасно; ця установка успішно застосовувалася у бойових діях, зокрема, у 1784 році. [7]
Один із розробників цих ракет навіть склав для правителя Майсура керівництво з бойового застосування ракет «Фатхул-муджахідін» («Перемога моджахедів»). Копії цього керівництва роздали всім офіцерам армії Майсура. У різні часи в армії Майсура було від 1200 до 5000 ракетників. [7]
Майсурські ракети складалися із залізної трубки, закритої з одного кінця, і прикріпленого до неї бамбукового стрижня довжиною понад 1 м. Залізна трубка містила чорний порох, діючи як камера згоряння, і як ударний елемент. Ракети завдавали хаотичну, але сильну шкоду, викликаючи паніку серед військ та кавалерії противника.
Застосування: Майсурська армія використовувала ракети у англо-майсурських війнах проти Британської Ост-Індської компанії. (Англо-майсурські війни — серія з чотирьох конфліктів (1767–1769, 1780–1784, 1790–1792, 1799–1799) між Майсурським королівством та Британською Ост-Індською компанією).
Історичне значення: Майсурські ракети вважаються першим в історії прикладом ракетної зброї з металевим корпусом, і саме вони започаткували еволюцію сучасних реактивних снарядів.
Англійські ракети (ракети Конгрева)
Майсурські ракети, використані індійцями проти британців під час британського завоювання Майсура, послужили прототипом ракет Конгрева. Але над удосконаленням майсурських ракет працював не лише Конгрев,а й ірландський націоналіст Роберт Еммет, який планував використати їх для потреб антибританського повстання.
Сер Вільям Конгрев, 2-й баронет (Конгрів- молодший) — англійський винахідник і піонер ракетної зброї, відомий як винахідник ракет Конгрева. Першим з ракетами ознайомився в Індії Вільям Конгрев старший, а його син Вільям Конгрев-молодший у 1817 році відкрив фабрику з виробництва ракет, тим самим поклавши початок європейському ракетобудуванню.
Роберт Эммет ірландський республіканець, націоналіст, оратор і лідер повстанців. Він очолював невдалу спробу повстання проти британського правління в 1803 і був схоплений, засуджений і страчений за державну зраду.
У 1801 році декілька ящиків з ракетами було зібрано з Майсура і відправлено до Великобританії для аналізу. Вільям Конгрев організував програму досліджень та розробок у лабораторії Woolwich Arsenal (Королівський арсенал у Вуліджі підприємство на південному березі Темзи у Вулвічі на південному сході Лондона, Англія, яке використовувалося для виробництва зброї та боєприпасів, перевірки та дослідження вибухових речовин для британських збройних сил). Після завершення дослідно-конструкторських робіт у 1805 році Конгрев продемонстрував порохові ракети у Королівському Арсеналі. Перша спроба бойового застосування ракет під час нападу на французьке місто Булонь з моря була невдалою через сильний шторм. Через рік, 8 листопада 1806 року, було здійснено другу спробу використання ракет у нападі на Булонь.
Зброя зарекомендувала себе дуже добре, місто серйозно постраждало від пожеж, викликаних ракетами Конгрева. У 1809 році Парламент уповноважив Конгрева сформувати дві ракетні бригади для британської армії. Однією з них Конгрев командував у Битві народів під Лейпцигом 1813 року.
Ракета Конгрева зовні чимось нагадувала велику товсту петарду. У ній підпалювали шнур у казенній (нижній) частині і з оглушливим свистом ракета злітала спеціальним лафетом у бік супротивника на відстань до 2700 м. Оболонка була з листового заліза, що було інновацією в ракетобудуванні. Основу ракети прикривав перфорований диск заліза з отвором посередині. З отвору при польоті виходив реактивний струмінь. Ракети були різного розміру та мали дальність від 2300 метрів (2,3 км) до 2700 метрів (2,7 км). [5]. До 1819 року жердина-стабілізатор був розташований збоку ракети, через що при польоті її хилило вбік, але Конгрев удосконалив конструкцію, угвинтивши жердину посередині ракети.
Незважаючи на це, точність ракет була вкрай низька, тому вони застосовувалися під час бомбардування міських кварталів та флоту, і проти великих скупчень живої сили противника. [1].
До 1850-х років ракети Конгрева перебували в арсеналі Сполученого Королівства. Після війни з Наполеоном ракети Конгрева набули популярності в Європі та Азії. Їх прийняли на озброєння в арміях Росії, Пруссії, Нідерландів, Швеції, Сардинії, Саксонії та інших держав, начинивши «секретними сумішами».
Наприклад, у Мадраській армії та бенгальській кінній артилерії були створені ракетні частини, скасовані у 1821 році.
Застосування. Ракети Конгрева використовувалися в Наполеонівських кампаніях (включаючи дії в Піренеях), в англо- американській війні 1812—1815 років. У ході Опіумних воєн британський флот і збройні сили Ост-Індської компанії успішно застосовували ракети Конгрева проти скупчень військових джоноккитайського флоту, як і проти фортів на узбережжі Китаю.
Історичне значення. Конгрев значно удосконалив конструкцію ракет та впровадив серійне виробництво у Woolwich Arsenal.
Російські ракети (ракети Картамазова, Засядька та Константинова)
Російські війська побачили застосування ракет Конгрева під час наполеонівських війн, що стало сильним поштовхом для власних робіт з ракетної тематики, але задуми з’явилися вже після обстрілу Копенгагена у 1807 році, коли місто було повністю спалено за допомогою 300 ракет. Першим роботи розпочав член Військово вченого комітету чиновник 5-го класу І. Картамазов, який у 1811 році отримав зразки англійських ракет. [4]. На їх основі він розробив ракети калібром 2, 2,5 та 3,6 дюйма (5,65 та 9,14 см відповідно). Випробування ракет, проведені в січні 1814 року показали, що за тактико-технічними характеристиками російські ракети не поступалися зарубіжним. Роботи тривали до 1817 року, коли вдалося досягти дальності 2690м, але картамазівські вироби не зацікавили військове керівництво. Набагато більше пощастило генералу Олександру Дмитровичу Засядьку, якій вважається творцем ракетних військ у Російській імперії.
Олександр Дмитрович Засядько — син головного артилериста Запорізької Січі, учасник походу суворовських військ через Альпи, герой Вітчизняної війни 1812 року та російсько-турецьких баталій і, нарешті, винахідник бойових ракет, успішно застосованих якраз у боях проти турків (1828— 1828рр.).
Під час Закордонного походу 1813-1814 рр. Олександр Дмитрович Засядько познайомився з англійськими «конгревими» ракетами. Повернувшись на батьківщину, вирішив створити російські ракети, що перевершують англійські за тактичними і технічними характеристиками. Він почав, по-перше, розробляти безпечну технологію їх виробництва, яка виключала підриви на всіх етапах виготовлення та збирання, по-друге — шукати найбільш оптимальні розміри складових частин ракети, нарешті — підбирати матеріали, за своїми фізичними та хімічними властивостями, придатні для роботи. Звичайно ж, на збір матеріалу та численні експерименти були потрібні гроші, і тоді Олександр Дмитрович продав свій невеликий маєток під Одесою. [1]. Цікаво, що Засядько вивчав не лише конструкцію конгревих ракет, він прагнув розгадати секрет своїх предків запорожців — саме вони, як свідчать історичні джерела, ще у XVI ст. активно застосовували якусь зброю, дуже схожу на ракети, у боротьбі проти татар та турків. (Запорозькі козаки гетьмана Євстафія Ружинського вперше в Європі в 1516 році застосували проти кримського хана Мелік-Гірея “заготовлені заздалегідь паперові ракети, котрі, коли кинути, могли перестрибувати з місця на місце і робити до шести пострілів кожна”).[4].
Засядько розробив кілька типів бойових ракет та пускових установок до них. Самі снаряди були невеликі – калібром 2,2 та 4 дюйми (5,5 і 10 см). Головне, що, на відміну від англійських (було багато нещасних випадків з ракетами Конгріва), вони були безпечні як при збиранні, так і при запуску. Цілком унікальною і такою, що не має аналогів, стала установка Засядька, з якої можна було зробити залп відразу шістьма ракетами.
Вже у 1817 р. Олександр Дмитрович продемонстрував свою установку військовому міністру Російської імперії, генералу від інфантерії П.П. Коновніцину. Випробування пройшли успішно, ракети отримали схвалення Коновніцина та Олександра І та були взяті на озброєння російською армією.
У 1820 році Олександра Засядька перевели до Санкт- Петербурга і призначили начальником навчальної артилерійської бригади, яка готувала молодші командні кадри для артилерії, та Охтинського порохового заводу. Ще однією досить значною справою Олександра Дмитровича стала організація першого в Росії артилерійського училища, яке отримало назву Михайлівського, що давало армії вчених офіцерів-артилеристів. З 25 листопада 1820 – з моменту відкриття училища – він також був і його начальником.
У 1827 р. генерал Засядько очолив штаб генерал- фельдцейхмейстера — так на той час називалася посада командувача артилерії, яку завжди обіймав хтось із великих князів. Користуючись своїм становищем, Олександр Дмитрович сформував в армії першу ракетну батарею, яка стала родоначальницею Ракетних військ Російської імперії, Радянського Союзу, а тепер і незалежних держав, що виникли на її основі.
Вперше російські ракети активно й успішно застосовувалися під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр.. Особливо на Кавказі, в умовах гірської місцевості. Олександр Дмитрович Засядько особисто виїхав на театр воєнних дій. Очоливши облогову артилерію під Браїловим (на території Румунії), з успіхом застосовував бойові ракети при взятті цієї фортеці. Усього ж за проєктами Засядька в Росії, на ракетному заводі, який генерал заснував у 1826 р. у Санкт-Петербурзі, було зроблено понад 50 тис. бойових одиниць.
Перевагою Засядькової ракетної зброї були легкі пускові установки («триноги»). З них майже одночасно або поодинці вилітали шість ракет. Вони були розміщені у два яруси: три верхні ракети у трьох жолобах. Ця цікава інженерна ідея була реалізована в середині ХХ століття в смертоносних радянських реактивних мінометах «Катюшах» та їхніх іноземних аналогах. Олександр Дмитрович винаходить і пристрій для наведення ракет, оскільки недоліком ракетних систем, які застосовували до нього, була неспроможність вести прицільний вогонь. Окрім запалювальних і гранатних, винахідник сконструював ще й сигнальні ракети, які під час запуску вночі допомагали розглядати місцевість на відстані до 40 верст. Підсумки своєї подвижницької праці Олександр Засядько виклав у роботі «О деле ракет зажигательных и рикошетных» (1817), яка стала першим посібником з виготовлення та тактики бойового застосування ракет в російській армії.
Застосування. Російсько-турецька кампанія 1828–1829 рр. (включаючи штурми фортець) і далі у ХІХ ст. як засіб облогової та штурмової артилерії.
Історичне значення. Олександр Засядько створив російську школу ракетної справи та першу в Росії систему реактивної зброї із серійною організацією пусків.
Як і будь-яка нова зброя, ракети мали купу недоліків: 1. дальність стрілянини поступалася навіть гладкоствольної артилерії; 2. точність так само серйозно поступалася гарматам; 3. були випадки вибуху ракет на верстатах; 4. висока маса багатозарядних верстатів.
Через це ракети зникли з армії до середини 40-х XIX століття. У 1841 році за модернізацію ракет взявся підполковник В.М. Внуков, який став керівником Ракетного закладу, що був відкритий у Санкт- Петербурзі за ініціативою Засядька у 1826 році. Він удосконалив самі ракети, оптимізував порохові склади та застосував пресування зарядів, збільшивши надійність, точність та дальність зброї.
Роботи Внукова досягли своєї мети та успішно були апробовані на Кавказі. Дальність стрілянини досягла майже 4 км, тоді як польова гладкоствольна артилерія тих років била на 2-3 км.
Однозарядна пускова установка 2-дюймових ракет була легкою, швидко готувалася до стрільби, легко розбиралася в горах.
Скорострільність досягла 6 в/хв, тож ракетна рота банально засипала снарядами супротивника. З 1845 по 1850 рік на Кавказ було відправлено 18640 ракет, а всього було виготовлено 49211 штук. Але виробництво все одно залишалося напівкустарним, складалося з 30 робітників, ракети серйозно відрізнялися одна від одної, пристрілка проводилася буквально на око.
Ці проблеми став вирішувати Костянтин Іванович Константинов. Якщо його попередники пробивалися дослідним шляхом, то Константинов багато зробив для теоретичної бази, заклавши наукові основи розрахунку і проєктування ракет. Він також поліпшив технологію виробництва й складання ракет, запровадив механізацію й методи безпеки виробництва ракет на військових підприємствах, винайшов електробалістичний прилад для вимірювання швидкості ракети, він навіть наблизився до висновку формули Ціолковського. [1].
В результаті була створена лінійка ракет калібру 2, 2,5 і 4 дюйми, одно-і багатозарядні пускові установки як на триногах, так і на колісних лафетах. 4-дюймові запальні ракети могли вражати цілі до 4260 м, тоді як 12-фунтова польова гармата – лише до 1300 м.
Конструкція ракет дозволяла робити пуски не лише в полі, а й із приміщень, що було успішно продемонстровано під час Кримської війни. Крім того, Константинов зміг досягти високої точності – на випробуваннях у 1850 році відхилення ракет дальністю 2 км становило лише 21 м, раніше відхилення становило до 71м.
Костянтин Іванович Константинов – російський учений і винахідник в галузі артилерії, ракетної техніки, приладобудування та автоматики, генерал-лейтенант. Створив бойові ракети поліпшеної конструкції з дальністю польоту 4-5 км.
Застосування. Кримська кампанія 1853–1856 рр., ракети успішно застосовувалися на Дунаї, Кавказі та в районі Севастополя.
Історичне значення. Костянтин Константинов довів конструкцію, виготовлення та випробування ракет до промислового рівня, покращив дальність та точність. Це важливий крок до наступних реактивних систем залпового вогню.
Але в другій половині XIX століття від ракетного озброєння практично відмовилися, причиною стало поширення нарізної казнозарядної артилерії, яка забезпечувала набагато вищу точність, дальність та скорострільність. Конкурувати з нарізними гарматами ракети вже не могли і в 1880-ті були переважно зняті з озброєння, хоча зрідка застосовувалися, як авіаційна зброя навіть у Першій світовій війні.
Бібліографічні посилання
1. Горбулін В.П. // «Історія ракетно-космічної науки і техніки України»//В.П. Горбулін, О.С. Войтюк, В.Г. Гармасар, Г.А. Дороніна, Г.Л. Звонкова та ін. – Київ: Фенікс, 2021 – С. 14- 37.
2. Савчук В.С. Витоки ракетобудування в України/ В.С. Савчук, Ф.П. Санін // Світогляд. Науково-популярний журнал. – 2011. – №1 (27) – С. 24 – 35.
3. Санін Ф.П.//«Розвиток ракетно-космічної техніки в Україні»//Ф.П. Санін, Є.О. Джур., Л.Д. Кучма., В.В. Хуторний – Д, 2002. – С. 21-23.
4. https://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/ulitsy-i- istoricheskie-rajony/imena-i-sobytiya-na-karte- poltavy?id=7952#19 – сайт Історія Полтави («Козацький нащадок О.Д. Засядько як засновник ракетного роду військ у Російській імперії (перша половина ХIХ століття)»), автор – Надія Кочерга, кандидат історичних наук, доцент ПНТУ ім.Ю. Кондратюка)
5. https://wikiwarriors.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D 0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0 %B3%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0 – Ракета_Конгрева
6. https://kobza.com.ua/zemljactva-regioniv-ukrajiny/2890- mezhdunarodnaja-konferencyja-posvjashchennaja-aleksandru- zasjadko.html – матеріали Міжнародній конференції до 230- річчя Олександра Засядька
7. https://www.wikiwand.com/ru/articles/%D0%9C%D0%B0%D0 %B9%D1%81%D1%83%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8 %D0%B5_%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%82% D1%8B#google_vignette – Майсурські ракети
Федоренко І.В., Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О.М. Макарова м. Дніпро
Джерело: Матеріали ХХ наукових читань «Дніпровська орбіта — 2025»
Очень интересный материал.