8 листопада 1928 року в селі Мар’янівка Немирівського району Вінницької області народився Дмитро Гаврилович Топчій — ветеран ракетно-космічної галузі, генеральний директор Київського радіозаводу з 1970 по 1996 рік, Герой Соціалістичної Праці.
У 1948 році, закінчивши середню школу в селі Красненькому Ситковецького району Вінницької області, поступив до Вінницького педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Для прискорення випуску спеціалістів-радіофізиків у лютому 1952 року при заснуванні радіофізичного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, Топчій Д.Г. був переведений у числі здібних студентів фізичних факультетів інших та педагогічних навчальних закладів України та у березні 1952 року став студентом новоствореного радіофізичного факультету. Топчій Д.Г. був серед першого випуску 1953 року у понад 100 випускників цього факультету.
В 1953 році був направлений в числі перших молодих фахівців на новостворене підприємство «Київський радіозавод». Пройшов шлях від технолога, майстра, начальника цеху, до заступника головного інженера заводу. У червні 1961 року призначений начальником цеху № 25 «Київського радіозаводу». Завдяки його організаторський діяльності були достроково та високоякісно виготовлені системи управління балістичною ракетою Р-12. За цю роботу отримав свою першу нагороду — медаль «За трудові заслуги» (1961).
У 1964 році стає головним інженером «Київського радіозаводу». Відповідальний за роботи по широкомасштабному розгортання робіт з підготовки виробництва і забезпечення випуску системи управління розробки КБ Електроприладобудування (нині «Хартрон») ракети Р-36 (8К67), а також з космічної тематики — апаратури стикування «Голка», зі створення виробництва телевізійних приймачів і інших виробів. З 1970 року — директор «Київського радіозаводу», з жовтня 1976 року — генеральний директор виробничого об’єднання «Київського радіозаводу», пропрацював на цій посаді по 1996 рік.
Останні роки Д.Г. Топчій працював у ВАТ Проектно-будівельного комплексу «СХІД».
Дмитро Топчій у 1971-1991 рр. Був депутатом Київської міської Ради, багато років був головою Ради директорів промислових підприємств столичного регіону.
Герой Соціалістичної Праці (1976), нагороджений двома орденами Леніна (1974, 1976), Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1966), орденом «За заслуги» ІІІ ст. (1999), медалями. Лауреат Державної премії СРСР (1968) і України (1996), Ленінської премії (1989).
Заслужений машинобудівник України (з 1994 року), ветеран космічної галузі України (з 2000 року), Почесний громадянин міста Києва (з 2004 року).
Пішов з життя 10 грудня 2007 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
«…Дмитро Гаврилович Топчій володів винятковим даром у будь-якому складному питанні або проблемі побачити головне, сформулювати його, організувати і підкорити виконанню всі сили колективу. При цьому спектр його інтересів і розв’язуваних питань простирався від конкретних технічних рішень по тому чи іншому виробу до стратегічних питань розвитку об’єднання, включаючи будівництво житла, розвиток сільськогосподарського виробництва та інші не менш важливі питання. Небагатослівний по натурі, він точно формулював питання і пропонував його рішення.
Сергій Олександрович Афанасьєв, що очолював Міністерство загального машинобудування СРСР, завжди говорив: «Топчій — це капітально, грунтовно»….»
У 2008 році вийшла книга Б.Е. Василенко «Дмитрий Гаврилович Топчий. Рассказ о Генеральном директоре». В книзі розповідається про життєвий шлях Дмитра Гавриловича Топчія, Генерального директора виробничого об’єднання «Київський радіозавод». Книга написана на основі особистих спогадів тих товаришів і колег героя оповіді, які працювали з ним або знали його багато років. Книга ілюстрована великою кількістю фотографій, більшість з яких було надрукувано вперше. В додатку — основні дати життя та діяльності Д.Г. Топчія.
У жовтні 2014 року у Києві відкрили меморіальну дошку Дмитру Топчію і вшанували пам’ять талановитого керівника. У церемонії взяв участь мер Києва Віталій Кличко.
«Сьогодні ми відкриваємо меморіальну дошку людині, яка багато зробила для нашого міста, яка очолювала підприємство, що сформувало цілий район Києва – Стару Дарницю. Ми повинні пам’ятати киян, які зробили вагомий внесок у розвиток свого міста, своєї країни. Люди залишаються живими стільки, скільки ми їх пам’ятаємо і шануємо», – сказав Віталій Кличко.
Він розповів, що перед армією працював на Радіозаводі у 415-ому цеху і отримав професію слюсаря-інструментальника.
«Я не можу сказати, що ми були близько знайомі, ми зустрічалися декілька разів. Але ця людина мала великий авторитет серед працівників і всі ставилися до нього з великою повагою. Ми з гордістю казали, що працюємо на тому заводі, який робив термозахисну плитку для космічних кораблів «Буран», ми пишалися, що це підприємство було відоме не тільки на весь СРСР, а й у світі», – зазначив мер Києва.
Віталій Кличко зазначив, що Топчій був прогресивним керівником, який використовував новітні технології на заводі. Зробив великий внесок в освоєння i розвиток систем керування бойових ракетних комплексiв, космiчних станцiй i апаратів.
«Такі люди, як Дмитро Гаврилович – це були стовпи, на яких трималися підприємства, промисловість і країна в цілому. І таких людей, ефективних керівників, нам не вистачає сьогодні», – зазначив мер Києва.
Меморіальну дошку відкрили на фасаді будинку за адресою вул. Ялтинська, 12/11, де мешкав Топчій.
За матеріалами ЗМІ
Великий человек. Благодарю судьбу за то что в моей жизни был такой Учитель и Друг.
В 1971 році моя сім’я переїхала в Дарницький район і призвіще Д.Г.Топчій було на слуху. Те що директор радіозаводу жив не тільки проблемами заводу, а й піклувався про будівництво в районі, а й упорядковував район вцілому. Мама працювала в декількох дитячих садочках від радіозаводу, а їх в районі було 15. Вони були укомплектовані і упорядковані надзвичайно і мали по 12 груп. Ми тільки зараз можемо судити по сучасним д/садочках на декілька груп, які це кошти. Життя заводу під керівництвом Д.Г.Топчія було як велика сім’я, де піклувались як за працю, так і відпочинок. Куди тільки не їздили співробітники, і саме моя мама була в багатьох поїздках вихідного дня, і надавались безкоштовні путівки в санаторії під час відпусток. Нажаль тонкої відповідальності за людей в нашій країні зараз не знайдеш.Світла пам’ять Дмитру Гавриловичу.
Світла пам’ять Великій Людині,завжди згадуючи Дмитра Гавриловича з великою вдячністю!
Вічна память.