Пішов з життя Микола Трохимович Куриленко

З глибоким сумом сповіщаємо про смерть ветерана Великої Вітчизняної війни ‒ КУРИЛЕНКО Миколи Трохимовича.

Микола Трохимович народився 15 листопада 1926 року у селі Пищики Великополовецького, нині Сквирського, району Київської області у багатодітній родині. Під час окупації 1941-1943 років допомагав батькові у партизанських справах. Після того як 31 грудня 1943 року село було звільнене від окупації, йому довелося взяти до рук зброю і увійти кулеметником до пекла війни вже з міста Біла Церква. Микола Куриленко йшов дорогами війни аж до Берліну. Брав участь у штурмі Берліну та визволенні Праги. Близько 7 років він віддав строковій службі у лавах червоної армії та військово-морського флоту.

Після демобілізації він працював водієм тролейбусу у Києві, а згодом перейшов на роботу до столичного метрополітену. Він є одним з перших працівників Київського метрополітену та першим завідувачем музею його історії, учасником створення Асоціації працівників музею технічного профілю України.

Після виходу на пенсію його обирали головою Ради ветеранів мікрорайону і членом президії Дарницької районної ради ветеранів війни, праці та військової служби. На громадських засадах він створив літературну студію «Ветерани-поети Дарниці». Куриленко Микола Трохимович видав декілька поетичних збірок. У 2006-му році йому було присвоєно звання «Почесний працівник метрополітену», а у 2014-му – «Почесний ветеран України».

Київська організація ветеранів Ракетних та космічних військ висловлює щирі співчуття рідним та близьким Миколи Трохимовича та розділяє біль їх втрати.

Схиляємо голову перед світлою пам’яттю цієї чудової людини! Вічна йому пам’ять!

3 Комментария

  1. Искренние соболезнования родным и близким Николая Трофимовича. Посчастливилось знать его лично. Он был Человеком с активной жизненной позицией. Когда приглашали, не смотря на свой преклонный возраст, участвовал в различных мероприятиях, посвященных Великой Отечественной войне. К сожалению, время неумолимо по отношению к ветеранам. Уходят из жизни живые свидетели той эпохи. Память о нем будет в наших сердцах. Скорблю вместе с родными.

  2. Ушёл из жизни истенный патриот и гражданин своей родной Украины, жизнь которого прошла очень активно. Вначале в защите от Фашистской Германии, после в восстановлении Украины, участии в пуске первого метро в Киеве. Он не прозибал свою свою жизнь, а работал и радовал людей своим творчеством, стихами и песнями. До последних дней, после начала войны, поддерживал людей рассылая свої вірші та мудрі вислови. Був впевненим, що наш народ не переможний, бо вони захищають рідну неньку Україну. Вічна пам’ять Миколі Трохимовичу та царство небесне.🙏🙏🙏💔💐

  3. Дорогі наші Ветерани, представники старшого покоління! Щиро дякуємо за щирі, теплі слова в адресу нашого тата, Куриленка Миколи Трохимовича! Щиро вдячні за пам’ять, спогади про нього! Велике ДЯКУЄМО хочемо сказати Олександру Наумову та всій його команді! Дуже вдячні Любові за такі влучні слова! Наш тато навідь пропонував свій варіант Гімна України:
    Славень України
    Слава, слава Україні! І героям — слава!
    Хай святиться самостійна світова Держава!
    Герб і прапор Батьківщини — наша щира доля-
    Гордий сокіл, небо чисте, золотеє поле.
    Приспів: Згине той, хто зазіхає на нашу своболу!
    Україна стане раєм для свого народу!
    Діти Сонця, внуки Божі козацького роду,
    Зберегли звитяжну доблесть і цнотливу вроду.
    Ні чужинські катування, ні голодомори,
    Ні Чорнобильські страждання нас не побороли.
    Приспів.
    Світлий розум поєднаймо і дбайливі руки,
    Щоб довіку шанували діти і онуки.
    В рідній мові, в добрім слові, в заповітній мрі
    Дух Соборності, Любові, Віри і Надії!
    Приспів.
    А вот выдержка из стихотворения «Цена награды»
    Идут солдаты по войне, Страну спасают от ненастья.
    Не за награды, а вдвойне- за отблеск призрачного счастья.
    Несут потери, но не зря, нашествие врагов разбили,
    И от рашистского зверья народ Европы защитили.

    Дуже хочу завершити словами нашого батька:
    Бережіть один одного, люди!
    Свічки з вітром одвічну гру.
    Грубе слово візьме й остудить-
    Я ж від того колись помру.
    Це не скарга в рядках поета,
    Не прохання продовжити дні.
    Я піду, і на всій планеті
    Стане трішечки холодніш.
    Сліпо нами хуртеча крутить,
    Якщо в серце вселилося зло.
    Бережіть один одного, люди!
    Хай не гасне душі тепло!

    З повагою, діти Миколи Куриленка

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*