У 1966-му році я закінчив Харківський авіаційний інститут (ХАІ) з дипломом радіоінженера та розподільною комісією був направлений на працевлаштування в ХАІ на кафедру КТВР. З кафедрою я познайомився ще на початку другого курсу, коли зі своїм одногрупником Супруновим Володимиром Петровичем прийшов на кафедру на запрошення декана радіофакультета, який тільки почав своє існування. За участь у справах кафедри завідувач кафедрою к.т.н. Кошарновський Віктор Павлович підтримував нас студентів у всіх достойних справах у розвитку навчального процесу. Гарно ставились до нас і викладачі кафедри: Маліков Віталій Семенович, Акулов Валентин Дмитрович, Телегін Альберт Аркадійович, Мельник Валентина Семенівна, Лєщенко Микола Єфремович, Толоконніков Леонід Андрійович та ін. За час нашого з Супруновим В.П. перебування ми зробили автоматичне управління токарним верстатом («Удмурт»- ДИП-200), одержали 11-ть авторських свідоцтв. За два прилади, розроблені мною у 1965 році і виставлені на ВДНГ у Москві, я одержав срібну медаль виставки. Ці події сприяли тому, що я був залишений в ХАІ після закінчення навчання.
Восени 1966-го року на кафедру завітав начальник СКБ підприємства «Комунар» Балашов Лука Лукич з пропозицією провести на кафедрі розробку восьми приладів, які будуть входити у склад контрольно-вимірювального комплексу (КВК) для використання при запуску космічних ракет на Байконурі. Наступного тижня завідуючий кафедрою Кошарновський Віктор Павлович направив мене на підприємство «Комунар» для заключення угоди по пропозиції Балашова Л.Л. Зам. начальника СКБ Дорошенко Анатолій Васильович познайомив мене з начальником 80-відділу Медвінським Борисом Михайловичем і конструктором Фоміним Борисом Івановичем, з якими ми склали угоду для розробки необхідних приладів для КВК. Сума угоди була визначена у 40000 карбованців, що для кафедри КТВР була визначною. Термін дії угоди становив один рік. До першого вересня 1967-року нам треба було виготовити макети приладів і передати їх з ескізами схем до СКБ підприємства «Комунар».
Для проведення робіт за підписаною угодою я щотижня зустрічався з Фоміним Б.І., складав перелік необхідних комплектуючих елементів та доставляв їх на кафедру. Борис Іванович своєчасно відповідав на наші запити і проводив, при необхідності, коригування угоди. З розпорядження Кошарновського В.П. я залучив до проведення робіт сім студентів старших курсів, а також викладачів кафедри. Студенти одержували доплату до стипендії у розмірі 50 крб , що сприяло доброму настрою у праці над завданням. Велику допомогу мені в роботі доводив студент 6-го курсу Глущенко Микола Іванович. Та все ж найбільший тягар у виконанні угоди ліг на мої плечі. Іноді після трудового дня було дуже пізно повертатись до дому, тоді я міг залишитись у гуртожитку, у своїх знайомих студентів. Усі прилади повинні були розроблені на півпровідниках з забезпеченням роботи у діапазоні температур (-10 — +35) С⁰. Для випробування в таких умовах були використані морозильна камера холодильника та муфільна піч. Іноді використовували схожі погодні умови за вікном.
До серпня 1967-року всі вісім приладів були готові. Ми почали готуватись до завершення робіт по угоді. Та мене чекало непередбачене в зв’язку зі зміною керівника нашої роботи. Фомін Б.І. відбув у довгострокове відрядження і завершення робіт по нашій угоді було передано у 70-й відділ ст. інженеру Єфременко В.М. Нашому новому керівнику не подобалось те, що ми повинні виконати схеми приладів на рівні ескізів. Наші зауваження на відсутність в інституті держстандартів ЄСКД для нього не мали значення. Кожного разу при зустрічі з Єфременко В.М. він вважав за доцільне привести свою аргументацію: «Що це за розробки? Це ж все з журналу «Радіо»…». Таке ставлення до нашої роботи принижувало значення, та можливість довести дійсно вагомий результат нашої праці. Дуже прикро було закінчувати свою працю на таких «нотах». Для завершення угоди довелось завідуючому кафедри зустрічатись з начальником СКБ «Комунар». Угода була завершена, але дуже було прикро з відчуттям того, що покладено багато зусиль до виконання всіх умов для кожного приладу і так безславно закінчити свою працю. Останні слова Єфременко В. після зустрічі у Балашова Л.Л. були: «Нам все потрібно переробити знову, бо розробки приладів не відповідають нашому завданню». Свого завідуючого кафедрою Кошарновського В.П. я завірив: «Ми зробили все, що було передбачене угодою».
Пройшло два роки. Мої обставини дуже змінились. З лютого 1969-го року у мене почалось нове життя. Я був призваний на військову службу та по сімейним обставинам був призначений молодшим воєнпредом в представництві 1362 при НПО «Арсенал» у м. Києві. Начальник представництва Сапсай Петро Данилович під час першого знайомства розповів про свою участь у запусках перших космічних ракет, в тому числі із космонавтами першого загону. Коли я поділився участю в розробці приладів контрольно-вимірювального комплексу для СКБ підприємства «Комунар», то він вирішив направити мене у групу підполковника Кирилюка Семена Мефодійовича, що контролює прилади і системи для космічних досліджень.
Семен Мефодійович доручив мені слідкувати за кореспонденцією, пов’язаною з роботами в космічній галузі. Через два місяці у вхідній пошті я побачив лист-запрошення на конференцію у СКБ підприємства «Комунар» з приводу захисту робочого проекту КВК, так як НПО «Арсенал» був пов’язаний виробничими стосунками з СКБ «Комунар». Ця звістка мені дуже сподобалась і я вирішив звернутись до начальника 1362 ВП МО з проханням направити мене до Харкова. Незважаючи на те, що я був у представництві «без року – неділю», Сапсай Петро Данилович дав згоду тільки за умови поїздки з напарником Поденко Віталієм Георгійовичем. Через два тижні я тримав альбоми з кресленнями наших приладів, які ми розробляли у ХАІ у 1967-році і в усіх восьми приладах ніяких доробок не знайшов, але на кожному кресленні був підпис: «Розробив Єфременко В.». В перерві між засіданнями, я підійшов до зам. начальника СКБ «Комунар» Дорошенка Анатолія Васильовича, який добре був обізнаний з нашими обставинами під час закриття угоди з ХАІ у 1967-му році. Після мого зауваження, що всі рішення нашої угоди з СКБ «Комунар» знайшли повне відображення у комплекті робочої документації «Контрольно-вимірювального комплексу системи управління ракетою 11К511 («Союз»), і всі зауваження Єфременко В. були надумані і зайві. На це Дорошенко Анатолій Васильович відповів: «Це дуже похоже на Єфременко В.». По відповіді Анатолія Васильовича було видно, що свій «талант» Єфременко В. проявив тоді, в стосунках з нами не вперше.
Знаходячись у гуртожитку, підприємства «Комунар» , де розміщались гості конференції по комплексу КВК, я вперше мав зустріч з Григорьєвим Олегом Михайловичем, з яким потім доводилось зустрічатись на протязі 23-х років, коли я під різними обставинами приймав участь у Мирному або на Байконурі, з пусками космічних ракет.
Перша система, яку я контролював, звалась 52К (головний конструктор Азаревич Юрій Михайлович). Ії призначення було у орієнтації кораблів серії «Інтеркосмос» на Сонце для дослідження його поверхні. Потім керівник групи Кирилюк С.М. доповнив мої завдання системою інфрачервоного контролю за обрієм Землі («Янтар») та оптико-механічним блоком лазерного вимірювача висоти супутника — ОМБ ЛВ-1 (Головний конструктор к.т.н. Петренко Р.О.). Починаючи з 1972-го року у мене з’явилось завдання готуватись до контролю прицілювання корабля «Союз-19» системою 11Ш115 (Головний конструктор д.т.н. Парняков С.П., к.т.н. Пирлік Д.Я. , Опанасенко В.Г.) та забезпечення космонавтів у польоті фотокамерою Київ-6АС (Головні конструктори: к.т.н. Сєров М.Ф., Корчной Л.Є., Мартаков В.Ф.), спеціально доробленої до умов космічного польоту. У липні 1975-го року після проводу на космічний корабль космонавтів Леонова О. та Кубасова В. біля стартової площі зустрів нач. відділу №80 СКБ «Комунар» Медвинського Б.М. і запитав його про роботу розробленних нами приладів: «Були якісь нарікання?» — на що була його відповідь: «Ні!». Тепер можу сказати за всі 26 років моєї участі у низовій частині великої космічної піраміди не було ні одного випадку, коли з-за моєї вини, або з-за мого контрольного неогляду сталася «нештатна подія».
Київ, 10 квітня 2024-го року
Спасибо талантливому и очень скромному человеку за работу во многих космических проектах.
Як завжди спогади Бориса Васильовича дуже грунтовні і цікаві.Особливо вражає його феноменальна пам’ять всіх найдрібніших деталей.Борис,дякую тобі за ці прекрасні спогади!
Шановний Борисе Васильовичу, дякуємо Вам за дуже цікаві спогади у найдрібніших подробицях, що вимальовують образ талановитоі, чесноі, творчоі, відповідальноі та працьовитоі людини з Великоі літери! Ми шануємо Вас, бажаємо міцного здоров‘я, натхнення та нескінченних мрій! Всі Ваші мріі повинні відтворюватися у Ваших дітях та онуках, бо ви — є жива легенда космічноі галузі!