Роки біжать, літа минають

Двадцять шостого квітня 1986-го року був по-весінньому теплий день. В такі дні я відкривав настіж вікна та змивав осінньо-зимовий пил з їх поверхні. Все ж таки, у відкрите вікно почувався не стрімко північний вітерець. О півдня, повертаючись з крамниці, зустрів сусіда, Юрія Терехова, який був схвильований повідомленням свого командира: прибути о 10-й годині, у неділю 27-го квітня, до розташування військової частини, маючи при собі польову форму одягу. У понеділок на своїй роботі знаючі люди розповіли про аварію на Чорнобильській атомній станції з пожежею, у Києві підвищився радіаційний фон, що може бути небезпечним для дітей.

Аварія на ЧАЕС

По місту Києву пішли слухи про від’їзд з «Царського села» вранці, 28-го квітня, більше десяти туристичних автобусів «Ікарус» у південному напрямку, в яких були діти місцевих посадовців. В газеті «Правда» від 30 квітня на 4-й сторінці було опубліковано коротеньке повідомлення про аварію на АЕС у м. Прип’яті і, що проводяться роботи по ліквідації виниклої пожежі.

Дезактивація Хрещатика, 1 травня 1986 року

Демонстрація 1 травня 1986 року на Хрещатику

Першотравнева демонстрація відбулась у звичайному порядку з заключним виступом на центральній площі дитячих спортивних товариств, а 2 травня на Хрещатику відбувся старт традиційної київської велогонки. Та зовні по місту було видно якесь порушення звичайного стану: ще не літня жара а на вулицях багато їздить поливальних машин, дуже ретельно миються пішохідні тротуари; на вулицях зустрічаються колони автобусів без пасажирів. Разом з цими подіями люди вирішують вивозити своїх дітей по різним напрямкам, подалі від Києва. 4-го травня я поїхав на вокзал. Тут я побачив великі черги до кас та скопище людей на всіх вільних закутках. У нашої сім’ї є родичі у Харкові та у Москві. Три потяга до Харкова місцевого формування, і після трьох годин у черзі не зміг одержати квитка ні на один з київських потягів. Подивився на розклад потягів на Москву. Залишились п’ять нічних транзитних потягів. Став у чергу та пішов дзвонити на телефон до своєї жінки, Інни. Запропонував негайно з двома дітьми, дівчатками 9-ти років, Олени та Ольги, виїхати на вокзал, якщо візьму квитки, одразу треба сідати і їхати. У третьої дочки, Тетяни, випускний клас і треба залишатись на закінчення школи, бо в школі попередили про наступні випускні іспити. Через дві години вдалось отримати в касі три квитка на потяг «Софія – Москва» до Москви. У столиці мешкає брат жінки, Юрій, зі своєю сім’єю. Попередньої домовленості не було і я, приїхавши додому, по міжнародному зв’язку розповів Юрію про приїзд київської команди і обставини у Києві. Так проминув перший тиждень у нашому новому житті.

Відїзд з Києва

Обставини, в яких я залишився з донькою в Києві, викликали дії, якими я добре був обізнаний ще з пори навчання в інституті ХАІ, коли я зі своїм другом Супруновим Володимиром Петровичем на другому курсі (1960 – 1961 навчальні роки) почали навідуватись після занять на кафедру КТВР під керівництвом к.т.н., лауреата Сталінської (Державної премії) Кошарновського Віктора Павловича. Майже всі члени кафедри в нас бачили молодших товаришів з гуртка «Вмілі ручки», кожному ми знаходили чим допомогти в їх повсякденній роботі, та потім почали займатись своїми речами. Так, до 1965-року ми налічували 11 авторських робіт. Нами був розроблений лічильник на декатронах (промисловий аналог лічильника ПС-20), який був у 27 разів економічним від промислового і меншим у габаритах. Перша його демонстрація відбулась у м. Мінську на конференції у Білоруському Державному Університеті навесні 1965-го року, де я представляв студентські праці. Восени лічильник бета – і гама- випромінення на виставці ВДНГ у павільйоні «Наука та Освіта» ( м. Москва) здобув премію «Срібна медаль» і грошову премію – 100 карбованців. [ 1.12 ]. Тепер треба через двадцять років повернутись до тих приладів з практичною метою. Лічильник є головною частиною радіометра іонізованих частинок. Декатрони за минулий час відійшли на другий план, їх місце перейшло до мікросхем, тому я знайшов у продажу спочатку настільний цифровий годинник з батарейним живленням, додав до нього низько-вольтний перетворювач на напругу 400 вольт для підключення сцинтиляційної газонаповненої трубки, чутливої до бета-гама випромінювання – і таким радіометром користувався, майже два тижня. Потім мою увагу привернув у спортивному магазині шагомір. З тим же додатком шагомір перетворився у кишеньковий радіометр. Своїми розробками поділився з моїм бувалим командиром підполковником Кирилюком Семеном Мефодійовичем. Він запропонував мені на перевірку мого радіометра промисловий – ДС-1. Через два дні, проходячи між корпусами підприємства, зустрів зам. керівника ЦЗЛ, Крилова А.Я., який проводив перевірку радіаційного забруднення території підприємства радіометром ДП-5м. Я йому зауважив, що таким радіометром можна проводити заміри тільки в зоні ядерного вибуху. А він мені відповів: «Підскажіть, де можна знайти кращій?». Через годину поклав на стіл КриловуА.Я. назву та адресу підприємства, що виготовляє радіометри, а через три дні Крилов А.Я. передзвонив мені. Я зайшов в кабінет, привітав його і він, показуючи на стіл, де лежали шість нових радіометрів ДС-4 сказав: «Перевірте всі радіометри, з них один у Вашому користуванні, по одному: директору підприємства- Ісаханову І.М., головному інженеру — Коптелову, начальнику ЦЗЛ — Кочетову, мені та один в резерві. – і доповнив – сам їздив!». Так, вже з початку червня, я міг робити заміри радіаційного фону промисловим приладом. Перше його випробування я провів в обідню перерву з робітниками 9-го цеху. Спочатку я зайшов до нач. цеху Костенко В.І. Там були також його зами: Церуш М.П. та Скурчинський А.А. Перевірив одяг та низ брюк. Більше всього було у Церуша- 27 мілірентген (млр), у Костенко-9 млр, у Скурчинського-7млр. Церуш вважав, що його забруднення пов’язано з тим, що в цих брюках він був на першотравневій демонстрації, а потім він з друзями ще прогулювався у Гідропарку. Я вийшов з кабінету керівника цеху і де-який час був на третій дільниці, там завжди працював по перевірці апаратури. Біля двадцяти хлопців підходили до мене для перевірки забруднення. У одного складальника на шнурках було 24 млр, у інших –на нижніх частках брюк 2-5 млр. Всім я показував забруднення у себе, до 1млр., пропонував одягати брюки з синтетичних тканин і кожного дня прати. До речі, хлопець зняв шнурки і добре прополоскав їх під проточною водою. Перевірка показала відсутність значного забруднення.

Ввечері я зв’язався зі своїми «туристами». Інна розповіла: «Перші два тижні було добре, наші діти виходили на подвір’я і грали з місцевими. Та потім сталося якесь непорозуміння, коли виходили на вулицю наші діти, то місцевих кликали з усіх вікон — повернутись до дому. Юрій, брат жінки, вже купив нам квитки до Харкова і завтра ми від’їдемо. Нас до себе закликала Люся Дорошенко (подруга жінки)». В свою чергу, я сповістив жінку про те, що мені дають відпустку у липні і я заміню її на перебуванні з дітьми; старша дочка Тетяна закінчила школу з гарними оцінками і зі своїми подругами готується до вступу у КПІ.

Пункт дозиметрического контроля на въезде в Киев. 13 мая 1986 года

Через два дні мені призначене чергове патрулювання по місту. Старший офіцер комендатури, майор Абрамов А.П. ставить мені зону від Верховної Ради до Печерської Лаври. Рік тому я йому допоміг з ремонтом фотоапарата Київ-88. Тепер ми – друзі. Завтрашній день, після роботи, піду до бібліотеки, перечитати статтю про реактор РБМ-1000, що у1985-му році була надрукована у журналі «Наука та життя», а зараз традиційне прання брюк та шкарпеток.

У бібліотеку я зміг прийти тільки через день. Коли я в читальному залі запитав журнал за листопад 1985-го року, то у відповідь почув, що його конфіскували. Мабуть, там щось опублікували зайве, що пересічному читачу не треба знать.

До комендатури я прийшов у 15-30. Побачив майора Абрамова А.П. і він мене, підвів до мене трьох курсантів училища зв’язку, вони назвали себе і ми вийшли з будівлі. Я попередив, щоб під час патрулювання не курили. Якщо дуже треба, то найдемо закуток для «технічної перерви». Ще в мене є прохання провести заміри радіаційного фону, у Віктора буде радіометр та через десять-дванадцять шагів називати показання. Я показав Віктору, як користуватися радіометром, та стоячи біля красивих ялинок на вході у комендатуру на табло з’явились значення: 32 млр, 35 млр. Я повернувся до кімнати чергового, майор Абрамов А.П. ще був там, я покликав його і сказав, що на ялинках біля парадного входу багато радіаційного бруду. Майор Абрамов: «А у вас є радіометр? Мені треба перевірити одну машину, один раз їздила в Чорнобиль. Пішли у двір.» Ми прийшли до означеної машини, ГАЗ-66, проміряли на колесах, у кабіні, в кузові – нічого не було. Не виключаючи радіометр, ми пішли на вихід. Перед самим виходом із двору стоїть ГАЗ-69, біля якої радіометр став показувати великі цифри: біля колеса -45млр, 60 млр., на сидінні водія – 85 млр, на задніх сидіннях – 70 млр. Виходячи з подвір’я, я сказав майору Абрамову заняться цією машиною, бо водій стане дуже хворим і не буде знати, що «загинув від коня свого».

Патрулювали ми до 22-00 і за цей час виявили велике забруднення біля Будинку Офіцерів. У дворі будинку з великої поверхні криші стікає вода по одній водостічній трубі. Біля самого стоку заміряли забруднення 140 млр. Далі потоком дощової води радіаційне забруднення з подвір’я витікає на вулицю і біля вуличного стоку радіометр фіксував 63млр.

Друге небезпечне забруднення ми знайшли на скамійках, що встановлені у парку Слави. Там на бетонних підмостках фігурно викладені дерев’яні рейки, на яких сидять люди. Зверху рейки змивають, але бруд змивається не на землю, а на бетонні підмостки. На скамійках радіометр показував 25-35млр.

Взагалі, середній радіаційний фон по пішохідному тротуару був 1,2 – 1,5 млр. До трагічних чорнобильських подій нормальний радіаційний фон був до 20 мікро рентген.

Київські студенти-медики, що відправляються на ЧАЕС

Кінець 1-ї частини.

Борис Васильович Ус, член ради Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ