17 березня 1932 р. в Харкові народився Олег Дмитрович Бакланов (1932-2021), один з керівників і організаторів ракетно-космічної промисловості СРСР.
Народився в родині робітника. Разом із сім’єю він пережив гітлерівську окупацію, коли взимку, щоб зігрітися, піч топили книжками із розбомбленої міської бібліотеки. Серед них виявилися книжки про космос, які запали глибоко в душу хлопчика. Закінчив семирічну школу. У 1948—1950 роках навчався в Харківському ремісничому училищі зв’язку.
З 1950 по 1958 рік працював монтажником, настроювачем, майстром, начальник дільниці Харківського приладобудівного заводу.
У 1958 році закінчив радіотехнічний факультет Всесоюзного заочного енергетичного інституту.
У 1958—1963 роках — заступник начальника і начальник цеху, заступник головного інженера, у 1963—1972 роках — головний інженер Харківського приладобудівного заводу.
У 1972—1975 роках — директор Харківського приладобудівного заводу. У 1975—1976 роках — генеральний директор виробничого об’єднання «Моноліт» Міністерства загального машинобудування СРСР, до складу якого увійшли: Харківський приладобудівний завод імені Т. Г. Шевченка (головне підприємство), Особливе конструкторське бюро, завод «Електроприлад» і БМУ-31.
У 1976 р. удостоєний званням “Герой Соціалістичної Праці” за видатні досягнення в галузі створення спеціальної техніки. Також нагороджений орденами Жовтневої Революції, двома Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями, іншими відзнаками.
У листопаді 1976 р. О.Д.Бакланов стає заступником міністра загального машинобудування, керує 5-м і 6-м Головними управліннями міністерства, а потім – знову створеним 10-м Головним управлінням (саме в цих управліннях було зосереджене створення систем керування ракетно-космічними об’єктами).
З 1981 року — перший заступник міністра загального машинобудування СРСР.
Лауреат Ленінської премії 1982 року.
З квітня 1983 по березень 1988 року — міністр загального машинобудування СРСР. О.Д.Бакланов активно сприяв розвитку виробничих потужностей українських підприємств й організацій галузі.
З 1985 по 1988 роки, будучи керівником ракетно-космічної галузі Радянського Союзу, займався державною програмою зі створення багаторазової транспортної космічної системи «Енергія — Буран».
Ось що О.Д.Бакланоа пізніше напише у свої спогадах: «З 1983 до 1988 року я вже працював міністром загального машинобудування. Керівництво галуззю мені передав мій вчитель Сергій Олександрович Афанасьєв, який був призначений міністром важкого та транспортного машинобудування СРСР. У цей час на повну ходу йшла реалізація великомасштабної програми «Енергія-Буран». У ній брали участь понад тисячу організацій та підприємств різних міністерств та відомств, головним був Мінзагальномаш. Ми щодня приймали важливі рішення та координували перебіг підготовчих робіт. Під нашим керівництвом велося будівництво посадкової смуги для космічного корабля «Буран», у цехах філії заводу «Прогрес», розміщених на полігоні, йшло складання щаблів ракетоносія «Енергія», які частинами транспортувалися на Байконур із заводів-виробників. Ми займалися і створенням комплексного стенду-старту, і проведенням повного циклу випробувань.
15 травня 1987 р. на Байконурі було здійснено перший запуск ракети-носія «Енергія». Сам пуск був успішним, але помилка конструктора-розробника спричинила загибель космічного апарату «Скіф-ДМ». Після аналізу причин аварії державна комісія дійшла висновку, що система «Енергія-Буран» допускається до льотних випробувань із безпілотним орбітальним кораблем «Буран». 15 листопада 1988 р. було здійснено перший запуск цієї системи. Випробування пройшли успішно, космічний корабель у безпілотному варіанті благополучно приземлився на летовищі полігону Байконур. Це свідчило про прорив СРСР до передових технологій. Прекрасне майбутнє чекало на ракету «Енергія». Екологічно чиста, вона могла виводити на орбіту 105 тон корисного вантажу, а за наступної модернізації – 180 тон, що майже на порядок перевищувало можливості ракетоносія «Протон», що серійно виготовляється. Її можна було використовувати надалі для організації пілотованих польотів космічних станцій на Марс».
Головним похоронних справ майстром космічних програм Бакланов вважав генсека Михайла Горбачова. Тому космос був нецікавий, не розумів всієї важливості космічних програм. «Людина без стрижня, керма та вітрил», – писав про нього О.Д. Бакланів. Жахливим трудом здобуте безцінне багатство – «Енергія-Буран» – не набуло жодного розвитку. По суті розбазарено: «Зупинено програму не лише військових розробок, а й технологічного прориву вітчизняної промисловості на базі колосальної суми інновацій, викликаних народженням багаторазової транспортної системи». Горбачова та Єльцина він ставив на одну дошку, вважав і того, й іншого зрадниками. З Горбачовим він зустрічався багато разів, наприклад цитує його антидержавну «доктрину»: «Для чого нам розвивати електроніку? Ми купимо її за кордоном».
З 1981 по 1991 рр. обирався депутатом Верховної Ради СРСР.
У лютому 1988 — квітні 1991 року — секретар ЦК КПРС з оборонних питань. У березні — серпні 1991 року працював заступником голови Ради оборони при Президентові СРСР.
У серпні 1991 року увійшов до складу Державного комітету з надзвичайного стану (рос. — ГКЧП). Після провалу ГКЧП був заарештований. Близько півтора року провів у «Матроській Тиші». Але Бакланов не визнав своєї провини, був вірний своїм переконанням. 1994 року Держдума амністувала його, кримінальну справу стосовно всіх членів ГКЧП було припинено.
Після звільнення мешкав у Москві. Брав активну участь у громадському житті – очолював Товариство дружби та співробітництва народів України й Росії, був головою Ради директорів корпорації ВАТ ”Рособщемаш”, член президії Російської академії космонавтики ім. К.Э.Ціолковського, академік Міжнародної академії інформаційних технологій, академік Академії проблем безпеки, оборони й правопорядку, співголова Міжнародного союзу громадських організацій ”Київська Русь”.
О.Д.Бакланов автор низки публікацій, у тому числі з проблем надійності функціонування ракетно-космічних комплексів, резонансних і поляризаційних властивостей ферроелектричних плівок та ін.
В 2013 р. вийшла книга його спогадів «Космос — моя судьба: записки из «Матросской тишины». «К космосу я отношусь как святости, — казав він, — потому что космос — это все. То, что нас окружает, то, что у нас внутри — безначально и бесконечно».
15.09.2010 р. рішенням сесії Харківської облради присвоєно звання «Почесний громадянин Харківської області» (2010) — «за вагомий внесок у розвиток Харківської області, піднесення її авторитету як на державному, так і на міжнародному рівнях та на знак великої поваги».
«Це була дуже високопрофесійна, грамотна людина, — згадував свого колегу екс-директор НВО «Енергомаш» Борис Каторгін, за якого закладалися основи створення високоефективних рідинно-реактивних двигунів. – Ми обоє були із ним депутатами З’їзду народних депутатів. Бакланов часто розповідав мені, як він бачить розвиток нашої космонавтики. Його ідеєю було створення великих відвідуваних станцій на геостаціонарній орбіті. Це забезпечувало не лише освоєння космосу, а й важливі питання оборони».
«Мене вразило, що людина, яка обіймала міністерську — і навіть вище — пост у країні, жила дуже скромно, — розповідав журналіст Островський. – Звичайний середньостатистичний будинок, щоправда, із величезною кількістю книг. Він розповів мені тоді, що мріє дожити до 100 років, і, якщо з’явиться можливість злітати в космос, хоч би в один кінець, заради науки. Начебто навіть спеціально пропонував свою кандидатуру як випробувач похилого віку одному інституту».
Помер 28 липня 2021 року. Похований на військовому меморіальному цвинтарі в Митищах.
КОСМОС — МОЯ СУДЬБА
Друзья мои! Случается ли вам
понаблюдать:
Во плотной, вязкой, чёрной массе «пустоты»
Сверканье ярких звёзд!?
Свечение таинственных космических туманов!?
Услышать:
Плеск шаловливых солнечных лучей
В волнах озёр, морей и океанов,
В листах лесов и трав полей!?
Звон колоколов пространств безбрежных!?
Хоралы гимнов вечной тишины!?
Могучий стон далёких гравитаций во Вселенной!?
Приблизиться!
Узреть !!
Творца святые, необъятные чертоги!?
Что наша жизнь?!
Она мгновенна,
бесконечна и прекрасна!!!
Что наши пяльцы?!
Мы мириадов ярких солнц
протуберанцы!
Автор: О.Д.Бакланов
Отправить ответ