Куриленко Микола Трохимович

Куриленко Микола Трохимович (1926-2022) — ветеран Великої Вітчизняної війни, Почесний працівник Київського метрополітену, поет та громадський діяч.

***

Микола Трохимович Куриленко народився 15 листопада 1926 року в селі Пищики Велико — Половецького  тепер Білоцерківського) району Київської області в багатодітній сім’ї.

Його мати Куриленко Ванда Людвігівна народила вісім дітей, нагороджена орденом «Материнська слава» (1935 р.). З ранніх літ Микола став її помічником у всіх домашніх справах. А коли село було окуповано фашистами, то він стає ще й надійним п’ятнадцятирічним помічником батькові у партизанських справах. Був кучером, розвідником і вправним працівником у таємному будуванні підземного схрону та інше.

Після звільнення села від фашистських окупантів в грудні 1943 р. батько йде до лав Червоної Армії, а Микола в складі 107-го запасного полку також стає військовим, одержує звання молодшого сержанта і з 15 березня 1944 р. приймає участь у бойових діях з ворогом в якості кулеметника та артилерійського розвідника.

Нагороджений орденами «Великої Вітчизняної війни, «Слава» III ст., «Трудового Червоного прапора», «За мужність» та медалями «За взяття Берліну», «За визволення Праги», «За Перемогу над Німеччиною», рядом ювілейних медалей та відзнак.

Після закінчення війни в 1946 р. переходить на військову службу до Київського військового загону об’єднаної школи Військово-морських сил. Потім відправляється до військово-морської бази м. Хабаровська. Служить на мінному загороджувачі «Сильний» баталером речового та шкіперського забезпечення дивізіону катерних тральщиків Амурської флотилії.

Демобілізований в жовтні 1950 року. Повертається до Києва де спочатку працює водієм тролейбусу КТТУ, а потім в 1960 р. переходить до новоствореного колективу Київського метрополітену.

Микола Куриленко – ветеран Київського метрополітену, працює там з 1960 по 2006 роки. В 1999 р. разом з творчою групою ентузіастів метрополітену приймає участь у створенні музею історії Київського метрополітену і працює його завідувачем. В 2006 р. видає книгу «З історії Київського метрополітену» та путівник по музею «Романтика метро». В 2006 році йому було присвоєно звання «Почесний працівник метрополітену».

Микола Трохимович активно займався громадською робота у Радах ветеранів столиці та метрополітену, Асоціації працівників музеїв технічного профілю України та інших.

Протягом всього життя Микола Трохимович складає вірші, лишаючи за собою спогади лихоліття війни і радість Перемоги. Його поезія – це усвідомлення пережитого та особисте бачення сьогодення, філософські роздуми і відтворення найкращих почуттів. Різноманітна за тематикою, вона все ж завжди була присвячена фактично одній темі – Людині. Багато віршів присвячено своїм друзям, колегам по роботі. Читаючи вірші Куриленка, настає розуміння необхідності цінувати в людині його індивідуальність. У віршах глибоке осмислення трагічної історії Країни, турбота за теперішнє і майбутнє Вітчизни.

Ним було створено літературну студію «Ветерани – поети Дарниці». Микола Трохимович співав в самодіяльному хорі Ветеран» Дарницького району, який завоював звання «Народний».

Створена ним літературна студія «Ветерани – поети Дарниці» підготувала та видала дві поетичні збірки, 1998р. «Эхо войны» (1998 р.) та 1999р. «Эхо войны. А жизнь продолжается» (1999 р.).

У 2008-2010 рр. видано книгу «Струмочки долі». Робота над повним варіантом цієї книги вимагала від автора оволодіння комп’ютером. І не зважаючи на солідний вік, він оволодів ним — самотужки. Віршовані спогади доленосних моментів його життя також відображені і в поетичній збірці «Звіт прийдешнім поколінням» (2015 р.).

Микола Трохимович проводив величезну роботу по патріотичному вихованню молоді, передавав свій багатющий досвід наступним поколінням. Скільки сил, енергії, любові та натхнення він вклав у музей київського метрополітену, намагаючись як найповніше зберегти для прийдешніх поколінь пам’ять про його творців, вражаючі здобутки колективу.

Його патріотичні виступи з вдячністю приймалися школярами, гімназистами та мешканцями Києва в районних громадських та лікувальних організаціях не лише столиці України, а міст Хмільника, Дніпра, Миргорода та інших. Його виступи записані на магнітних носіях в кількох варіантах.

До останнього дня свого життя Микола Трохимович був присутнім на заходах, посвячених Дню Перемоги. З усіма разом вшановував пам’ять загиблих героїв, що визволяли Вітчизну від фашистських загарбників. Він відчував, що потрібен людям. Вони хотіли послухати історії, що відбувалися в ті далекі буремні часи від людини, яка сама приймала участь в тяжких гарячих боях.

Микола Трохимович любив життя, любив своє село, де народився, любив школу, в якій навчався, церкву, куди ходив ще хлопчиком. В 2021 році він останній раз відвідав близьких і рідних серцю людей. Побачив рідну хату і низько вклонився всім родичам, що поховані на цвинтарі села Пищики.

Микола Трохимович пішов з життя 27 травня 2022 року.

Схиляємо голову перед світлою пам’яттю цієї чудової людини! Вічна йому пам’ять!

Завідувач музею історії Київського метрополітену М.Т. Куриленко приймає екскурсію Дніпровського району м. Києва. 2000 р.

Традиційні зустрічі Куриленка Миколи Трохимовича із школярами – це було особливе свято.

Миколу Трохимовича запрошували до різних навчальних закладів, де діти із захопленням слухали розповіді про війну, а особливо – слухали вірші.

До останнього дня свого життя Микола Трохимович був присутнім на заходах, посвячених Дню Перемоги.

Дідусь із правнуком