Борис Ус: Згадуючи Серафима Платоновича Парнякова

С.П.Парняков

14 січня ц.р. на сайті Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ було опубліковано матеріал, присвячений 110-річчю з дня народження Серафима Платоновича Парнякова – творця систем прицілювання балістичних ракет і космічних носіїв, головного конструктора ЦКБ заводу «Арсенал» у 1956-1987 роках. Сьогодні своїми спогадами вирішив поділитися член ради Київської організації ветеранів Ракетних та космічних військ Борис Васильович Ус, який працював на заводі «Арсенал» військовим представником та безпосередньо знав конструктора.

ххх

Бори Васильович Ус

Пам’ять про Головного конструктора Серафима Платоновича у мене складається з багатьох зустрічей з ним, пов’язаних з контролем при виробництві діючих та розробки досить новітніх систем азимутальної орієнтації систем управління космічних ракет-носіїв під час моєї військової служби у 1362 ПЗ при керівниках: Сапсая П.Д., Жусова М.П., Пономарьова М.О., Хмарського В.М., Пономарьова М.О., Овчіннікова М.М., та Міхальова О.І. Мене вражало, що серед керівників підприємства «Арсенал» і ЦКБ при ньому, були посадовці, які висловлювали своє небажання бачити біля себе найдосвідчену людину, та більшість все ж були іншого погляду.

За своїми обов’язками Серафиму Платоновичу належало зустрічатись на нарадах Головних конструкторів з інших КБ та НВО у заниженому стані. Майже всі Головні були заодно Генеральними директорами науково-виробничих об’єднань і підприємств. Серафиму Платоновичу іноді цього бракувало – відсутність права керувати у своєму середовищі. За 31 рік під його науково-технічним керівництвом було створено більше трьох десятків унікальних систем азимутальної орієнтації космічних та бойових ракет-носіїв, що розроблялись у ведучих КБ, НВО країни. Більшість його розробок, завдяки достойним послідовникам Головного конструктора: Пирлика Д.Я., Лисенка В.І., Пчелінцева Г.Т., Опанасенко В.Г. Шерстюка А.Г.,Мясникова Б.Є.,Балюка В.П.,Астаф’єва Ю.К., Мігашко В.М., Слєсарева М.Ф., Шатирко В.С., подружжям Рибаковим та іншим, на багато років залишались в робочому стані на об’єктах експлуатації.

Завдяки успішному використанню систем, авторитет заводу «Арсенал» виріс до великого науково-виробничого об’єднання з кількома філіями: автотранспортне підприємство та деревообробний цех у Дарницькому районі м.Києва, оптико-механічне підприємство «Прогрес» у Ніжині, оптично-механічний цех при Ізюмському оптичному підприємстві, цех виготовлення об’єктивів серійної фотоапаратури у закарпатському селі. На головному підприємстві замість тимчасових будівель побудовано великий 4-х поверховий корпус для розміщення ЦКБ, побудовані великі цехи з сучасною інфраструктурою та випробувальною базою, побудовано 12-ти поверховий адміністративний корпус, відремонтовано історичну будівлю, в якій розмістилася велика заводська їдальня, відкриті два дитсадка: один на пагорбі дніпровського схилу, другий біля заводської прохідної, поруч з головною прохідною відкрив свої двері Будинок культури з кінозалом, великою бібліотекою, поблизу двох гуртожитків для робітників НВО «Арсенал» та місцевих мешканців. Багато уваги направлено керівництвом підприємства на охорону здоров’я працівників: з’явились бази відпочинку у Криму, у Скадовську, у селищі Новоселівка, комплекс для літнього та зимового відпочинку дітей поблизу селища Ірпінь. Поруч з головним підприємством розташувалась 9-ти поверхова поліклініка, замість невеликої у першому поверсі житлового будинку на Кловському узвозі. Тисячі працівників підприємства НВО «Арсенал» мали можливість безкоштовно одержати квартири, та ще більше поліпшили свої умови життя завдяки вступу до житлових кооперативів. Працівники підприємства мали змогу одержати земельні ділянки для побудови дачних маєтків у двох великих садових товариствах. Праця у НВО набула неабиякого інтересу. У цехах підприємства з’явились високотехнологічні верстати (лазерні зварювальні та розкроювальні), окремий цех верстатів з ЧПУ, цех по виробництву високоточних лазерних квантово-оптичних гірометрів, відкрився перший в країні цех хімічних покриттів з управлінням ЕОМ «Дніпро» київського заводу «Електронмаш» та цех мікро плівкової електроніки.

Важко перелічити все те, що було зроблено у НВО «Арсенал» за часів Генерального директора С.В.Гусовського і начальника ЦКБ В.М.Сахарова. На мій погляд, нічого б, або майже нічого б не сталося на яву, якби за ними не стояв гігант науково-технічної думки — доктор технічних наук Серафим Платонович Парняков. Тільки завдяки його сміливості, віри у свої технічні знання та рішучості на колишньому невеликому заводі з’явилося високорозвинене виробництво систем азимутальної орієнтації для всіх ракет-носіїв, розроблених у країні. На всіх підприємствах-розробниках ракет-носіїв Головні конструктори довірили С.П. Парнякову свої важливі розробки, бо в цьому була гарантія їх успіху.

Січень 1982 року. Мене викликали на дільницю 30 цеху під керуванням Денисова Р.Г. Майстер «Золоті руки» Сахновський Є.Є. підготував для перевірки прилад 8Ш122П-сб 01. Під час перевірки випадково відключився один з світлових сигналів, а на контрольному приладі відбилась інформація «0-КПЗ». Така інформація була неочікувана. Для виявлення причини недоліка був викликаний з СКВ-1 від розробників конструктор Решетник О.В..Висновок був знайдений у підвищенні другого світлового сигналу на стенді 11ю51, що у контрольному приладі викликав збудження другого сигналу в електронній схемі. Нібито все ясно, але я попрохав розробника дати письмовий висновок. Пройшло три дні, але висновок не з’явився. Коли я цей випадок доповів своєму керівнику Виграненко Є.В., то він вирішив винести це питання до обговорення у Головного конструктора С.П.Парнякова. Після ознайомлення с нашим питанням, Серафим Платонович викликав Пчелінцева Г.Т.,Майстренко В.М.,Решетника О.В.. За коротким вступним словом Серафима Платоновича, Геній Трофімович висловив своїм підлеглим догану за затримку висновку. Потім Серафим Платонович знову довів про важливість піднятого питання і звернувся до виконавців у зв’язку з тим, що стенд 11ю51 встановлений у Замовника в Філях, і треба негайно прийняти рішення, щоб подібний інцидент не проявився у Замовника. Також він запитав у розробників про нову систему 17ш11: «Може така проблема з’явитись на нових стендах і приладах?». На це питання відповів Решетник О.В. : « На нових системах і приладах зараз ми використовуємо цифрову фільтрацію світлових сигналів, що забезпечує значне послаблення другого світлового сигналу. Це виключає можливість подібних неочікуваних відхилень у функціюванні системи 17ш12 та встановленого на ній приладу 17ш11-03. Крім того ми введемо в технічних умовах додаткову перевірку з одним світловим сигналом». Минуло два тижні після тієї зустрічі у Серафима Платоновича, і вранці, на початку трудового дня, Виграненко Є.В. сказав мені, що подзвонив С.П.Парняков і попросив відправити мене разом з Слєсаревим М.Ф. на підприємство в Філях для проведення попереджувальних заходів на стенді 11ю51, моя поїздка вже дозволена начальником 1362ПЗ М.О.Пономарьовим. Багато чого мені вдалось побачити на підприємстві, де народжувались «Протони».

Март 1983-го року. В цеху №9 на стенді 17ш12 встановлений перший прилад 17ш11-03. Останні контрольні прилади підключає начальник лабораторії Рябчук Марат Тихонович. Беру технічні умови 17ш11-03ТУ, всі підписи на титульні сторінці є. Від 1362 ПЗ – «п/п Виграненко Є.В.». Налаштувальник вищого розряду Назаренко М.Ф. починає перевірку за моїм читанням позицій у ТУ. Після всіх маніпуляцій на вимикачах пульта управління бачимо всі відображення на табло пульта 17ш12. Перевірка по ТУ закінчена, але чомусь обіцяної у Головного конструктора «додаткової перевірки з одним світловим сигналом» я не знайшов. Я беру на пульті відключаю один світловий сигнал і бачу, що ми приїхали «не в ту степ». Міняю світлові сигнали, все одно – на табло висвічується «0-КПЗ», не зважаючи на маніпуляції на пульті управління. Прошу присутнього при перевірках Жданова Ю.О. викликати Решетника О.В.. Замість головного обіцяльника, до стенда 17ш12 підійшов Горбань О.Г. Це моя перша зустріч з ним. Розмову він почав з крикливих погроз на мою адресу, не бажаючи розібратися з витоком проблеми. На такий вступ розмови я відповів, що рішення будемо приймати після обговорення цієї проблеми в більш широкому колі. Формально у мене були підстави закінчити прийомку приладу. Все ж таки, пам’ятаючи про зустріч у Головного конструктора, треба було завершити питання у складі тих, хто був присутній при обговоренні інциденту з блоком 8ш122П-сб01. В той же час Горбань О.Г. почав дзвонити до Михайла Михайловича, просив його навідатись до цеху №9. Чому дзвонив до Овчіннікова М.М., а не до Пономарьова М.О.? Я теж викликав Виграненка Є.В. для підтримки свого висновку. Горбань О.Г. в дуже грубій формі перед моїми керівниками доказував неправоту моїх дій. Незважаючи на це, М.М.Овчінніков підтримав мене та запропонував зібратися у Головного конструктора для остаточного вирішення питання про ТУ. На зустрічі у С.П.Парнякова зібрались Пенязь М.А., Решетник О.В., Виграненко Є.В., Горбань О.Г. та Жданов Ю.О. Головний конструктор висловив на адресу Пенязя М.А. та Решетника О.В. своє невдоволення ситуацією з ТУ. Горбань вів себе не стримано при обговоренні питання, незважаючи на головний недолік у приладі 17ш11-03. Щось не дуже серйозно висловлював Решетник О.В., чому не вдалося зробити гарну цифрову фільтрацію. Пролунала ще обіцянка: за три місяці провести удосконалення схеми цифрової фільтрації світлових сигналів. С.П.Парняков додатково зупинився на важливості удосконалення цифрової фільтрації, бо на ракеті-носії «Протон» стоять три прилади 8ш122П-01,а на ракеті-носії «Зеніт» один прилад 17ш11-03. Горбань, все ж таки, настояв на відправці системи 17ш12 і приладу 17ш11-сб03 до «Південмашу» з послідуючою заміною після доробки необхідних вузлів. Пенязь М.А. та Решетник О.В. підготували «Технічне рішення» на відправлення першого комплекту приладів з послідуючою заміною та за згодою Виграненка Є.В. відправили до Пономарьова М.О. на затвердження. Овчінніков М.М. системами для космічних ракет-носіїв не займався.

Другий раз мені довелось заочно зустрітися з Горбанєм О.Г. у 1989-му році. Він був на посаді начальника СКВ-9, до якого за незвісними мені обставинами, перевели відділ 22 з 2-го СКВ. Начальником цього відділу був М.А.Петренко. Цей відділ на протязі двадцяти років розробив декілька приладів для дослідження космічного простору. Головним приладом став оптико-механічний блок лазерного вимірювача висоти — ОМБ ЛВВ. У 1970-му році до 52-го цеху разом з льотчиком-космонавтом Береговим Г.Т. завітав Маршал Крилов М.І. Почувши від начальника цеху, що в цеху освоюється лазерний прилад для космічних досліджень, Маршал Крилов М.І. вирішив ознайомитись з ним на дільниці цеху. У супроводі начальника дільниці Любченка А.Є. він зайшов до затемненоЇ кімнати на дільниці, де в цей час я виконував перевірку одного з шести лазерних каналів ОМБ ЛВВ. Після привітання, він розпитував мене про труднощі у виготовленні, які я розповів разом зі складальником Яковенко В.М. Після нашого докладу, він сказав, що це перший лазерний прилад в освоєнні для серійного виробництва, який має дуже велике значення для нашої вітчизняної картографії. «Зараз ми користуємось картами, які до нас дійшли з інших країн, та вони мають значні відхилення від дійсних координат. За допомогою цього приладу ми зможемо з космосу встановити істину та розробити свої карти, що будуть важливим інструментом для військової геодезії» — доповнив Маршал Крилов М.І. і, побажавши нам успіхів , вийшов у супроводі Любченко А.Є. з темної кімнати. Повертючись до 22-го відділу, треба віддати шану М.А.Петренко за склад висококваліфікованих фахівців у відділі: фізиків – Шапошнікова Б.В., Якуніна В.О.,Недбаєва М.Я., Недбаєвої Л.В., Литвина В.Я., конструкторів: Карпенко А.С.,Скляренко Т.П., Яковлєвої І.М., Особливець (Анікієнко) Л.В., Ходосова Б.В., Коверзнєва В.О., Сінявського В.В.,Біднюка В.М.,Іванова О.І.,Салуянової О.М.,Чуя М.М.,Царьова М.М.,Лихоліта М.І. та інших. Через тиждень після розформування 22-го відділу на документації ОМБ ЛВВ замість Головного конструктора Петренко Р.О. з’явився Головний конструктор Горбань О.Г. Замовники приладу відреагували і зняли закази по виготовленню його на НПО «Арсенал».

Дуже схожі дії виявились у Головного конструктора системи 17ш15 та системи контролю 17ш16 Коваленко І.А., що назначив себе Головним у відсутності дійсно Головного Конструктора – Серафима Платоновича Парнякова. Не прикладаючи зусиль для вивчення означених систем, він вважав себе корифеєм і виявив свої бездарні амбіції у самий вирішальний час – підготовки до запуску космічного транспортного корабля «Енергія-Буран» на Байконурі у листопаді 1988-го року. Не розібравшись зі станом готовності системи 17ш15 до основної роботи, на неділю залишив неспроможну бригаду для пошуків недоліків в системі. У великому залі на площадці №60, де відбулось заключне засідання керівництва полігону та Головних конструкторів 13.11. 1988р. , на всіх стінах висіли плакати з заголовками: Причини порушення в системі прицілювання 17ш15. Для мене було прикро дивитись на ті стіни, бо вина невдалого запуску 29.10.1988р. була зовсім не нашої системи, проте наш Головний конструктор із-за своєї поведінки заперечити не міг, та по приїзду до «Арсеналу» дав розпорядження біля прохідної повісити плакат з подякою « Коваленко І.А. та Шпілько М.О. за успішну роботу на полігоні Байконур».

На пам’яті ще два неочікуваних знайомства. Випадково побачив знайомого налагоджувальника у цеху №52 Сочівкіна Б.Г., що не міг налагодити прилад під назвою «ультразвуковий оптичний модулятор»-УОМ. За 20 хвилин я виявив конструктивну похибку та попрохав Бориса Гавриловича викликати розробника приладу. Невдовзі з’явився інженер з 13-го відділу Пасько М.А. На мої пропозиції він відповів, що цей прилад, розроблений у КДУ за договором з кафедрою фізики і ніякої помилки не може бути. Тоді я дав йому обіцянку – підготувати рацпропозицію. Та через місяць до мене дійшла відповідь за підписом к.т.н. Майстренка В.М. та к.ф-м.н. Пасько М.А. з тим же висновком, що був у розмові з Пасько М.А.. Минуло три місяці. Прохожу я через дільницю складальників цеха №52 і бачу свіжесенький альбом та знайоме креслення, точнісінько східне з кресленням у моїй рацпропозиції. Подивився на штамп, вказана рацпропозиція і номер. Через два дні, проходячи біля кабінету начальника СКВ-1, завітав до хазяїна. Після мого звернення Січіков О.О. з підвищеним тоном вимовив: «Ви що мене вважаєте плагіатом?». Я відповів: «Звісно!» і вийшов з кабінету. У мене було багато своїх проблем, на яких не вистачало часу. А жаль.

У наведених прикладах, вважаю, були прояви неповажної поведінки посадовця, які працювали поруч з Головним конструктором, та не скористувались його культурним досвідом.

У червні 1985 року приймав участь разом з представниками НВО «Арсенал» Балюка В.П., Жданова Ю.О., та Шатирко В.С.(представники Головного конструктора) у запуску РН «Зеніт». Після вивозу ракети-носія на старт почалися автономні перевірки систем у режимі комп’ютерної програми. Перше включення (з трьох) пройшло не штатно, продовження програми було призупинено. На засіданні комісії, під головуванням генерала-полковника Г.С.Титова, було оголошено рішення:« на відправку ракети-носія у монтажний корпус для заміни блока системи азимутальної орієнтації». Та за допомогою двох технічних рішень з дозволу Голови комісії вдалось залишити ракету-носій з встановленим блоком. Через два дні рішення бригади були підтверджені у штатній роботі. Через тиждень в кабінеті Головного конструктора проводили аналіз подій на полігоні. Звертаючись до Решетника О.В., Серафим Платонович виказав заключну фразу: «Знову у нас проблема з фільтрацією світлових потоків. Навіщо ми робимо модуляцію світлових потоків, якщо не навчились їх виділяти в фільтрувальних схемах?». Потім у наступних блоках 17ш11-03 були використані перевірені дії на полігоні авторами рацпропозиції Майстренко В.М та Решетника О.В.. Дійсні автори до рацпропозиції не попали.

Я згадую про це дуже досконально, розуміючи, що є ризик втомити читача технічними деталями. Мені хотілось довести, що у напруженій творчій роботі Головного конструктора і великого колективу, виникають проблеми, які потребують пропозицій та унікального мислення, були загублені імена дійсних авторів, тих, хто перший довів дуже важливу пропозицію. В таких умовах тільки нахабні та дуже честолюбні вспівали підготувати авторські свідоцтва у співавторстві зі своїми керівниками.

1986-й рік став вирішальний у ракетно-космічній галузі. Пішов на відпочинок міністр, «флагман» ракетно-ядерного щита – Афанасьєв С. О., також уходять на відпочинок: Головні конструктори КБ «Південне» — Макаров А.М. , КБ «Електроприлад» — Сєргєєв В.Г., СКБ «Комунар» — Балашов Л.Л. .Майже все коло Головних, з якими співпрацював Серафим Платонович, залишили свої посади. Такі обставини не давали спокою в його житті.

Пройшли роки. Тепер можна довести дуже правильне рішення С.П.Парнякова – залишити собі науковий простір і віддати правління КБ та підприємством в інші хазяйновиті руки. Зараз Головний конструктор-директор КП КБ «Арсенал» — Лихоліт М.І., але йому живеться гірше, ніж Серафиму Платоновичу. Помічник директора Граждан Є., бувший мій колега по 1362ПЗ, прочитав рядки вірша, що написав якийсь із молодих працівників КБ:

Щось у нас запахло димом,

Подивись Євген в вікно,

Може десь у нас пожар?

Ні, Микола, не пожар.

Це, Микола – Птиця-Жар.

Та на ній сидить зухвало

Волощук та його пава,

Оглядають «Арсенал»,

Намічають тут повал.

Всі нові й старенькі хати,

Поміняють на палати.

Де за хочуть – зроблять зали,

Для хазяїв і для Ради.

Будуть жити й поживати,

Своїх предків поминати.

3 Comments

  1. Прочитав дуже цікаві і змістовні спогади ветерана Ракетних та космічних військ Бориса Васильовича Уса про Головного конструктора ЦКБ «Заводу «Арсенал» Серафима Платоновича Парнякова.
    Я вже писав коментарі на матеріали прсвячені 110-річниці з дні народження Серафима Платоновича. Зараз я хочу окремо відзначити самого Бориса Васильовича,з яким я проходив службу у 1362 ВП МО.
    Борис Васильович не просто проводив контроль якості розробок і виробництва приладів систем азимутальної оріентації систем управління космічних ракет. Він досконально знав всю конструкторську-технологічну документацію на контрольовані прилади і системи. З його думкаю вважалися розробники і конструктора приладів. А в деяких випадках Борис Васильович допомагав знайти едине вірне конструкторське рішення при усуненні несправності та приймав активну участь в її рішенні. Особливо це виявлялося при вирішенні складних питань на полігонах при експлуатації і випробуваннях наших приладів і систем.
    Усі свої знання,енергію,опит,інтуїцію Борис Васильович направляв на досягнення поставлених завдань не звертаючи ні на які дипломатичні моменти.
    Я часто звертався до Бориса Васильовича за порадою по різним питанням. Він був і залишаеться для мене самим авторитетнм фахівцем з різних питань.
    Я дуже ціную дружбу з Борисом Васильовичом,яка продовжуеться до цього часу.

  2. Борис Васильевич, с большим интересом прочел Вашу статью о С.П. Парнякове, действительно одном из гениальных конструкторов ракетно-космической техники.
    Вспоминая свою службу в 1362 ВП МО хотел бы отметить Бориса Васильевича Уса не только как высоко-профессионального военного инженера-конструктора, но и как доброго, отзывчивого друга и человека-интеллектуала с разносторонними способностями.
    У меня дома на столе до сих пор стоят фотографии космического корабля Энергия-Буран сделанные Борисом Васильевичом на Байконуре. Он всегда был лучшим фотографом 1362 ВП МО.
    А еще я вспоминаю как он организовывал просмотры кинофильмов о ракетно-космической технике и интереснейшие кино-лекции об искусстве, живописи, архитектуре и т. п. в нашем актовом зале.
    А походы в баню, да самую настоящую баню с бассейном, пивом и таранкой и многое другое, он не только отличный профессионал, но и живой интересный человек.
    Во многом именно благодаря Борису Васильевичу служба в 1362 В.П. была интересной и многообразной.
    Спасибо тебе Дружище, Борис Васильевич!

  3. Интересные воспоминания Бориса Васильевича Уса. Борис Васильевич не только замечательный человек, но и выдающийся военный инженер, принимавший активное участие в разработке и испытаниях космической техники. Он человек, обладающий феноменальными способностями и памятью. Об этом ярко говорят его рассказы о работе на заводе «Арсенал», полигонах по подготовке ракетной и космической техники к испытаниям. Кроме того Борис Васильевич принимает активное участие в общественной жизни нашей ветеранской организации. Хочу пожелать Борису Васильевичу здоровья, чтобы он и дальше радовал нас своими воспоминаниями.

Добавить комментарий для Александр Отменить ответ

Ваш e-mail не будет опубликован.


*