Парняков Серафим Платонович – творець систем прицілювання балістичних ракет і космічних носіїв, головний конструктор ЦКБ заводу «Арсенал» (1956-1987).
Народився 1 (14) січня 1913 р. в селі Афуріно Великоустюжського повіту Вологодської губернії, зараз у складі Великоустюгського району Вологодської області.
Закінчив школу і Великоустюжський сільськогосподарський технікум. У 1937 р. закінчив Ленінградський інститут точної механіки і оптики.
З 1937 р. працював заступником начальника цеха заводу No 69 Наркомату оборонної промисловості СРСР у селищі Красногорськ Московської області.
З 1938 р. – заступник головного технолога Ізюмського заводу оптичного скла в Харківській області. На початку Великої Вітчизняної війни разом з заводом був евакуйований до Томська, де брав участь у розгортанні заводу на новому місці і в освоєнні випуску різних прицілів і оптичних приладів для потреб фронту.
З 1943 р. – заступник начальника цеха заводу No 365 Наркомату озброєнь СРСР у місті Загорськ (зараз Сергіїв Посад) Московської області.
З 1946 р. – начальник центральної заводської лабораторії заводу ”Арсенал” у Києві.
Саме тоді розпочалось перепрофілювання заводу на випуск оптичних, оптико-механічних і оптико-електронних приладів для воєнної промисловості. Там проявив себе не тільки досвідченим технологом, але й талановитим конструктором.
Незабаром після того, як на базі заводу” Арсенал” у 1954 р. було створено Центральне конструкторське бюро No 784 (потім – ЦКБ ”Арсенал” виробничого об’єднання ”Арсенал”), було прийнято рішення про передачу йому розробки систем прицілювання для ракетно-космічної техніки. Для реалізації цих задач Головним конструктором ЦКБ-784 в березні 1956 р. був призначений С.П. Парняков.
За 31 рік конструкторське бюро під його керівництвом створювало численні системи прицілювання для балістичних ракет морського і наземного базування, для крилатих ракет морського і наземного базування, оперативних і тактичних ракет ”Точка”, ”Темп”, ”Піонер”, ”Точка-У”, ”Ока”, ”Ока-У”, ”Базальт”. Встановлювались системи прицілювання і на більшості ракет-носіїв космічної техніки (у тому числі і на ракеті, що виводила в космос першого космонавта планети Ю.О. Гагаріна), на штучних супутниках Землі, міжпланетних космічних автоматичних кораблях, ракетах зондування Землі і на іншій бойовій і мирній техніці.
За видатні заслуги у створенні новітньої техніки Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1969 р. Парнякову Серафиму Платоновичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі ”Серп і Молот”.
Парняков Серафим Платонович – автор 76 винаходів і серії наукових праць, лауреат Державної премії СРСР, доктор технічних наук. Нагороджений двома орденами Леніна (1961, 1969), орденом Жовтневої Революції (1976), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1957, 1964), орденом «Знак Пошани» (1959), медалями. Був нагороджений і науковими нагородами: – Золота медаль імені С.П. Корольова (1970), медаль імені М.К. Янгеля (1981).
Проживав у місті-герої Києві. Помер 9 березня 1987 р. Похований на Байковому кладовищі м. Києва, ділянка No 31.
У Києві, на будівлі ЦКБ «Арсенал» по вулиці Князів Острозьких, 8, Серафиму Парнякову встановлено меморіальну дошку.
Внесок С.П. Парнякова у розвиток космічної галузі і систем прицілювання
При розробці ракети Р-7 і її силової установки виникла проблема – забезпечення передстартової азимутальної орієнтації (наведення у площину стрільби, тобто прицілювання) гіровертиканта силової установки, встановленого на 2-ому ступені ракети, з урахуванням вимог нахилу площини польоту ракети відносно площини екватора Землі. В період становлення ракетно-космічної техніки в колишньому СРСР за розв’язок цієї проблеми не наважувалися і не погоджувалися взятись імениті вчені і фахівці в авторитетних радянських НДІ і КБ.
На одній із нарад у Міністерстві оборонної промисловості СРСР Серафим Платонович Парняков, який працював з вересня 1946 р. начальником Центральної заводської лабораторії заводу ”Арсенал” (м. Київ), заявив про згоду і готовність розв’язати цю прикладну задачу.
За результатами цієї наради для забезпечення розв’язку зазначеної проблемної технічної задачі у структурі Центрального конструкторського бюро заводу ”Арсенал” було створено спеціальне КБ-7 за наказом Міністра оборонної промисловості СРСР Дмитра Федоровича Устинова, в подальшому Міністра оборони СРСР. Цим же наказом С.П. Парняков був призначений Головним конструктором КБ-7.
У КБ-7 під керівництвом С.П. Парнякова у стислі терміни була здійснена розробка комплекту візуальних приладів прицілювання 8Ш15, з використанням яких було забезпечено прицілювання перших ракет Р-7, у тому числі при запуску першого ШСЗ з космодрому Байконур 4 жовтня 1957 р.
Головний конструктор С.П. Парняков запропонував оригінальний візуальний метод вертикальної передачі азимутального напрямку на рівень приладного відсіку ракети Р-7 з використанням спеціальних оптичних приладів. При цьому для забезпечення азимутального наведення гіровертиканта силової установки, встановленого на 2-ому ступені ракети, застосовувався візуальний ”верхній” прилад прицілювання, який кріпився до ракети на період прицілювання перед гіровертикантом на спеціальному знімальному кронштейні.
Цей прилад має паралельно розташовані в одному корпусі зорову трубу подвійного зображення і автоколімаційну трубу (кожна зі своїм окуляром).
При цьому оптична схема зорової труби приладу прицілювання забезпечує 2-променеве візування у вертикальній площині, що дозволяє оператору здійснювати візуальну ”прив’язку” приладу до спеціальних візирних марок на корпусі труби ”опорного” коліматора, що встановлювався на поворотному колі (столі) системи прицілювання.
До виконання цих операцій поворотний стіл, на опорних фермах якого встановлювалася ракета Р-7, розвертають за допомогою спеціальних приводних механізмів у необхідне (розрахункове) положення по азимуту шляхом візуальної ”прив’язки” (з участю оператора) візирної осі ”опорного” коліматора за допомогою теодоліта через пентапризму до вихідного геодезичного напрямку (ВГН), зафіксованому на системі прицілювання візирною віссю ”базового” коліматора, які входять до комплекту приладів 8Ш15. При цьому азимут ВГН (візирної осі ”базового” коліматора) завчасно визначають відносно пунктів тріангуляційної мережі.
Завершальні операції з прицілювання ракети Р-7 зводились до забезпечення оператором-прицілювальником розвороту гіровертиканта силової установки на 2-ому ступені ракети-носія за допомогою спеціального ручного приводу (механізму наведення) в необхідне азимутальне положення за показниками автоколімаційної труби, а саме до суміщення з сіткою окуляра труби зображення сітки, відбитого від контрольного дзеркала, що встановлювався на корпусі гіровертиканта на час прицілювання. Викладені методика і схема прицілювання реалізуються за допомогою приладів 8Ш15 за участю 2-х операторів-прицілювальників: оператор з теодолітом на столі прицілювання, забезпечуючи ”прив’язку” ”опорного” коліматора до ”базового” коліматора, а оператор з приладом прицілювання на майданчику ферми обслуговування столу прицілювання, здійснюючи ”прив’язку” приладу до марок ”опорного” коліматора і азимутальне наведення гіровертиканта силової установки на 2-ому ступені ракети у площину стрільби. При цьому забезпечувався шлемофонний зв’язок між операторами-прицілювальниками і з оператором, який здійснював управління розворотом пускового стола системи прицілювання за командами оператора-прицілювальника з теодолітом.
3 листопада 1957 р. на орбіту ракетою Р-7 був виведений 2-й і 15 травня 1958 р. 3-й ШСЗ з майданчика No 2 космодрому Байконур.
На базі цієї ракети в подальшому були розроблені і створені модифікації 3-ступеневих ракет-носіїв: ”Восток” – для виведення в космос перших космічних апаратів типу ”Луна”, ”Венера”, ”Марс” і пілотованих космічних кораблів типу ”Восток”, ”Союз” – для виведення в космос пілотованих космічних кораблів типу ”Восход” і ”Союз”, а також 4-ступенева ”Молнія” – для виконання програм наукового дослідження Місяця і планет сонячної системи.
Для прицілювання зазначених модифікацій ракет-носіїв на базі комплекту приладів 8Ш15 були розроблені і створені модифікації комплектів приладів 8Ш19, 8Ш19М, 8Ш23, 8Ш123, у складі яких було вже два ідентичних прилади прицілювання: ”нижній” (зі спеціальними візирними марками на його автоколімаційній трубі) – для прицілювання гіровертиканта 2-ого ступеня ракети-носія і ”верхній” – для забезпечення ”прив’язки” до марок ”нижнього” приладу прицілювання і азимутального наведення гіровертиканта 3-ого ступеня ракети-носія у площину стрільби аналогічно гіровертиканту 2-ого ступеня ракети-носія.
Для забезпечення прицілювання ракети (передстартового азимутального наведення) в КБ-7 під керівництвом С.П. Парнякова була розроблена дистанційна система 8Ш122П (за двопроменевою симетричною схемою).
У наступні роки для ракети-носія ”8К82К” в ОКБ-1 були розроблені розгінні блоки 11С86 і 11С861, 11С861-01, кожен з автономною системою управління на базі гіростабілізаційної платформи ЛВ-300. Для цих блоків під керівництвом С.П. Парнякова були розроблені візуальні прилади прицілювання 11Ш18 і 17Ш13.
У 1966 р. КБ-7 було реорганізовано у спеціальне конструкторське бюро СКБ-1, в якому під керівництвом Головного конструктора С.П. Парнякова для виконання програми Н1-Л3 був розроблений спеціальний космічний секстант2 “Ціль” (шифр “Ціль-Д” для тренажерного варіанта) і імітатор зоряного неба “ІМ-1” (зоряний глобус), який імітував небесну сферу із зорями до 4-5-ї зоряної величини включно.
Використання таких імітаторів на стадії наземного відпрацювання приладів дозволяє перевірити різні режими функціонування приладів, усунути неполадки в їх роботі, які можуть виникнути, відлагодити програмно-алгоритмічне забезпечення. При цьому необхідно, щоб розробники забезпечували високий ступінь достовірності моделювання на імітаторах факторів, що впливають на прилад.
Дослідні зразки приладів “Ціль”, “ІМ-1” були виготовлені в 1968 р. в цехах Київського заводу “Арсенал” і використовувались у Центрі підготовки космонавтів (ЦПК) у підмосковному Зоряному містечку при підготовці за програмою Н1-Л3 космонавта О.А. Леонова (здійснив свій перший політ на кораблі “Восход-2” з виходом у відкритий космос у березні 1965 р.) і майбутнього космонавта О.Г. Макарова (здійснив свій перший політ у космос на кораблі “Союз-12” у вересні 1973 р.).
За розробку і створення зазначених вище та інших систем і приладів для ракетно-космічної техніки ряд працівників ЦКБ і заводу “Арсенал” отримали урядові нагороди.
З книги В.І.Зацерковного та Н.П.Каревіної «Аерокосмічні дослідження землі: історія становлення»
З 1976 по 1994 рік я проходив військову службу в 1362 ВП МО дислакованому на підпиємстві ВО «Завод «Арсенал» під керівництвом М.О.Пономарева.
До 1987 року Головним конструктором систем прицілювання на заводі працював доктор технічних наук,Герой Соцпраці,лауреат Державної премії СРСР Серафим Платонович Парняков 110 річницю з Дня народження якого відзначили 14 січня.
На заводі я контролював розробки і серійне виробництво квантових оптичних гірометрів,це був окремий напрямок діяльності ЦКБ і заводу,не пов’язаний на пряму з Парняковим С.П. Але я був присутній на нарадах за участю Головного констуктора.Завжди вражала глубина суждень,вміння знаходити вірні рішення складних питань.
М.О.Пономарев любив розповідати як на одній із нарад,проводимих Міністром оборонної прмисловості СРСР Д.Ф.Устиновим була озвучена проблема-забеспечення предстартової азімутальної орієнтації ракети Р7.В період становлення ракетно-космічної техніки в колишньому СРСР за розв’язання цієї проблеми не погоджувалися взятись імениті вчені і фахівці в авторитетних радянсьеих НДІ і КБ.І тут малавідомий начальник Центральної заводської лабораторії заводу «Арсенал» підвівся і заявив про згоду і готовність розв’язати цю прикладну задачу.За результатами цієї наради було створено КБ-7,а Парнякова С.П. призначено Головним конструктором.
У КБ-7 під керівництвом Парнякова С.П. у стислі терміни була здійснена розробка комплекту візуальних приладів прицілювання 8Ш15,з використаннчм яких було забеспечено прицілювання перших ракет Р-7,у тому числі при запуску першого ШСЗ з космодрому Байконур 4 жовтня 1957 року.
За 31 рік конструкторське бюро під його керівнцтвом створено численні системи прицілювання для балістичних ракет морського і наземного базування,для крилатих ракет,оперативних і тактичних ракет.Встановлювалися системи прицілювання і на більшості ракет носіїв космічної техніки,у тому числі і на ракеті,що вивела в космос першого космонавта планети Ю.А.Гагарина,на штучних супутниках Землі,міжпланетних космічних автоматичних кораблях,ракетах зондування Землі та іншій бойовий і мирній техніці.
Лудченко Александр Алексеевич, который делится своими воспоминаниями в комментариях выше, является членом нашей ветеранской организации ракетчиков, занимает активную жизненную позицию, исполнительный, дисциплинированный офицер-ветеран. Его комментарии-воспоминания помогают нам восполнить наши знания о таких замечательных ученых, конструкторах, как Парняков Серафим Платонович. Это такие люди внесли свой огромный вклад в развитие Украины.