Барановський Герман Олексійович (1926-2007) — фахівець у галузі радіозв’язку, розробник систем радіокерування для балістичних ракет, головний конструктор Харківського приладобудівного заводу імені Тараса Шевченка та ВО «ХАРТРОН», засновник і перший директор НДІ радіотехнічних вимірювань у Харкові.
***
Герман Барановський народився 15 серпня 1926 р. у м.Кам’янець-Подільській Хмельницької області в родині агронома. 1933 року сім’я переїхала в Житомир. Навчався у середній школі в Житомирі. Від вересня 1941 року продовжував навчання у селищі Башанта Калмицької АРСР, куди евакуювалася сім’я Барановських. Після закінчення дев’ятого класу працював на різних роботах у сільському господарстві. Через окупацію німцями Башанти школу не закінчив.
Після окупації пішов добровольцем до армії у березні 1943 року. На фронті був тяжко поранений і у січні 1944 року повернувся до матері, що працювала в Башанті. Відразу став до роботи в місцевому районному комітеті комсомолу інструктором.
Улітку 1944 року склав іспити за середню школу екстерном і у вересні вступив до Московського інституту інженерів зв’язку, який закінчив влітку 1949 року.
З березня 1948 року працював у Науково-Дослідному Інституті №885 (нині Науково-дослідний інститут приладів) у Москві, там же працював і по закінченню ВНЗ’у — до травня 1956 року обіймав послідовно посади старшого техніка, інженера, старшого інженера, провідного інженера, керівника групи, начальника лабораторії, замісника головного конструктора.
Від 1948 року учасник розробки радіомаяків і систем повного радіокерування для балістичних ракет дальністю польоту від 600 до 7000 км.
У травні 1956 року наказом міністра Радіотехнічної Промисловості переведений у Харків на приладобудівний завод завод ім. Шевченка головним конструктором заводу — головним інженером Особливого Конструкторського Бюро при заводі.
У травні 1959 року переведений в ОКБ-692 (нині Хартрон) на чолі колективу з кількасот працівників заводського ОКБ заводу ім. Шевченка і обійняв посаду начальника 2-го комплексу — так став називатись цей колектив. Тоді ж Г.О. Барановського було призначено головним конструктором прецизійної вимірювальної системи для льотних випробувань міжконтинентальних ракет. І у цій якості він перебував до виходу на пенсію у 1986 році, бо розроблена під його керівництвом система кілька разів серйозно модернізувалась у зв’язку з модернізацією ракетних комплексів, а також на її базі було створено варіант системи і для випробувань крилатих міжконтинентальних ракет.
Від 1968 року директор Української філії Науково-дослідного інституту вимірювальної техніки (нині АТ «НДІ вимірювальної техніки», Харків). Від 1986 року — провідний науковий співробітник.
Напрями наукової діяльності Барановського: розробка, виробництво, впровадження систем радіотехнічного керування та траєкторії вимірювань польоту під час льотних випробувань балістичних і крилатих ракет.
У 1982 році Барановському Г.О. по сукупності науково-технічних праць присвоєно вчений ступінь кандидата технічних наук. Усі наукові праці засекречені.
Автор публікацій у періодиці з історії вітчизняної ракетної техніки. Друкувався у газетах «Слобідський край», «За Авіакадри», «Радянська Україна», «Літературна Україна», «Народна газета», написав монографію «История разработок НИИРИ». Написав і видав обмеженим накладом свої мемуари «Перейдена нива»(Харків, 2001).
Лауреат Державної премія СРСР у галузі науки й техніки за створення спеціальної радіосистеми (у складі авторського колективу). Має державні нагороди СРСР за виробничі досягнення й участь у війні — п’ять орденів, медаль «За відвагу» та інші медалі. Почесні звання: почесний радист СРСР, ветеран космічної галузі України.
Пішов з життя 16 березня 2007 року в м.Харкові.
Отправить ответ