Генерал, який виховав покоління військових інженерів: до 125-річчя Степана Хадеєва

Степан Петрович Хадеєв (1901-1977) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант, організатор військової освіти і науки, багаторічний начальник Харківського військового авіаційно-технічного, а з 1948 року — Харківського вищого авіаційно-інженерного військового училища. Протягом двадцяти років — з 1942 до 1962 року — він очолював навчальний заклад, історія якого тісно пов’язана не лише з розвитком військової авіації, а й із формуванням інженерних кадрів для Ракетних військ стратегічного призначення.

У 2026 році виповнюється 125 років від дня народження Степана Петровича Хадеєва. Для історії Харкова, військової освіти та ракетно-космічної галузі це ім’я заслуговує на особливу увагу.

Від сина селянина — до генерала

Степан Петрович Хадеєв народився 15 серпня 1901 року в селі Муром Бєлгородського повіту Курської губернії (нині — Бєлгородська область) у родині бідного селянина.

У 1919 році він закінчив середню сільськогосподарську школу в Алма-Аті.

У 1920 році, у віці 19 років, добровільно вступив до лав Червоної армії. Відтоді його життя на 42 роки було пов’язане з військовою службою. Брав участь у Громадянській війні.

За роки служби Хадеєв пройшов складний шлях, обіймаючи відповідальні командні, адміністративні та педагогічні посади. Був військовим комісаром артилерійського дивізіону, викладачем соціально-економічних дисциплін Московського піхотного училища, слухачем Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського.

Після цього працював начальником відділу Управління озброєння та матеріально-технічного забезпечення Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії, очолював 1-ше Вольське військове авіаційно-технічне училище, а також Військово-повітряну академію імені М. Є. Жуковського.

Цей досвід керівника військових навчальних закладів згодом став надзвичайно важливим для його роботи в Харкові.

Харківське училище: роки війни та відновлення

У листопаді 1942 року полковник Степан Хадеєв був призначений начальником Харківського військового авіаційно-технічного училища, створеного напередодні війни у 1941 році.

У той час училище перебувало в евакуації в Душанбе. Під керівництвом Хадеєва навчальний процес не припинявся, а училище продовжувало готувати авіаційних техніків для фронту.

У травні–липні 1944 року навчальний заклад повернувся до Харкова. Перед командуванням постало надзвичайно складне завдання: фактично відновити училище в зруйнованому війною місті, створити навчальну базу, відновити приміщення, лабораторії та забезпечити нормальний навчальний процес.

Робота була проведена в найкоротші строки. Уже наприкінці 1944 року відбувся випуск 422 авіатехніків.

Після війни перед училищем постали нові завдання. Авіація стрімко переходила від поршневих літаків до реактивної техніки. З’явилися нові типи літаків, принципово нові двигуни, радіоелектронні системи та авіаційне озброєння.

Хадеєв зумів своєчасно перебудувати систему підготовки фахівців. У 1947 році училище вперше здійснило випуск авіатехніків з експлуатації літаків із реактивними двигунами. Згодом воно стало одним із провідних навчальних закладів ВПС з підготовки спеціалістів для реактивної авіації.

Полковник Хадеєв С.П., 1944 р.

Від ХВАТУ до Харківського вищого авіаційно-інженерного військового училища

Новий рівень розвитку настав у 1948 році.

22 липня 1948 року Харківське військове авіаційно-технічне училище було перетворено на Харківське вище авіаційно-інженерне військове училище (ХВАІВУ).

Перед навчальним закладом постали значно складніші завдання. Йшлося вже не лише про підготовку техніків, а про формування корпусу військових інженерів, здатних працювати з найскладнішою авіаційною технікою.

За активної участі Степана Хадеєва створювалися нові кафедри, лабораторії та спеціалізовані навчальні кабінети, удосконалювалася матеріально-технічна база, формувалися нові навчальні плани та програми.

Училище отримувало новітню на той час техніку — літаки Ту-4, Ту-16, Як-9, Як-10, Як-28, МіГ-9, МіГ-15, МіГ-17, МіГ-19, вертольоти Мі-1 та Мі-2. На аеродромі в Померках була створена відповідна інфраструктура для навчальної та практичної підготовки.

У 1954 році відбувся перший випуск авіаційних інженерів — понад 200 фахівців.

У 1955 році в училищі створили факультет авіаційного озброєння, а в 1958 році — електротехнічний факультет. Паралельно розвивалася наукова робота: створювалися наукові школи, проводилися науково-технічні конференції, видавалися наукові праці, у 1957 році відкрилася ад’юнктура.

Таким чином, під керівництвом Хадеєва ХВАІВУ поступово перетворювалося не просто на військовий навчальний заклад, а на потужний центр військово-інженерної освіти та наукової роботи.

Генерал-майор Хадеєв С.П., 1950 р.

Хадеєв і початок ракетної ери

Саме ця сторінка біографії Степана Хадеєва має особливе значення для історії ракетних військ.

Наприкінці 1950-х років розвиток ракетно-ядерної зброї докорінно змінив структуру Збройних сил СРСР. 17 грудня 1959 року було створено новий вид Збройних сил — Ракетні війська стратегічного призначення (РВСП).

Нові війська потребували тисяч висококваліфікованих офіцерів-інженерів, здатних експлуатувати принципово нову техніку — бойові ракети, системи управління, електроавтоматику, радіотехнічні та енергетичні комплекси.

Для вирішення цього завдання до складу РВСП почали передавати військові навчальні заклади інших видів Збройних сил.

Харківське вище авіаційно-інженерне військове училище стало одним із таких навчальних закладів.

Наказом Міністра оборони СРСР від 31 грудня 1959 року Харківське училище було повністю переведене до складу РВСП. Від 1959 року частина випуску військових інженерів уже спрямовувалася до ракетних військ, а з 1960 року підготовка випускників була повністю орієнтована на службу в новому виді Збройних сил.

Ця реорганізація була надзвичайно складною.

Потрібно було не просто змінити назву навчального закладу. Необхідно було перебудувати навчальні програми, створити нові кафедри й лабораторії, переоснастити матеріально-технічну базу, підготувати викладачів до роботи з новим озброєнням.

Одним із найважливіших кроків стало перетворення факультету авіаційного озброєння на факультет приладів автономних систем управління та електроавтоматики ракет. Одночасно створювалися нові напрями підготовки, зокрема наземного механічного обладнання та радіотехніки.

І все це відбувалося ще за керівництва генерал-лейтенанта Степана Хадеєва.

Генерал-лейтенант Хадеєв С.П., 1958 р.

Від авіаційних інженерів — до офіцерів-ракетників

Таким чином, останні роки керівництва Хадеєва стали переломним етапом в історії училища.

Якщо після війни головним завданням ХВАІВУ була підготовка інженерів для реактивної авіації, то на межі 1950–1960-х років перед ним постало принципово нове завдання — підготовка кадрів для ракетної зброї.

За спогадами ветеранів РВСП, саме завдяки організаторським здібностям Степана Хадеєва та колективу училища вдалося виконати надзвичайно складне завдання — підготувати випускників 1960 року до служби в Ракетних військах стратегічного призначення. У 1961 році на чотирьох факультетах училища вже навчалося понад 1,5 тисячі слухачів очної форми, паралельно здійснювалася підготовка за заочними програмами та перепідготовка офіцерів запасу для ракетних військ.

Це був фактично момент народження нової спеціалізації навчального закладу.

Харківське училище, яке формувалося як авіаційно-технічне, почало перетворюватися на один із головних центрів підготовки інженерних кадрів для РВСП.

У подальші десятиліття цей напрям отримав потужний розвиток. Після 1962 року училище стало Харківським вищим командно-інженерним училищем, а згодом — одним із провідних військових вишів Ракетних військ стратегічного призначення. Тут готували інженерів-механіків, радіоінженерів, фахівців з електроніки, енергетики, автоматизованих систем управління, зв’язку та електронно-обчислювальної техніки.

Саме тому внесок Хадеєва в історію ракетних військ варто розглядати не лише як внесок начальника авіаційного училища. Він керував навчальним закладом у момент його переходу до нової військово-технічної епохи.

Головний корпус Харківського вищього військового командно-інженерного училища

Генерал і організатор військової науки

Важливою складовою діяльності Степана Петровича була наукова робота.

За його керівництва в училищі розвивалися наукові школи, проводилися науково-технічні конференції, видавалися навчальні посібники та наукові праці. У 1951 році відбулася перша науково-технічна конференція училища, а згодом було започатковано видання «Праць училища». У 1957 році відкрилася ад’юнктура, розпочалася підготовка науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Для майбутнього ракетного училища ця наукова база мала принципове значення. Ракетна техніка вимагала не лише військової дисципліни, а й глибоких знань із математики, фізики, електроніки, автоматики, механіки, радіотехніки та систем управління.

Тому створена за Хадеєва інженерно-наукова школа стала важливою передумовою подальшого розвитку училища як одного з провідних центрів військової науки РВСП.

Військове звання та нагороди

У 1949 році Степану Петровичу Хадеєву було присвоєно військове звання генерал-майора, а в 1958 році — генерал-лейтенанта.

За багаторічну військову службу, організацію підготовки військових кадрів і розвиток військової науки він був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Трудового Червоного Прапора.

Його заслуги перед військовою освітою та підготовкою фахівців отримали високу оцінку.

Останні роки

Степан Хадеєв залишався начальником Харківського училища до 1962 року.

Саме в цей час навчальний заклад остаточно переходив до нового етапу своєї історії. У вересні 1962 року, вже після призначення нового начальника, училище отримало назву Харківського вищого командно-інженерного училища. Таким чином, Хадеєв завершив свою двадцятирічну каденцію вже після того, як очолюваний ним навчальний заклад був включений до системи підготовки кадрів РВСП.

За час його керівництва училище пройшло шлях від воєнного авіаційно-технічного навчального закладу, який працював в евакуації у роки війни, до великого вищого військово-інженерного центру, здатного забезпечувати підготовку кадрів для найскладнішої техніки другої половини ХХ століття.

Генерал-лейтенант у відставці Хадеєв С.П., 1962 р.

Пам’ять

1 червня 1977 року Степан Петрович Хадеєв помер у Харкові на 76-му році життя. Похований на міському кладовищі № 2 у Харкові.

Його ім’я залишилося нерозривно пов’язаним з історією Харківського вищого авіаційно-інженерного військового училища.

Особливість його історичної ролі полягає в тому, що він очолював училище у дві принципово різні епохи.

Спочатку Хадеєв керував підготовкою фахівців для авіації, допомагаючи навчальному закладу перейти від поршневої до реактивної техніки. А наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років він очолив його перехід до нової ракетної епохи.

Саме за Степана Хадеєва Харківське вище авіаційно-інженерне військове училище було передане до складу Ракетних військ стратегічного призначення і розпочало підготовку офіцерів-ракетників.

У цьому — одна з ключових сторінок біографії генерала Хадеєва та важлива частина історії Харкова як одного з провідних центрів військово-інженерної, ракетної та космічної освіти.

Для наступних поколінь ця спадщина стала основою формування потужної школи військових інженерів, багато представників якої згодом служили у ракетних військах, працювали в системі військової науки та були причетні до розвитку складної ракетно-космічної техніки.

Степан Хадеєв залишився в історії не лише як генерал і керівник військового училища. Він був одним із тих організаторів, які забезпечили наступність між авіаційною інженерною школою та новою школою ракетних військ.

Випускники училища — члени Громадської організації «Союз «Криловці» віддають шану генералу С.П.Хадеєву. Міське кладовище № 2 у Харкові, 25 лютого 2026 р.

***

В січні 2024 року у видавництві «Друкарик» вийшла книга «Генерал Степан Хадеєв». Автори книги: В.І.Аблазов (автор-упорядник і редактор), А.І.Кривошлик, Л.Б.Макаров.

В книзі зібрані матеріали про життя і діяльність талановитого організатора воєнної освіти і науки генерал-лейтенанта Хадеєва Степана Петровича, начальника відомого вищого воєнного учбового закладу — Харківського Вищого Авіаційного Інженерного Воєнного Училища. Училище до 1959 року забезпечувало підготовку інженерів для ВПС, а пізніше, під різними назвами і для Ракетних військ стратегічного призначення (до 1991 р.).

В якості заключення вт книзі приведена інформація про сучасну систему воєнної освіти в Україні. Книга розрахована на читачів, які цікавляться воєнною історією, у першу чергу, на випускників и постійний склад ВНЗ.