Загоровський Юрій Іванович (1929-2009) — машинобудівник, фахівець зі створення систем керування ракетно-космічної техніки, директор Харківського приладобудівного заводу ім.Т.Г.Шевченко в 1976-1995 роках.
***
Юрій Іванович Загоровский народився 5 червня 1929 р. в м. Мінську.
У 1952 р. закінчив Київський політехнічний інститут і був направлений на Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка.
Пройшов шлях від інженера-конструктора до Генерального директора підприємства (1976-1995). У 1995- 2009 рр. – заступник Генерального директора із зовнішньоекономічних зв’язків.
Брав участь в організації робіт з освоєння серійного виробництва бортових систем керування для ракет С.П. Корольова: Р-1, Р-2, Р-5, Р-7; М.К. Янгеля: Р-12, Р-16, В.М. Челомея: УР-100, УР-100Н, УР-100НУ; апаратури керуючих інформаційно-обчислювальних комплексів для станцій «Салют» і «Мир».
При його безпосередній участі були освоєні і виготовлені системи управління бойовими ракетними комплексами Р5МУ, Р7 (А); Р16ГУ; УР100; УР100К; УР100НЩУ, апаратура нижніх ланок (7А, 7Г, 6) системи «Сигнал А», яка була впроваджена на ракетних комплексах «Тополя» і БЖРК. Було організовано виробництво апаратури для космічних об’єктів «Зеніт» і «Бурштин», орбітальних космічних станцій «Салют», «Мир», комплексу «Енергія-Буран».
Уперше в приладобудівній галузі впровадив на підприємстві технологію мікроелектронного виробництва, що забезпечило різке підвищення надійності апаратури. Очолював організацію робіт з виготовлення нового покоління автоматизованих систем керування РВСП, апаратури підготовки та пуску РН «Енергія», а також апаратури для супутників спостереження та зв’язку.
Під керівництвом Ю. И. Загоровського, окрім освоєння нових виробів в області ракетно-космічної техніки і збільшення обсягів виробництва, уперше у вітчизняній промисловості розроблені та впроваджені у виробництво електронні автоматизовані системи управління складними технологічними процесами.
Доктор технічних наук, доцент, академік Інженерної академії України, лауреат Державної премії СРСР. Він нагороджений орденами Трудового Червоного Прапору, Жовтневої Революції, медалями ″За трудову доблесть″, ″Ветеран праці″, нагрудними знаками ″Почесний працівник космічної галузі України″ і ″Ветеран космічної галузі України″.
Пішов з життя 6 квітня 2009 року. Похований у м. Харкові
На честь Ю.І. Загоровського на фасаді головного корпусу Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка (вулиця Москалівська, 99.) встановлена пам’ятна дошка з написом: «В цій будівлі у 1952 – 2009 рр. працював заслужений машинобудівник України, Лауреат Державної премії, директор Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка».
***
«По складу характера Юрий Иванович – человек сдержанный, немногословный, как говорят, застегнутый на все пуговицы. Но дело не только в особенностях характера. На его закрытость, несомненно, влияла и многолетняя работа на ответственных постах – главного специалиста и руководителя крупного оборонного предприятия.
О судьбе Загоровского и сегодня известно совсем немного. Но, глядя на него, никто и никогда не сомневался, что он обласкан судьбой и принадлежит к той категории людей, о которых говорят: ″белая кость и голубая кровь″.
<…> С одним из преданий семьи Загоровских мы познакомим наших читателей, обратившись к событиям Отечественной войны 1812 года.
<…> На территории Мозырского уезда получил тяжелое ранение молодой француз – то ли улан, то ли гусар, то ли драгун. История о том умалчивает. Да и не столь это важно. Куда важнее, что бедолагу вылечили, выходили и поставили на ноги сердобольные белорусские женщины. Раненый выздоровел и, видимо, окончательно разочаровавшись в величии Наполеона, на родину не вернулся и навсегда остался в краю добрых, отзывчивых людей, которым был обязан жизнью.
Что же случилось с ним дальше? Как мы заметили ранее, француз был молод, хорош собой, и полюбил он белорусскую красавицу. Свадьбу сыграли по славянским традициям, а дом построили за горой. Поскольку для коренных жителей чужеземное имя новоиспеченного мужа было труднопроизносимым, молодую семью стали называть Загоровскими. Красивая легенда о любви, объясняющая происхождение фамилии героя нашей книги, на белорусском языке, языке его предков, заканчивается словами: ″І адбылося у іх вяселле, і збудавалі яны вялікі будынак за гарою, і сталі яны называцца Загаровскімі″ [4, с. 23–25].
Петрик, Л. Загоровский: известный и незнакомый : лит.-биогр. очерк. – Харьков: ООО «С.А.М.», 2009. – 255 с.
***
«В 1976 году генеральным директором ПО «Монолит» стал Юрий Иванович Загоровский. Не будет преувеличением сказать, что среди имен директорского корпуса харьковского приборостроительного завода им. Т. Г. Шевченко имя кандидата технических наук Ю. И. Загоровского занимает особое место. И не только потому, что он возглавлял производственное объединение «Монолит» и его головное предприятие – приборостроительный завод им. Т. Г. Шевченко дольше всех по времени (с 1976 по 1995 годы), а в значительной мере решением многих важных в жизни завода задач. В первую очередь – активным участием в создании конкурентоспособной технологии радиопроизводства и вооружении завода средствами воспроизводства точной механики. Именно решение этих двух задач позволило заводу выйти на передовые позиции в производстве ракетно-космической техники.
Директор харьковского КБ «Электроприборостроение», дважды Герой социалистического Труда, академик НАН Украины, главный конструктор систем управления ракетно-космической техникой Владимир Григорьевич Сергеев, разработкам которого завод им. Т. Г. Шевченко многие годы давал жизнь, сказал о Ю. И. Загоровском так: «Пожалуй, в истории завода им. Т. Г. Шевченко не было другого такого периода, в котором довелось быть директором Юрию Ивановичу. Чтобы успеть за бурными темпами развития научно-технического прогресса, ему довелось чаще, чем за все предыдущие годы, переоснащать производство завода на новые виды продукции. Он принял завод в период, когда передовая технология радиопроизводства базировалась на односторонних и двусторонних платах печатного монтажа, а ушел на заслуженный отдых, когда радиопроизводство завода первым в отрасли освоило изготовление микросхем частного применения с использованием тонкопленочной технологии»» [3, с. 71–72].
Ларьков, Н. С. Харьков космический – Харьков : Консум, 2006. – 191 с. : ил. – (Жизнь замечательных харьковчан). – Библиогр.: с. 191.
Отправить ответ