15 листопада — перший і єдиний космічний політ БТКК «Буран»

15 листопада 1988 року відбувся запуск багаторазового транспорного космічного корабля «Буран». Після того, як стартувала універсальна ракетно-космічна транспортна система «Енергія» з «Бураном», він вийшов на орбіту, зробив два витки навколо Землі та здійснив автоматичне приземлення на космодромі Байконур. Цей політ став видатним проривом у радянській науці та відкрив собою новий етапу розвитку радянської програми космічних досліджень.

Про те, що в Радянському Союзі необхідно створити вітчизняну багаторазову космічну систему, яка б послужила противагою в політиці стримування потенційних противників (американців), довели проведені Інститутом прикладної математики Академії Наук СРСР та НВО «Енергія» аналітичні дослідження (1971-1975). Підсумком їх стало твердження, що у разі запуску американцями багаторазової системи Space Shuttle вони отримають перевагу та можливість завдання ракетно-ядерних ударів. І хоча американська система не була безпосередньою загрозою на той час, але вона могла загрожувати безпеці країни в майбутньому.

Роботи зі створення програми «Енергія-Буран» розпочато 1976 року. У цьому процесі взяли участь близько 2,5 мільйонів осіб, які представляли 86 міністерств та відомств, а також близько 1300 підприємств на всій території Радянського Союзу і за час його розробки було отримано 230 унікальних технологій.

Для розробки нового корабля було спеціально створено НВО «Молния», на чолі якого став Г.Є.Лозино-Лозинський, який вже у 60-х роках працював над багаторазовою ракетно-космічною системою «Спіраль».

Необхідно відзначити, що, незважаючи на те, що вперше ідеї щодо створення космічних кораблів-аеропланів були висловлені Фрідріхом Цандером ще в 1921 році, втілювати його ідеї в життя вітчизняні конструктори не поспішали, оскільки справа ця уявлялася їм вкрай клопіткою . Щоправда, проводилися роботи з конструювання плануючого космічного апарату, проте у зв’язку з технічними проблемами, що виникли, всі роботи були припинені.

А ось роботи зі створення крилатих космічних кораблів почали проводитись лише у відповідь на початок подібних робіт американцями.

Так, коли в 60-х роках у США розпочато роботи зі створення ракетоплану Dyna-Soar, в СРСР розгорнули роботи зі створення ракетопланів Р-1, Р-2, Ту-130 і Ту-136. Але найбільшим успіхом радянських конструкторів став проект «Спіраль», який і мав стати провісником «Бурану».

Програму створення нового космічного корабля з самого початку роздирали суперечливі вимоги: з одного боку, від конструкторів вимагали копіювання американського «Шаттла» для того, щоб знизити можливі технічні ризики, зменшити терміни та вартість розробок, з іншого – необхідність дотримуватися і програми, висунутої В.Глушко про створення уніфікованих ракет, призначених для висадки експедиції на поверхні Місяця.

У ході формування зовнішнього вигляду Бурана були запропоновані два варіанти. Перший варіант був аналогічний американському «Шатлу» і був схемою літака з горизонтальною посадкою і розміщення двигунів у хвості. Другий варіант був безкрилою схемою з вертикальною посадкою, перевага її полягала в тому, що можна було скоротити терміни проектування за рахунок використання даних по космічному кораблю «Союз».

В результаті, після проведення випробувань, за основу було прийнято схему з горизонтальною посадкою, оскільки вона найбільш повно відповідала висунутим вимогам. Корисний вантаж розташовувався збоку, а маршові двигуни другого ступеня розміщувалися у центральному блоці. Вибір такого розташування був викликаний відсутністю впевненості в тому, що за короткий термін вдасться створити багаторазовий водневий двигун, а також необхідність збереження повноцінного ракетоносія, який міг би самостійно виводити на орбіту не тільки корабель, а й великі обсяги корисних вантажів. Якщо зазирнути трохи вперед, то зазначимо, що таке рішення було цілком виправдане: «Енергія» зуміла забезпечити виведення на орбіту великих за розмірами апаратів (вона була в 5 разів потужніша за ракетоносій «Протон» і в 3 рази — «Спейс Шаттла»).

Перший і єдиний політ «Бурана», як ми говорили вище, відбувся у 1988 році. Політ був проведений у безпілотному режимі, тобто екіпажу на ньому не було. Необхідно відзначити, що, незважаючи на зовні схожість з американським «Шаттлом», радянський зразок мав низку переваг. Насамперед, відрізняло ці кораблі те, що вітчизняний міг виводити в космос, крім самого корабля, ще й додаткові вантажі, а також при посадці мав більшу маневреність. «Шатли» були сконструйовані таким чином, що заходили на посадку з вимкненими двигунами, тому не могли в разі потреби повторити спробу. Буран же був оснащений турбореактивними двигунами, які давали таку можливість у разі поганих погодних умов або будь-яких непередбачених ситуаціях. Крім того, Буран був оснащений і системою екстреного порятунку екіпажу. На невеликій висотці кабіна з пілотами могла бути катапультована, а на великих висотах існувала можливість від’єднання модуля від ракетоносія та здійснення екстреної посадки. Ще однією суттєвою відмінністю був автоматичний режим польоту, чого не було на американських кораблях.

Необхідно відзначити і той факт, що радянські конструктори не мали ілюзій щодо економічності проекту – згідно з розрахунками, запуск одного Бурана обходився, як запуск сотень одноразових ракет. Проте спочатку радянський корабель розроблявся як військово-космічна система. Після закінчення Холодної війни цей аспект перестав бути актуальним, чого не можна сказати про витрати. Тож доля його була вирішена.

Загалом програма створення багатоцільового космічного корабля «Буран» передбачала створення п’яти кораблів. З них було сконструйовано лише три (будівництво решти тільки було закладено, але після закриття програми всі заділи за ними було знищено). Перший із них побував у космосі, другий – став атракціоном у Московському парку імені М.Горького, а третій стоїть у музеї техніки у німецькому Сінсхаймі.

Але спочатку були створені технологічні макети (всього 9) у повному розмірі, які були призначені для проведення випробувань на міцність та тренувань екіпажу.

Потрібно відзначити і те, що участь у створенні Бурана брали практично підприємства з усього Радянського Союзу. Так, на Харківському «Енергоприладі» було створено комплекс автономного управління «Енергією», яке й виводило корабель у космос. На АНТК імені Антонова проводилося проектування та виготовлення деталей для корабля, а також створено Ан-225 «Мрія», який використовувався для доставки «Бурану».

Для проведення випробування космічного корабля «Буран» готували 27 кандидатів, яких поділили на військових та цивільних льотчиків-випробувачів. Такий поділ був викликаний тим, що цей корабель планувалося використовувати як для оборонних цілей, але й потреб народного господарства. Керівниками групи були призначені полковник Іван Бачурін та досвідчений громадянський льотчик Ігор Вовк (це і спричинило те, що його група отримала назву «вовча зграя»).

Незважаючи на те, що політ «Бурана» був здійснений в автоматичному режимі, все-таки сімом випробувачам вдалося побувати на орбіті, щоправда, на інших кораблях: І.Вовк, О.Левченко, В.Афанасьєв, О.Арцебарський, Г.Манаков, Л.Каденюк, В.Токарьов. На превеликий жаль, багатьох із них уже немає серед нас.

Більше випробувачів втратив цивільний загін – випробувачі, продовжуючи підготовку до програми «Буран», одночасно відчуваю інші літаки, літали та гинули один за одним. Першим загинув О.Кононенко. За ним пішов О.Левченко. Дещо пізніше пішли з життя і О.Щукін, Р.Станкявічус, Ю.Приходько, Ю.Шеффер.

Сам командир І.Вовк, втративши стільки близьких йому людей, у 2002 році залишив льотну службу. А за кілька місяців лихо трапилося і з самим кораблем «Буран»: він був пошкоджений уламками даху одного з монтажно-випробувальних корпусів на космодромі Байконур, де корабель перебував на зберіганні.

У деяких засобах масової інформації можна зустріти інформацію про те, що насправді було два польоти Бурана, але один був невдалим, тому інформація про нього засекречена. Так, зокрема, йдеться про те, що в 1992 році з космодрому Байконур було здійснено запуск ще одного корабля, аналогічного «Бурану» — «Байкалу», але на перших секундах польоту стався збій у роботі двигуна. Спрацювала автоматика, корабель почав вертатися назад.

Насправді все пояснюється вкрай просто. У 1992 році було припинено всі роботи з «Бурану». Що ж до назви, то спочатку корабель носив назву саме «Байкал», проте вона не сподобалася найвищому радянському керівництву, яке й порекомендувало змінити його на більш гучне – «Буран». Принаймні так стверджує Г.Пономарьов, командир ОІЧ космодрому Байконур, який брав безпосередню участь у програмі.

До цього часу не вщухають суперечки щодо того, чи потрібний був «Буран», і навіщо було витрачати таку величезну кількість коштів на проект, який зараз навіть не використовується. Але як би там не було, для того часу це був справжній прорив у космічній науці, та й у наші дні перевершити його ще не вдалося.

За матеріалами ЗМІ

Uncover the secrets of efficient urban driving for a smoother city ride by checking out jadefansite.com .

3 Comments

  1. Успшшний політ комплексу «Енергія-Буран»- це значне досягнення вчених і працівників СРСР, та зокрема, Радянської України. Головні підприємства країни у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Івано-Франківську, Львові прийняли участь у цьому великому проекті. Головний конструктор проекту Глушко народився в Одесі, а Головний конструктор «Бурана» Лозино-Лозинський — киянин.

  2. Знімок колективу біля «Бурану», що не літав у космос, а використовувався для тренувальних польотів. На таких моделях були встановлені двигуни від лайнера Ту-154. Нижче фото, що зробив фотокореспондент ТАРС Пушкарьов Альберт Володимирович через двадцять хвилин після приземлення «космічного» «Бурану». На фото видні облицювальні підгорілі термозахисні плитки.

  3. Члены нашей организации Ус Б.В. Крывда С.С.Гришко Н.В.Лудченко А.А.Бобков В.К.Понамарев Г.П.и другие участвовали в подготовке полета Энергии-Бурана.Помним.Благодарим.Гордимся.

Отправить ответ

Ваш e-mail не будет опубликован.


*